Рішення № 56885575, 28.03.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/9737/14-ц

Провадження № 22-ц/779/433/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Польська М.В

Суддя-доповідач Максюта І.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Максюти І.О.,

суддів: Матківського Р.Й., Фединяка В.Д.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю апелянта ОСОБА_2 та представника апелянта ПАТ КБ «ПриватБанк» Рокетської С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та представника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Івано-Франківського міського суду від 15 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

В липні 2014 року представник Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся в суд із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором №IFU0AN51600289 від 18.07.2008 року в сумі 94 016, 81 грн. та судових витрат. Позовні вимоги мотивовані тим, що 18.07.2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №IFU0AN51600289, згідно якого банк зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 58 805, 42 грн. на термін до 17.07.2015 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором. У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 18.06.2014 року мала заборгованість - 94 016, 81 грн., яка складалася з : 42 057, 38 грн. - заборгованість за кредитом; 15 030, 11 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; комісія - 3 751, 39 грн., 28 462, 84 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором та штраф, який складається з 250 грн. (фіксована частина) та 4 465, 09 грн. (процентна складова), що і просив стягнути на користь банку.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 15 грудня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №IFU0AN51600289 від 18.07.2008 року в сумі 60 838, 88 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 608, 38 грн.

В задоволенні решти заявлених вимог відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначила, що докази, надані банком, які стосуються розрахунку заборгованості за кредитом, а також графік сплати кредиту, є недопустимими, оскільки не відповідають вимогам нормативно-правових актів, банк втратив право на звернення до суду у зв'язку зі спливом трьохрічного строку, так як не надав доказів ознайомлення позичальника з «Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам» («Розстрочка») (Стандарт), в яких установлено позовну давність тривалістю п'ять років, судом першої інстанції не дослідженні і не враховані представлені нею касово-розрахункові документи за кредитом, а також судом не дослідженні представлений нею рух коштів по її кредитній та пенсійній картках. 31.10.2012 року банком самостійно знято кошти з її кредитної картки в сумі 990, 51 грн. та 373, 87 грн., всього 1 364, 38 грн., а 04.11.2012 року - 990,15 грн. та 373, 87 грн. всього 1 364, 02 грн. і ці суми не доказані представником банку про те, що вони десь зазначені і проведені. Все це говорить про необ'єктивність відображення банком даних і тому вказана заборгованість являється сумнівною.

Просила рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк».

Представник Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» також подав апеляційну скаргу, в якій посилається на незаконність рішення, недоведеність обставин, що мають значення та невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказав, що укладаючи договір позичальник не ставив під сумнів розумність та справедливість його умов, навпаки укладаючи договір сторони розумно оцінювали умови, за яких він буде виконуватись, зокрема, зважувати на відповідальність, яка настає згідно умов договору, при його невиконанні або неналежному виконанні.

На думку апелянта, є незрозумілим, на підставі якої норми права суд першої інстанції порівняв розмір неустойки з розміром кредиту.

Суд першої інстанції не зазначив з яких саме міркувань виходив зменшуючи розмір неустойки саме до нуля, адже розмір заборгованості за тілом кредиту складає 42 057, 38 грн.

Просив змінити рішення суду, скасувавши в частині зменшення пені, та в цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість з пені у повному розмірі, в іншій частині рішення залишити без змін.

Вислухавши представника позивача та відповідача, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного суду вважає апеляційну скаргу ОСОБА_2 необґрунтованою, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» такою, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Крім того, згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 526, 549, 536, 610, 611, 1054 ЦК України, встановивши, що відповідач порушила умови кредитно-заставного договору, несвоєчасно сплачуючи щомісячні платежі, оспорюючи розрахунок, наданий позивачем, не довела неправильність цього розрахунку, тому стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість, яка складалася з 42 057, 38 грн. - заборгованості за кредитом; 15 030, 11 грн. - заборгованості за нарахованими відсотками; комісії - 3 751, 39 грн., а всього у розмірі 60 838, 88 гривень. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення пені та штрафів, суд керувався ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача розміру заборгованості за кредитом, заборгованості за нарахованими відсотками та комісії. Однак, судом першої інстанції допущена помилка у застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до ст. 525, 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, і одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Судом встановлено, що 18.07.2008р. між ОСОБА_4 (з 27.17.2010р. вона змінила прізвище на ОСОБА_2 - (а.с.76 т.1) та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», було укладено кредитно-заставний договір №IFUOAN516000289 про надання кредиту в загальній сумі 58 805, 42 грн., з метою придбання автомобіля (54 010 грн. - вартість транспортного засобу та інші перші платежі: страхування, реєстрація, винагорода, поліс), з виплатою 20.04% річних, винагороди (комісія) у розмірі 5.04% річних, з поверненням кредиту до 17.07.2015р. (а.с.7-13, 71, 73-74, 236 т.1). Для забезпечення повного і своєчасного виконання позичальником зобов'язань за договором, ОСОБА_4 надала банку предмет застави автомобіль CHERI A15 AMULET, 2008 року випуску, в заставу (п.2.2, розділ 8, п.17.9 договору). Договір підписаний сторонами, у тому числі, кожна його сторінка підписана відповідачем.

Графік погашення кредиту підписаний обома сторонами і встановлений у Додатку № 1 до кредитно-заставного договору (а.с.71 т.1).

Умовами даного договору також було передбачено, що банк вправі звернути стягнення на предмет застави (розділ 13 договору), погашення заборгованості здійснюється шляхом сплати щомісячних платежів з 21 по 25 число щомісяця (п.4.4,6.2.2, 6.2.3, 6.2.4, 17.1 договору), чергові страхові платежі за договором страхування сплачуються самостійно позичальником, однак якщо такий не сплачено, то банк вправі самостійно сплатити такі страхові платежі замість позичальника, які відшкодовуються позичальником (п.3.4), позичальник доручає банку списувати кошти з своїх поточних рахунків (п.4.6), у випадку порушення позичальником зобов'язань щодо сплати винагород та процентів, основної суми кредиту позичальник сплачує пеню в розмірі 0.15% від суми простроченого платежу але не менше 1 грн. за кожен день прострочки (п.14.2,14.3), при порушенні позичальником будь-якого грошового зобов'язання за договором понад 30 днів банк має право нараховувати штраф у розмірі 250 грн. плюс 5% від суми невиконаного зобов'язання (п.14.9). Сторони також встановили договором, що нарахування неустойки здійснюється протягом 3 років з дня коли відповідне зобов'язання повинно було бути виконане. Строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди, процентів, неустойки встановлено 5 років (п.14.11 договору).

І розрахунку заборгованості, наданого позивачем, встановлено, що станом на 18.06.2014 року у зв'язку з порушенням умов договору позивачу відповідачем нарахована заборгованість у розмірі 94 016, 81 грн., яка складалася з : 42 057, 38 грн. - заборгованість за кредитом; 15 030, 11 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; комісія - 3 751, 39 грн., 28 462, 84 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором та штраф, який складається з 250 грн. (фіксована частина) та 4 465, 09 грн. (процентна складова) (а.с.4-6 т. 1).

На підставі заочного рішення Івано-Франківського міського суду від 21.06.2011 року звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль CHERI A15 AMULET, 2008 року випуску (а.с.32-34 т.1). Зазначене рішення суду відповідачем не оскаржене і набрало законної сили.

28-30.12.2011р. вказаний автомобіль на підставі зазначеного рішення банком реалізовано за 36 357 грн., кошти направлені на погашення заборгованості за кредитом відповідно до черговості погашення платежів, встановлених договором (а.с.59-62 т.1).

Доводи апелянта ОСОБА_2 про те, що розрахунок заборгованості до кредитно-заставного договору не дійсний, так як операції по руху коштів не підтверджені первинними бухгалтерськими документами, а сам розрахунок не відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не оформлений належним чином і графік погашення кредиту та довідка про продаж автомобіля, не заслуговують на увагу, оскільки позивачем надано суду копії первинних бухгалтерських документів, а саме: меморіальний ордер про видачу відповідачу коштів у розмірі 54 010, 00 грн. (а.с.73), меморіальні ордери про оплату страхових та інших платежів (а.с.99-100,141-148, 150-153, 156-158, 163-168, 169-174, 177-179, 209-215, 218-220, 223-225 т.1), додаток № 2 до договору про загальну вартість кредиту, підписаний відповідачем (а.с.74), а також виписка по рахунку відповідача за період з 18.07.2008р. по 12.08.2014р. (а.с.97-98., 117-141, 149-150, 154-155, 159-162, 169, 175-176, 180-208, 216-217, 221-222 т.1). Суд вірно вважав ці докази належними та допустимими, оскільки вони не спростовані відповідачем. Графік погашення кредиту є суттєвою умовою кредитно-заставного договору і є його додатком, він підписаний відповідачем, сам договір не визнаний недійсним, тому слід зазначити про відсутність підстав вважати недійсним додатку до договору. Посилання апелянта на недійсність довідки про суму коштів, отриманих від реалізації автомобіля, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки надходження цих коштів відображено у виписці по рахунку.

Крім того, відповідач 06.04.2011р. видала довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу а № 129, якою уповноважила ПАТ КБ «ПриватБанк» бути її представником при вирішенні питань, пов'язаних з відчуженням (продажем або обміном), користуватися заставним автомобілем, укласти договір купівлі-продажу вказаного автомобіля, визначаючи ціну та інші умови, одержати грошові суми, які мали бути направлені на погашення заборгованості за кредитом (а.с.36, 72 т.1).

Колегією суддів роз'яснювалося право відповідачу щодо надання доказів, у тому числі щодо проведення по справі економічної експертизи, а також наслідки неподання цих доказів, однак вона не скористалася цим правом.

Посилання апелянта на те, що банком пропущено трьохрічний строк позовної давності не приймаються судом, так як умова про збільшення строку позовної давності до 5 років визначена у самому договорі ( п.14.11), є також суттєвою умовою договору, погоджена сторонами під час укладення договору. Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам (розстрочка) (стандарт), які діяли у банку, дані правовідносини не регулюються, оскільки в цій частині врегульовані самим кредитно-заставним договором, тому на них не поширюються загальні умови надання споживчих кредитів банком-позивачем.

Не знайшли підтвердження у судовому засіданні факти збільшення тіла кредиту банком в односторонньому порядку. З цього приводу позивачем надані докази збільшення тіла кредиту відповідно до п. 17.2 та 3.4.1договору, які стосуються зобов'язання відповідача страхувати предмет застави та здійснювати особисте страхування позичальника і у разі якщо позичальник не подав банку підтверджуючий документ про сплату чергових страхових платежів за договорами страхування станом на дату, коли вони повинні бути сплачені, банк має право самостійно сплатити такі страхові платежі протягом п'яти банківських днів замість позичальника. Банком надані докази сплати цих страхових платежів, а відповідачем не надано доказів щодо відшкодування їх суми, тому ці кошти вважаються простроченою заборгованістю відповідно до п. 3.4.2 договору. Доводи відповідача про те, що вона не надавала згоди банку у наступні роки після отримання кредиту страхувати предмет застави, а також на її особисте страхування, не приймаються судом, оскільки такі зобов'язання вона прийняла на себе відповідно до п.17.2 договору. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що обсяг відповідальності відповідача, порівняно з умовами укладеного нею з банком договору, збільшено банком в односторонньому порядку не було.

Також не знайшли свого підтвердження факти незарахування на погашення кредиту усіх здійснених відповідачем платежів. Так, відповідно до п. 4.5 умов договору для погашення заборгованості банком був відкритий відповідачу транзитний рахунок, на який надходили усі кошти, сплачені відповідачем, у тому числі, отримані і від продажу автомобіля. Черговість погашення заборгованості встановлена п. 4.7 договору, тому кошти, які надходили єдиними платежами, розподілені відповідно до складових заборгованості, що знайшло своє відображення у виписці по рахунку.

Отже, суд вірно дійшов висновку, що ОСОБА_2 не спростовано розмір нарахованої заборгованості, тому сума, яку стягнув суд як заборгованість за кредитом, заборгованість по процентах за користування кредитом та заборгованість по комісії за користування кредитом, є правильною.

За приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Тобто законом передбачена можливість зменшення судом розміру штрафу та пені як неустойки у разі якщо їх розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Однак, відмовивши у задоволенні позову в частині стягнення пені та штрафів, судом не в повній мірі враховані обставини справи.

Кредитно-заставним договором, а саме пунктом 14.9, (а.с.12), передбачено у разі порушення позичальником будь-якого грошового зобов'язання за договором понад 30 календарних днів, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку штраф у розмірі 250 гривень плюс 5% від суми невиконаного зобов'язання. Ці умови договору є суттєвими, сторони дійшли згоди щодо них при укладенні договору, а тому повинні виконуватися.

За змістом п.п. 14.2 та 14.3 договору у випадку порушення позичальником зобов»язань, передбачених ст.ст. 6.2.2. та 6.2.3. договору, щодо сплати винагород та процентів, позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше однієї гривні за кожен день прострочки. Такий же розмір пені сплачується у випадку порушення позичальником зобов'язання щодо повернення основної суми кредиту, передбаченого ст. 6.2.4 договору. При цьому проценти за користування кредитом на суму такого простроченого платежу додатково до вищевказаної пені не нараховуються.

Позивач у судовому засіданні надала пояснення, що вона є пенсіонеркою за віком, отримує дохід у вигляді пенсії у розмірі 3 500 гривень на місяць. Суд правильно зазначив, що ці обставини слід врахувати і зменшити розмір пені. Однак, суд не врахував, що пеня може бути зменшена за рішенням суду, а не відмовлено у її стягненні взагалі.

Враховуючи період нарахування пені, її розмір, розмір збитків позивача, пенсійний вік позивача, колегія суддів дійшла висновку про можливість зменшення розміру пені до 5 000 гривень.

Отже, рішення суду першої інстанції підлягає зміні, оскільки судом в частині стягнення неустойки за кредитом, не правильно застосовані норми матеріального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 15 грудня 2015 року в частині відмови про стягнення штрафних санкцій скасувати.

В цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» штрафні санкції за порушення умов кредитного договору, а саме: штраф (фіксована частина) у розмірі 250 (двісті п'ятдесят) гривень, штраф (процентна складова) у розмірі 4 465, 09 (чотири тисячі чотириста шістдесят п'ять гривень нуль дев'ять копійок) та пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень, а сього 9 715, 09 (дев'ять тисяч сімсот п'ятнадцять гривень нуль дев'ять копійок).

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: І.О. Максюта

Р.Й. Матківський

В.Д. Фединяк