Ухвала суду № 56880879, 22.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2016 року м. Київ К/800/7502/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Зайцева М.П.,

Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.07.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 у справі № 826/9901/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Хайлайн Медіа" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю „Хайлайн Медіа" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0002182230 від 21.02.2013, № 0002172230 від 21.02.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.07.2013, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015, позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення - рішення: № 0002182230 від 21.02.2013, № 0002172230 від 21.02.2013.

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що господарські операції позивача з його контрагентом мали реальний характер, податковий кредит та валові витрати підприємством сформовано правомірно та належним чином підтверджено первинними бухгалтерськими документами, які доводять реальність господарських операцій з придбання послуг.

Відповідач звернувся із касаційною скаргою про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.07.2013 та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, в задоволенні позовних вимог відмовити.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що відповідачем здійснено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 до 30.09.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 до 30.09.2012 та складено акт № 297/22-30/33834937 від 30.01.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0002172230 від 21.02.2013, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 239418 грн.: (191584 грн. - основний платіж, 47896 грн. - штрафні (фінансові) санкції); № 0002182230 від 21.02.2013, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 324924,75 грн.: (основний платіж 278819 грн., штрафні (фінансові) санкції 46105,75 грн.).

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.1 пп. 5.2.1, п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 № 283/97-ВР; п. 14.1.27 п. 14.1.36 ст. 14 Податкового кодексу країни від 02.12.2010 №2755-VІ, занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 278819 грн.; пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 191584 грн.

Відповідач вважає, що господарські операції позивача з ТОВ „Київська правнича компанія" за результатами яких сформовано податковий кредит та віднесено витрати на придбання послуг до валових, не мали реального характеру.

Відповідно до п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Датою виникнення права платника податку на додану вартість на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основними зареєстрованими видами діяльності позивача є діяльність у сфері телевізійного мовлення, посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації.

Між позивачем та ТОВ „Київська правнича компанія" було укладено господарський договір №03-05/2006 про надання юридичних послуг від 01.02.2006.

За результатами виконання вище зазначеного господарського договору були підписані акти приймання-передачі послуг за січень-грудень 2011 року та січень-грудень 2012 року та виписано податкові накладні.

Крім того, на підтвердження факту надання юридичних послуг позивачем надано копії довіреностей виписаних на працівників ТОВ „Київська правнича компанія" на представництво інтересів позивача, описи документів на підтвердження подання державному реєстратору документів для проведення реєстраційної дії, акт прийому-передачі правоустановчих документів позивача, копії звернень позивача щодо проведення претензійно-позовної роботи, копії процесуальних документів у судових справах за участю позивача та докази представництва його інтересів працівниками контрагента, матеріали виконавчого провадження.

Між позивачем та ДП „Медіа Дирекція"/„Media Dierection" було укладено господарський договір про надання маркетингових послуг №1804/12від 18.04.2012.

Виконання умов Договору №1804/12 підтверджується актом надання послуг № ХМ 2-12-01 від 30.06.2012, податковою накладною та звіт про проведення дослідження на тему "Аналіз телеперегляду за 2011 рік".

На підтвердження використання маркетингових послуг у власній господарській діяльності позивачем надано копії договорів про надання рекламних послуг, що були укладені з іншими суб'єктами господарювання.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено реальність спірних господарських операцій, а тому обґрунтовано визнано правомірність формування позивачем податкових зобов'язань, на підставі належним чином оформлених первинних документів отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись ст., ст. 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.07.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Зайцев М.П.

Юрченко В.П.