Рішення № 56888657, 30.03.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/17218/14-ц Номер провадження 22-ц/786/19/16Головуючий у 1-й інстанції Материнко М. О. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого судді Лобова О.А.

суддів: Акопян В.І., Карпушина Г.Л.

за участю секретаря Гнатюк О.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 02 березня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № PLLAGA00000096 від 20 серпня 2007 року у розмірі 573 974,10 доларів США, що в еквіваленті на національну валюту складає 7 526 350,18 грн., звернути стягнення на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані невиконанням боржником та майновими поручителями зобов'язань за кредитним договором та договором іпотеки.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 02 березня 2015 року позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено повністю.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № PLLAGA00000096 від 20 серпня 2007 року в розмірі 573 974,10 доларів США, що за курсом 13,1127 відповідно до службового розпорядження НБУ від 21.08.2014 року становить 7 526 350,18 грн., звернуто стягнення на нежитлову будівлю (магазин) літера «А-2» загальною площею 606,6 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 1/2 частина нежитлової будівлі (магазину) належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Третьою Полтавською державною нотаріальною конторою 06.06.2007 року за реєстром № 2-590 та зареєстрованого КП Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» 07.06.2007 року в реєстровій книзі № 8 за реєстровим № 1281; 1/2 частина нежитлової будівлі (магазину) належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва № 112 про право власності на нежитлову будівлю (магазин), виданого Головним Управлінням з питань житлово-комунального обслуговування населення 27.01.2004 року та зареєстрованого КП Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» 30.01.2004 року в реєстровій книзі № 8 за реєстровим № 1281; що є предметом іпотеки на підставі договору іпотеки №б/н від 20.06.2007 року, з укладанням ПАТ КБ «ПриватБанк» від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 3654,00 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог банку.

Зазначає, що резолютивна частина оскаржуваного рішення не має обов'язкового посилання на початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Вважає, що банк штучно збільшив обсяг відповідальності відповідачів. Сторони договору іпотеки визначили, що іпотекою забезпечується, зокрема, щомісячні обов'язкові платежі у сумі не менше 7 651,49 доларів США. Натомість, банк та позичальник погодили щомісячну сплату останнім лише 5 000,00 доларів США, які спрямовувалися на погашення відсотків.

Дії банку щодо видачі споживчого кредиту в іноземній валюті відповідачка вважає незаконними. Крім того, посилається на те, що позичальника перед укладенням договору не інформували про можливі валютні ризики.

Зазначає також, що сторони кредитного договору не погодили усі істотні умови правочину. Так, зі змісту іпотечного договору вбачається, що погашення за кредитним договором здійснюється у строк з 20 серпня 2007 року по 18 серпня 2017 року або у строк згідно графіка погашення кредиту (Додаток 1 до кредитного договору), втім фактично відповідного графіка не існує.

Також, відповідачка посилається на відсутність у матеріалах справи доказів передачі кредитних коштів боржнику.

Крім іншого, в апеляційній скарзі зазначається, що оскаржуване рішення ухвалене суддею, яка не мала права брати участі в розгляді справи та підлягала відводу. Суддя в рамках іншого провадження задовольнила позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а відтак сформулювала свою позицію щодо відносин, які є предметом даного спору.

ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Зазначає, що місцевий суд при винесенні рішення керувався ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та положеннями законодавства про заклад, тоді як сферою дії вказаного закону є визначення правового режиму обтяжень рухомого майна, а предметом іпотеки від 20.08.2007року було нерухоме майно. Тому, у разі задоволення позову, суд мав керуватися статтями 38 та 39 ЗУ «Про іпотеку» та зазначити конкретний спосіб реалізації предмету іпотеки.

Також судом не досліджений загальний розмір вимоги та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмету іпотеки.

Вказував, що суд не дав належної оцінки тим обставинам, що у порушення п.32.2 Договору іпотеки щодо щомісячного платежу у сумі не менше 7651,49 доларів США позичальник вносив щомісячно суми, менше зазначеної, а банк не відображав щомісячну заборгованість, до якої суд повинен був застосувати строк позовної давності.

Надав свій розрахунок суми заборгованості, яку з урахуванням строків позовної давності, необхідно обчислювати з 18.11.2011 року, що становить 106 415,52 доларів США.

Звертає увагу на те, що судом першої інстанції не визначено ринкову вартість предмету іпотеки та його початкову ціну при реалізації.

Посилається на те, що судом першої інстанції не встановлено актуального власника заставної, яка видавалася за договором іпотеки, оскільки власник заставної має пріоритет при зверненні стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, вказує на порушення норм процесуального права щодо належного повідомлення його про час та місце розгляду справи, оскільки судова повістка йому за місцем реєстрації та проживання не направлялася, а також щодо неналежного способу стягнення судових витрат, солідарне стягнення яких законом не передбачено, як і покладення таких витрат на третю особу.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 28 квітня 2015 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 березня 2015 року змінено у частині звернення стягнення на предмет іпотеки та розподіл судових витрат.

Ухвалою ВССУ від 12 серпня 2015 року рішення Апеляційного суду Полтавської області від 28 квітня 2015 року скасоване, справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційних скарг з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №PLLAGА00000096 (т.1 а.с.11-13).

Згідно п.7.1 кредитного договору банк зобов'язався видати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу банку на строк з 20 серпня 2007 року по 18 серпня 2017 року включно у виді поновлюваної кредитної лінії у розмірі 535 159,00 доларів США на особисті потреби у сумі 500 000,00 доларів США, а також у розмірі 35 159,00 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,12 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми невиданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу.

Сторони погодили, що погашення заборгованості за договором здійснюється наступним чином: щомісяця з 18 по 25 число позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 7 651,49 доларів США для погашення заборгованості, яка складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.

20 серпня 2007 року з метою забезпечення виконання обов'язків позичальника за вказаним кредитним договором ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали з ПАТ КБ «ПриватБанк» договір іпотеки (т.1 а.с.14-16).

За цим договором відповідачі передали в іпотеку банку належне їм на праві спільної часткової власності майно - нежитлову будівлю (магазин) літера «А-2» загальною площею 606,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2. Відповідно до пункту 5 договору іпотеки одночасно з укладенням цього договору іпотекодавець і позичальник підписують в одному оригінальному екземплярі заставну і передають заставну іпотеко держателю.

Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 17 лютого 2015 року, яке набрало законної сили, задоволений позов ПАТ КБ «Приватбанк»: стягнуто з ОСОБА_4 на його користь заборгованість за кредитним договором № PLLAGА00000096 від 20 серпня 2007 року у сумі 573 974,10 доларів США (т.1 а.с.245-247). Заборгованість згідно судового рішення розрахована за станом на 21 серпня 2014 року і складалася з:

- 501 366,31 доларів США - заборгованість за кредитом;

- 44 420,01 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 837,53 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором;

- 19,06 доларів США - штраф (фіксована частина);

- 27 331,19 доларів США - штраф (процентна частина).

Згідно висновку судової оціночно-будівельної експертизи №936 від 10 грудня 2015 року ринкова вартість нежитлової будівлі (магазину) літера «А-2» по АДРЕСА_2, що належить відповідачам на праві спільної часткової власності, становить 10 864 810 грн. (т.2 а.с.154-179).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що ОСОБА_4 (боржник за основним зобов'язанням) не виконав свої зобов'язання за кредитним договором, що є підставою для задоволення вимог Банку (кредитора) за рахунок іпотечного майна.

Перевіряючи доводи апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України встановлює обов'язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно вимог ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 7 ЗУ «Про іпотеку» визначає, що іпотекодержатель має право за рахунок предмета іпотеки задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.3 ст.20 ЗУ «Про іпотеку» після видачі заставної виконання основного зобов'язання та звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено лише на підставі вимоги власника заставної.

Заперечуючи проти позову, відповідачі стверджують про відсутність у Банку права вимоги у зв'язку з ненаданням оригіналу заставної.

