Ухвала суду № 56880877, 22.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2016 року м. Київ К/800/68165/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Полтавської обласної державної адміністрації, треті особи: Департамент інфраструктури та туризму Полтавської обласної державної адміністрації, Конкурсний комітет по визначенню пасажирських перевізників на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі Полтавської області Полтавської обласної державної адміністрації, Товариство з обмеженою відповідальністю «АВА-ЕКСПРЕС», про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року, -

у с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Полтавської обласної державної адміністрації (далі - ОДА), треті особи: Департамент інфраструктури та туризму Полтавської обласної державної адміністрації (далі - Департамент), Конкурсний комітет по визначенню пасажирських перевізників на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі Полтавської області Полтавської обласної державної адміністрації (далі - Комітет), Товариство з обмеженою відповідальністю «АВА-ЕКСПРЕС» (далі - Товариство) в якому просив: визнати протиправними та скасувати протоколи засідання Комітету № 89 від 2 квітня 2013 року, № 84 від 12 червня 2012 року, № 69 від 4 листопада 2009 року, № 83 від 3 квітня 2012 року, № 91 від 3 вересня 2013 року, № 92 від 19 листопада 2013 року, № 88 від 11 грудня 2012 року, № 94 від 24 квітня 2014 року в частині визнання Товариства переможцем конкурсу на перевезення пасажирів (далі - спірні протоколи); визнати протиправною бездіяльність ОДА при проведенні перевірки документів, поданих Товариством на конкурси на маршрутах: «Полтава АС2 - Черкасівка - Божкове», «Полтава - Божкове», «Полтава - Степне», «Полтава АС4 - Бурти», «Полтава АС1 - Супрунівка», «Полтава АС1 - Лубни АС», «Полтава АС1 - Оржиця АС», «Полтава АС3 - Миргород АС» ч/з Шишаки, «Полтава - Кременчук АС» ч/з Глобине, «Машівка АС - Полтава АС2», «Полтава АС2 - Машівка АС», «Полтава АС2 - Степне», «Полтава АС2 - Рунівщина» (далі - спірна перевірка); визнати протиправною бездіяльність ОДА щодо дострокового розірвання договорів у частині визнання Товариства переможцем конкурсів на перевезення пасажирів: № 463/13 від 14 травня 2013 року, № 306/12 від 16 липня 2012 року, 924/11-19 від 16 листопада 2009 року, № 305/12 від 16 липня 2012 року, № 258/12 від 22 червня 2012 року, № 545/13 від 25 вересня 2013 року, № 544/13 від 25 вересня 2013 року, № 554/13 від 23 грудня 2013 року, № 405/13 від 8 січня 2013 року, № 597/13 від 23 грудня 2013 року, № 652/14 від 21 травня 2014 року, № 658/14 від 21 травня 2014 року, № 464 від 14 травня 2013 року у зв'язку з надходженням від органів виконавчої влади письмової інформації, що підтверджує факт подання автомобільним перевізником недостовірної інформації (далі - спірна бездіяльність); зобов'язати відповідача укласти договір (видати дозвіл) з автомобільним перевізником, який за результатами конкурсу визнаний таким, що зайняв друге місце, а у разі відсутності або відмови перевізника оголосити та провести нові конкурси щодо визначення переможців на зазначених маршрутах.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що спірні протоколи, дії вчинені при проведенні перевірок і бездіяльність відповідача порушують його права, як мешканця Полтавської області, який користується послугами Товариства з перевезення пасажирів, а тому ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року, у задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та задовольнити позов.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суди, на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що відповідач прав позивача не порушував, а спірні протоколи дії та бездіяльність не зачіпають законних інтересів ОСОБА_4, який не є учасником цих правовідносин.

Так, судами встановлено, що Товариство у 2009, 2012-2014 роках визнавалось переможцем з надання послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом на вищезазначених внутрішньо обласних маршрутах.

Спірними протоколами і розпорядженнями третю особу у цій справі визначено переможцем конкурсів з перевезення пасажирів на міжміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі Полтавської області і укладено відповідні договори на перевезення пасажирів.

Позивач вважає, що Товариство під час участі у конкурсах подало недостовірні відомості, а тому відповідач, з огляду на приписи пункту 3 частини 2 статті 45 Закону України від 5 квітня 2001 року № 2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт», не мав підстав допускати останнє до участі у конкурсі і був зобов'язаний здійснити відповідну перевірку вказаних відомостей.

Разом з тим, у відповідності до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини 3 статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

<...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто такі впливають на їх правове становище.

В обсязі встановлених судами у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов слушного висновку, що позивач не є учасником правовідносин, які виникли між Товариством і Комітетом ОДА, стосовно нього не приймалось рішення, не вчинялась дія чи допускалась бездіяльність з боку відповідача, а отже і підстави стверджувати про наявність реального, конкретного порушення прав, свобод або інтересів ОСОБА_4 відсутні.

При цьому, під час розгляду справи суди не встановили, а позивач не вказав на наявність реальних порушень з боку відповідача, які стосуються (зачіпатають) його індивідуально виражені права чи інтереси, а також не навів обґрунтування щодо існування реального негативного впливу на такі внаслідок вчинення ОДА і третіми особами спірних дій, бездіяльності і прийняття оспорюваних рішень.

За наведених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність порушення прав з боку відповідача, а відтак і підстав для задоволення позову.

З огляду на викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових рішень колегія суддів не вбачає.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало