Ухвала суду № 56881076, 22.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2016 року м. Київ К/800/11766/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної інспекції головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.04.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015 у справі № 804/3559/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ЕСК" до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю „ЕСК" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000742201 від 20.09.2013, яким збільшено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість 509860, 50 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.04.2014, яку залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015, позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення - рішення № 0000742201 від 20.09.2013.

Відповідач звернувся із касаційною скаргою про скасування постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.04.2014 та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, в задоволенні позовних вимог відмовити.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що відповідачем здійснено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності формування податкових зобов'язань і податкового кредиту під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ „Фірма П.С.В." за жовтень 2010 року, ТОВ „Гідротерм" за січень 2011 року, ПП „Медпром Капітал" за серпень 2011 року, ПП „Гарант - АМВ" за червень 2012 року та складено акт № 148/222/24447421 від 09.09.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000742201 від 20.09.2013, яким збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 509860, 50 грн.: (основний платіж 405363 грн., штрафні санкції 104497, 50 грн.).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 (зі змінами та доповненнями), завищено податковий кредит на суму 392600 грн. за жовтень 2010 року по взаємовідносинам з ТОВ „Фірма П.С.В."; п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (із змінами і доповненнями), встановлено завищення податкового кредиту: на суму 68, 10 грн. за січень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ „Гідротерм"; на суму 7435, 96 грн. за серпень 2011 року по взаємовідносинам з ПП „Медпром Капітал"; на суму 5259, 07 грн. за червень 2012 року по взаємовідносинам з ПП „Гарант - АМВ".

ОДПІ дійшла висновку про те, що господарська діяльність ТОВ „ЕСК" з його контрагентами вчинена без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися здійсненими ними правочинами та спрямована на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат (доходів) та податкового кредиту (податкових зобов'язань).

Первинні документи, які складені контрагентами позивача суперечать законодавчим і нормативним актам та не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку, а проведені господарські операції з ТОВ Фірмою „П.С.В.", ТОВ „Гідротерм", ПП „Медпром Капітал", ПП „Гарант-АМВ" є нікчемними та недійсними, не спричиняють реального настання правових наслідків.

Суди визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) під валовими витратами виробництва та обігу розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Валові витрати мають бути підтверджені відповідними рахунковими платіжними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ „ЕСК" та ТОВ „Фірма П.С.В." укладено господарський договір купівлі будівельних матеріалів для верхнього будівництва залізно дорожнього шляху.

На виконання договору № 158 від 18.10.2010 позивач отримав від ТОВ „Фірма П.С.В." товар на суму 4715600 грн.: (податок на додану вартість 785933, 30 грн.).

В результаті повернення товару позивачем було зроблено коригування сум податку на додану вартість, що підтверджується розрахунком коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаним контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними.

Поставлений ТОВ „Фірма П.С.В." позивачу товар був використаний при виконанні підрядних будівельно-монтажних робіт.

Господарські операції позивача з іншими контрагентами підтверджується первинними документами: договорами, специфікаціями, видатковими накладними, платіжними дорученнями, рахунками-фактурами, податковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, актами приймання виконаних будівельних робіт, підсумковими відомостями ресурсів до акту виконаних робіт, відомостями ресурсів до акту прийняття виконаних робіт, актами переробки, виписками з банківського рахунку про перерахування грошових коштів.

Зазначеними первинними документами бухгалтерського обліку підтверджується факт отримання позивачем від ТОВ „Фірма П.С.В." товару та подальше використання у господарській діяльності, фактичний рух активів та зміни у власному капіталі які спричинені його господарською діяльністю.

Первинні бухгалтерські документи оформлені відповідно до вимог Закону України № 996 „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є документами первинного обліку.

Використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності при виконанні підрядних робіт підтверджується матеріалами справи.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вище зазначеним контрагентом.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З викладених правових норм випливає, що умовою виникнення у платника права на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою виконання операцій, які є об'єктом оподаткування ПДВ, а також наявність належним чином оформлених первинних облікових документів на купівлю товарів (робіт, послуг).

За правилами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, належать, зокрема, витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, та за змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В силу вимог пункту 138.2 цієї ж статті Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, та включає як прямі матеріальні витрати, так і вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Таким чином, витрати позивача на придбання товарів та послуг у названих постачальників належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, а відтак умовами їх врахування при зменшенні оподатковуваного доходу платника є: факт понесення цих витрат у процесі реальної господарської діяльності платника, документальна підтвердженість цих витрат, а також декларування доходу, отриманого як результат понесення цих витрат.

У ході проведення перевірки податковою інспекцією було встановлено, що позивачем та ТОВ „Гідротерм", ПП „Медпром Капітал", ПП „Гарант-АМВ" (постачальники) було укладено договори, якими передбачалося виконання цими контрагентами поставок продукції (дизельне паливо, товару - засувка клинова (сантан), позивачем товару - гідронасос 310.112.00, комплект па льців та втулок на ТО-18А, палець зчленування на ТО-18А, гідро розподільник РС-25.20, гідроциліндр ковша на ТО-18А.06.01.000, насос НШ-100, ШСЛ-60) на склад позивача.

На підтвердження фактичного здійснення цих операцій позивачем подано договори, видаткові накладні, акти приймання-передачі матеріальних цінностей та платіжні доручення про оплату розглядуваних поставок безготівковим способом.

Разом з тим, відповідачем встановлено, що у рамках проведених заходів з податкового контролю органами державної податкової служби було складено акти про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ „Гідротерм", ПП „Медпром Капітал", ПП „Гарант-АМВ" зі змісту цих актів вбачається наявність ознак фіктивних підприємств у діяльності вказаних контрагентів, які відсутні за місцезнаходженням, не мають майна, складських приміщень, транспорту, устаткування та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для провадження господарської діяльності та виконання розглядуваних операцій; під час проведення зустрічних звірок у цих постачальників не було виявлено первинних документів, що засвідчили б існування господарських правовідносин з Товариством.

Суди цілком об'єктивно відхилили зазначені доводи відповідача як доказ безтоварності спірних господарських операцій.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, мінімальна кількість працівників, відсутність у власності основних засобів, майна не можуть спростовувати фактичне виконання операції з поставки, оскільки специфіка підприємницької діяльності з купівлі-продажу товару, полягає у тому, що підприємству, яке реалізує товарно-матеріальні цінності, особливо підприємству, що є перепродавцем товару (послуг), не вимагається, ані значної кількості працівників, ані наявності основних засобів, складських приміщень та транспорту для виконання взятих на себе зобов'язань.

З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно визнали непідтвердженим висновок відповідача про відсутність між позивачем та спірними постачальниками реальних господарських відносин як такий, що не відповідає матеріалам справи та правомірно задовольнили позов.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що контрагенти на час спірних відносин були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись ст., ст. 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної інспекції головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.04.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.