Перевіряючи зазначені доводи, колегія суддів виходить з доведеності факту невиконання сторонами іпотечного договору положень пункту п'ятого цього договору у частині підписання сторонами заставної, її передачі іпотекодержателю та реєстрації заставної у Державному реєстрі іпотек (т.1 а.с.14).

Аналіз умов іпотечного договору (т.1 а.с.14-17) у їх системному зв'язку із положеннями ст.ст.20-22 ЗУ «Про іпотеку» дає підстави обґрунтовано стверджувати, що невиконання сторонами іпотечного договору зобов'язання щодо оформлення заставної не може мати наслідком недійсність цього договору у цілому, а також автоматично не позбавляє іпотеко держателя права пред'явлення вимоги до іпотекодавця за умови виникнення обставин, передбачених договором та Законом.

Окрім того, колегія суддів приймає до уваги, що зазначена обставина (непред'явлення ПАТ КБ «ПриватБанк» заставної) заявлялася відповідачами як одна з підстав для визнання недійсним договору іпотеки від 20 серпня 2007 року. Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 16 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 12 листопада 2015 року, ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2, ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним договору іпотеки від 20 серпня 2007 року (т.2 а.с.200-207).

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 посилалася, зокрема, на те, що Банк не мав права видавати боржнику ОСОБА_4 споживчий кредит в іноземній валюті, не попереджав останнього про валютні ризики та основне зобов'язання, не містить усіх необхідних умов, а саме графіка погашення боргу.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Чинним законодавством не встановлено нікчемність правочину при доведеності зазначених вище обставин. Отже, такий правочин є оспорюваним, він може бути визнаний недійсним судом у разі подання відповідного позову в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством.

За станом на час ухвалення рішення у цій справі відсутнє судове рішення, що набрало законної сили і яким визнаний недійсним кредитний договір № PLLAGA00000096 від 20 серпня 2007 року.

Твердження про відсутність графіка погашення боргу, як однієї з істотних умов договору, що впливає на визначення суми заборгованості та застосування строків позовної давності, не спростовують висновку суду першої інстанції про встановлену суму кредитної заборгованості, на погашення якої допущено звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 7.1. кредитного договору передбачено, що погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати ( період з «18» по «25» число кожного місяця) позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 7651,49 доларів США для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.

Крім того, у пункті 33.1. договору іпотеки вказано розмір щомісячного платежу, період його сплати, розмір відсотків за користування кредитом та пені у разі непогашення заборгованості.

Зазначене положення кредитного договору, а також умови, викладені в розділі 3 кредитного договору «Порядок розрахунків» конкретизують зобов'язання позичальника щодо сплати заборгованості щомісячно.

З урахуванням викладеного та положень ст. 204 ЦК України, згідно яких договір є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Крім того, відповідно до абзацу 3 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється. Тому за позовом заінтересованої особи судом може бути визнаний недійсним договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким внесено відповідні зміни до законодавства.

Враховуючи, що кредитний договір між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено 20 серпня 2007 року, тобто до набрання чинності ЗУ від 22 вересня 2011 року № 3795-VI, відповідні доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Стосовно посилань ОСОБА_2 на припинення її зобов'язань перед банком в силу того, що сторони основного зобов'язання без її відома погодили менший розмір щомісячних платежів у повернення боргу, а відтак збільшили її відповідальність, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст.559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Разом з тим, правові статуси поручителя і майнового поручителя врегульовані окремо, з суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення і для вирішення спорів з їх участю шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного закону.

Підстави припинення права застави визначені ст.593 Цивільного кодексу України, а щодо іпотеки, як її окремого виду, також і ст.17 закону України "Про іпотеку", серед яких не наведено посилань на зміну зобов`язання, що призводило б до збільшення обсягу відповідальності іпотекодавця.

За таких обставин положення статті 559 Цивільного кодексу України не поширюються на відносини, пов`язані з припиненням іпотеки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 жовтня 2012 року у справі №3-44гс12.

Колегія суддів не погоджується також із доводами апеляційної скарги про розгляд справи суддею, яка підлягала відводу.

В обґрунтування сумнівів щодо об'єктивності та неупередженості судді Материнко М.О. зроблено посилання на те, що суддя також вирішувала спір про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором, забезпеченим іпотекою, а тому нею сформовано ставлення до справи.

Разом із тим, відповідні мотиви не є беззаперечними: предмет та зміст позовів банку в обох спорах є різними, рішення про стягнення з позичальника боргу набрало законної сили, а відповідачами не надано доказів, що суддя безпосередньо висловила думку стосовно змісту майбутнього рішення.

Не ґрунтуються на фактичних обставинах і доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо необхідності застосування правил позовної давності та визначення суми заборгованості за період трьох років до звернення банку в суд 18.11.2014 року, тобто з 18.11.2011 року, так як позичальник ОСОБА_4 після укладення кредитного договору 20 червня 2007 року здійснював платежі, але у меншому, ніж передбачено договором, розмірі, тому відповідно до вимог ч.1 ст.264 ЦК України відсутні підстави для застосування правил позовної давності.

Посилання відповідача ОСОБА_3 на порушення норм процесуального права в частині неповідомлення його за місцем реєстрації та проживання про час та місце судового засідання неспроможні, оскільки він повідомлявся судом за останнім відомим місцем його проживання, яке зазначено в договорі іпотеки: АДРЕСА_1, однак судова повістка повернута у зв'язку з не проживання його за вказаною адресою (т.1 а.с.14, 45 зворот). Отже, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції діяв у відповідності до вимог ст.77 ЦПК України. Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_3 як сторона іпотечного договору у разі зміни свого зареєстрованого чи фактичного місця проживання мав діяти у відповідності загальновизнаного принципу добросовісності та повідомити Банк про цей факт.

Доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом першої інстанції спосіб реалізації іпотечного майна не відповідає вимогам закону суперечать положенням пунктів 22-27 договору іпотеки (т.1 а.с.15 і зворот) і приписам ст.33, ст.36, ст.38, ст.39 ЗУ «Про іпотеку».

Відповідно до ст.39 ЗУ «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

При цьому у розумінні норми ст.39 ЗУ «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою ст.38 цього Закону, згідно якої ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Зазначена правова позиція сформульована у постанові ВСУ №6-61цс15 від 27 травня 2015 року.

Суд першої інстанції на наведене уваги не звернув та у резолютивній частині рішення не зазначив складові загального розміру заборгованості, що підлягають сплаті іпотекодержателем з вартості предмета іпотеки, початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, а також опис предмета іпотеки, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотеко держателя.

Згідно договору іпотеки предметом іпотеки є нежитлова будівля (магазин) загальною площею 606,6 м.кв., яка розташована по АДРЕСА_2, і складається з:

А) приміщень першого поверху: внутрішній тамбур «І» площею 3,1 м.кв., торговий зал «2» площею 114,7 м.кв., сходи «3» площею 12,8 м.кв., коридор «4» площею 15,3 м.кв., коридор «5» площею 14,0 м.кв., кладова «6» площею 19,5 м.кв., внутрішній тамбур «7» площею 2,3 м.кв., сходи «8» площею 15,2 м.кв., туалет «9» площею 2,3 м.кв., туалет «10» площею 3,6 м.кв., топочна «11» площею 9,5 м.кв., а всього 212,3 м.кв.;

Б) приміщень другого поверху: торговий зал «12» площею 123,0 м.кв., сходи «13» площею 12,8 м.кв., коридор «14» площею 18,5 м.кв., кабінет «15» площею 16,0 м.кв., кладова «16» площею 14,6 м.кв., сходи «17» площею 15,2 м.кв., коридор «18» площею 5,3 м.кв., туалет «19» площею 1,4 м.кв., туалет «20» площею 1,4 м.кв., кладова «21» площею 3,0 м.кв., технічне приміщення «22» площею 5,9 м.кв., , а всього 217,1 м.кв.;

В) приміщень мансарди: сходи «23» площею 15,2 м.кв., коридор «24» площею 15,6 м.кв., туалет «25» площею 1,5 м.кв., туалет «26» площею 1,5 м.кв., кладова «27» площею 2,5 м.кв., офіс «28» площею 35,1 м.кв., коридор «29» площею 13,4 м.кв., офіс «30» площею 14,6 м.кв., офіс «31» площею 44,0 м.кв., офіс «32» площею 14,6 м.кв., кладова «33» площею 4,0 м.кв., кладова «34» площею 5,6 м.кв., кладова «35» площею 5,6 м.кв., кладова «36» площею 4,0 м.кв., а всього 177,2 м.кв. (т.2 а.с.155 зворот,156).

Ринкова вартість предмета іпотеки становить 10 864 810 грн. з урахуванням ПДВ (т.2 а.с.164 зворот).

Відповідно до ч.4 ст.338 ЦПК України висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Як слідує зі змісту ухвали ВССУ від 12 серпня 2015 року (т.2 а.с.81) єдиною підставою для скасування рішення Апеляційного суду Полтавської області від 28 квітня 2015 року і повернення справи на новий апеляційний розгляд стало те, що суд апеляційної інстанції не перевірив доводи ОСОБА_2 щодо внесення нею коштів у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором після ухвалення Октябрським районним судом м.Полтави рішення про стягнення заборгованості із ОСОБА_5, а відтак суд не встановив чи змінився розмір заборгованості у зв'язку з цими платежами.

Виконуючи указівки суду касаційної інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.1. ч.2 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в досліджені яких було відмовлено, а також нові докази, неподання яких було зумовлено поважними причинами.

Частиною першою статті 300 ЦПК України встановлено, що особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. Поновлення строку на подання змін чи доповнень до апеляційної скарги законом не передбачено. Окрім того, процесуальний закон не містить будь-яких виключень із вищенаведених правил у разі повторного розгляду справи судом апеляційної інстанції після скасування його рішення судом касаційної інстанції.

Під час нового розгляду справи судом апеляційної інстанції відповідачами суду подані численні додаткові пояснення (т.2 а.с.107-109, 218-221; т.3 а.с.1-6, 86-9, 115-122), у яких зроблені посилання на докази, які, зокрема, на думку відповідачів, спростовують правильність висновку суду першої інстанції про встановлену суму заборгованості за кредитним договором, її складові, у рахунок погашення якої звернуто стягнення на предмет іпотеки.

ОСОБА_4, третя особа у цій справі, та його представники ОСОБА_6, ОСОБА_7 приймали участь у розгляді справи за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором № PLLAGA00000096 від 20 серпня 2007 року (т.1 а.с.245).

ОСОБА_7 як представник ОСОБА_4 і ОСОБА_2 (т.1 а.с.46) і ОСОБА_6 як представник ОСОБА_4 (т.1 а.с.128) приймали участь у розгляді цієї справи у суді першої інстанції (т.1 а.с.108-109, 130-135, 146-147, 155-156). ОСОБА_3 як вже зазначено вище не брав участь у розгляді справи у суді першої інстанції внаслідок своєї ж недобросовісності у договірних відносинах з Банком (не повідомив про зміну свого місця проживання).

За таких обставин колегія суддів вважає, що наведені відповідачами під час нового розгляду справи нові доводи і докази на їхнє обґрунтування не підлягають перевірці.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справ, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 17 лютого 2015 року, яке набрало законної сили, щодо ОСОБА_4, третьої особи без самостійних вимог - учасника розгляду цієї справи (ч.1 ст.26 ЦПК України), встановлена істотна обставина - розмір його заборгованості та її складових за кредитним договором № PLLAGA00000096 за станом на 21 серпня 2014 року (т.1 а.с.246 зворот).

Після ухвалення вказаного судового рішення договірні зобов'язання між Банком і ОСОБА_4 не припинилися, а тому Банк правомірно продовжував нараховувати поточну заборгованість за кредитним договором.

Таким чином, перевірці підлягає факт внесення ОСОБА_4 або його майновими поручителями коштів у рахунок погашення заборгованості за період з 21 серпня 2014 року по 02 березня 2015 року - день ухвалення рішення судом першої інстанції у цій справі.

Згідно повідомлень ВПВР УДВС ГТУ юстиції у Полтавській області (т.2 а.с.199, 217; т.3 а.с.158) 09 червня 2015 року на депозитний рахунок у зведеному виконавчому проваджені від боржника ОСОБА_4 надійшли кошти у сумі 1 000 грн.

У матеріалах справи наявна завірена копія квитанції (т.1 а.с.145), згідно якої ОСОБА_4 20 лютого 2015 року вніс готівку у рахунок погашення заборгованості за кредитом у сумі 472 долари США.

Згідно довідки Банку у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № PLLAGA00000096 (т.2 а.с.216) зроблені наступні платежі:

19 грудня 2014 року - 981,18 долар США,

20 лютого 2015 року - 472 долари США,

13 березня 2015 року - 500 доларів США,

28 квітня 2015 року - 510 доларів США,

28 травня 2015 року - 500 доларів США,

30 червня 2015 року - 542 долари США,

31 серпня 2015 року - 500 доларів США,

24 вересня 2015 року - 500 доларів США,

21 жовтня 2015 року - 500 доларів США,

23 листопада 2015 року - 449,82 долари США,

а всього - 5 455 доларів США.

Внесення зазначених коштів відображено у розрахунках заборгованості, наданих Банком (т.1 а.с.5-8; т.2 а.с.208-215; т.3 а.с.159-162), з яких вбачається, що у період з 21 серпня 2014 року по 02 березня 2015 року у рахунок погашення заборгованості винесені такі кошти:

02 вересня 2014 року - 1 000 доларів США,

19 грудня 2014 року - 981,18 долар США,

20 лютого 2015 року - 472 долари США.

Із розрахунків заборгованості вбачається, що ці кошти були направлені Банком на погашення поточних штрафних санкцій (пені), при цьому останні продовжували нараховуватися у зв'язку з наявною заборгованістю по тілу кредиту (т.3 а.с.161). Такий порядок дій Банку щодо розрахунків сторін по кредитному зобов'язанню повністю відповідає умовам пунктів 3.1 - 3.11 кредитного договору (т.1 а.с.12 і зворот).

Аналогічним чином кошти, внесені з 28 квітня 2015 року по 23 листопада 2015 року також були направлені на погашення поточних штрафних санкцій (пені).

Таким чином, слід дійти висновку про те, що заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором та її складові, які встановлені рішенням цього ж суду від 17 лютого 2015 року, не змінилися у бік зменшення.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. У справі, що розглядається, спір виник з приводу обтяження нерухомого майна, тому вказаний закон на спірні правовідносини не поширюється, а посилання на норми цього закону підлягають виключенню з мотивувальної частини рішення.

Слід визнати обґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про порушення норм процесуального права у частині вирішення питання розподілу судових витрат, оскільки місцевий суд помилково стягнув їх з відповідачів в солідарному порядку. Стягнення судових витрат з відповідачів у солідарному порядку нормами ЦПК України не передбачено. Солідарний обов'язок боржників - це правова категорія, яка існує лише в рамках виконання договірного зобов'язання, тому судові витрати повинні бути стягнуті в рівних частках.

При цьому, відповідно до 88 ЦПК України розподіл судових витрат здійснюється між сторонами, тобто між позивачем та відповідачами, а місцевий суд помилково поклав судові витрати також на третю особу без самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4

З урахуванням встановленого колегія суддів приходить до висновку про необхідність змінити рішення суду першої інстанції, а саме змінити резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, розподіл судових витрат та виключення з мотивувальної частини посилання на закон, що не підлягає застосуванню.

Керуючись ст.303, ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст.314, ст.316, ст.317, ст.319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 березня 2015 року змінити.

Викласти абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № PLLAGA00000096 від 20 серпня 2007 року в розмірі 573 974,10 доларів США, що за курсом 22,898 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 28.04.2015 року становить 13 142 858, 94 грн. (тринадцять мільйонів чотириста двадцять вісім тися п'ятдесят вісім грн.94 коп.), та складається із:

- заборгованості за кредитом - 501 366,31 доларів США, що становить 11 480 285, 80грн.;

- заборгованості по процентам за користування кредитом - 44 420,01 доларів США, що становить 1 017 129, 39 грн.;

- пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 837,53 доларів США, що становить 19 177,78 грн.;

- штрафу (фіксована частина) - 19,06 доларів СШ, що становить 436,44 грн.,

- штрафу (процентна частина) - 27 331,19 долар США, що становить 625 829,59 грн.,

звернути стягнення на нежитлову будівлю (магазин) літера «А-2» загальною площею 606,6 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2

по 1/2 частині якої належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Третьою Полтавською державною нотаріальною конторою 06.06.2007 року за реєстром № 2-590 та зареєстрованого КП Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» 07.06.2007 року в реєстровій книзі № 8 за реєстровим № 1281, та ОСОБА_2 на підставі свідоцтва № 112 про право власності на нежитлову будівлю (магазин), виданого Головним Управлінням з питань житлово-комунального обслуговування населення 27.01.2004 року та зареєстрованого КП Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» 30.01.2004 року в реєстровій книзі № 8 за реєстровим № 1281;

яка складається з:

А) приміщень першого поверху: внутрішній тамбур «І» площею 3,1 м.кв., торговий зал «2» площею 114,7 м.кв., сходи «3» площею 12,8 м.кв., коридор «4» площею 15,3 м.кв., коридор «5» площею 14,0 м.кв., кладова «6» площею 19,5 м.кв., внутрішній тамбур «7» площею 2,3 м.кв., сходи «8» площею 15,2 м.кв., туалет «9» площею 2,3 м.кв., туалет «10» площею 3,6 м.кв., топочна «11» площею 9,5 м.кв., а всього 212,3 м.кв.;

Б) приміщень другого поверху: торговий зал «12» площею 123,0 м.кв., сходи «13» площею 12,8 м.кв., коридор «14» площею 18,5 м.кв., кабінет «15» площею 16,0 м.кв., кладова «16» площею 14,6 м.кв., сходи «17» площею 15,2 м.кв., коридор «18» площею 5,3 м.кв., туалет «19» площею 1,4 м.кв., туалет «20» площею 1,4 м.кв., кладова «21» площею 3,0 м.кв., технічне приміщення «22» площею 5,9 м.кв., , а всього 217,1 м.кв.;

В) приміщень мансарди: сходи «23» площею 15,2 м.кв., коридор «24» площею 15,6 м.кв., туалет «25» площею 1,5 м.кв., туалет «26» площею 1,5 м.кв., кладова «27» площею 2,5 м.кв., офіс «28» площею 35,1 м.кв., коридор «29» площею 13,4 м.кв., офіс «30» площею 14,6 м.кв., офіс «31» площею 44,0 м.кв., офіс «32» площею 14,6 м.кв., кладова «33» площею 4,0 м.кв., кладова «34» площею 5,6 м.кв., кладова «35» площею 5,6 м.кв., кладова «36» площею 4,0 м.кв., а всього 177,2 м.кв.;

та яка є предметом іпотеки на підставі договору іпотеки №б/н від 20.08.2007 року;

шляхом укладання ПАТ КБ «ПриватБанк» від імені ОСОБА_3 і ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, з початковою ціною продажу у розмірі 10 864 810 грн.».

Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» з ОСОБА_2, ОСОБА_3 по 1827,00 грн. судового збору.

Виключити з мотивувальної частини рішення посилання на норми Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

В іншій частині рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 02 березня 2015 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.А. Лобов

Судді: В.І. Акопян

Г.Л. Карпушин