Ухвала суду № 56880840, 22.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" березня 2016 р. м. Київ К/800/14021/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадже ння адміністративну справу з а позовом ОСОБА_4 до старшого держ авного виконавця відділу примусового виконання рішень управл іння Державної виконавчої служби Го ловного управління юстиції у Сумські й області Лясковської К.І., третя осо ба - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області про с касування постанови, за касаційною ска ргою Головного управління Пенсійного фо нду України в Сумські й області на постан ову Зарічного районного суду м. Суми від 17 січня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративно го суду від 24 лютого 2015 року, -

у с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до старшого державного виконавця відділу п римусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головн ого управління юстиції у Сумські й області Лясковської К.І. (далі - державний виконавець), третя особа - Головне у правління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - ГУПФУ ), в я кому просив скасувати постанову від 8 серпня 2014 року про закін чення виконавчого провадження (далі - спірна постан ова) та зобов'язати відповідача відкрити нове виконавче провадження з виконання виконавчого листа №592/12763/13-а, виданого Ковпаківським районним судом м. Суми 17 червня 2014 року.

В обґрунтування свої х вимог посилався на те, що у відповідача не було законних підс тав для винесення спі рної постанови і закриття виконавчого провадження, оскільки фактично таке виконане не було. Тому, посилаючись на вимоги Європейської конвенції про захист прав і основних свобод, Конституції України, Законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» тощо, просив про задоволення п озову.

Постановою Зарічного районного суду м. Суми в ід 17 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року, п озов задоволено, визнано протиправною та скасовано спірну постанову та зобов'язано відповідача відновити виконавче провадження.

У касаційній скарзі ГУПФУ, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуал ьного права, просить вказані рішення скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши д оповідача, перевіривши довод и касаційної скарги, матеріал и справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 4 липня 2014 року старшим державним виконавцем на підставі виконавчого листа № 592/12763/13-а, виданого Ковпаківським районним судом м. Суми від 17 червня 2014 року, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 43895682.

Листом від 10 липня 2014 року ГУПФУ повідомило відповідача, що на виконання рішення суду позивачу проведено перерахунок пенсії на підставі наказу Міністра оборони України від 28 липня 2008 року №377.

На підставі зазначеного листа ГУПФУ, спірною постановою відповідача від 8 серпня 2014 року закінчено виконавче провадження, у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження».

Задовольняючи частково позов, суди виходили з того, що фактично зазначене рішення суду не виконане у повному обсязі, зокрема у частині виплати ГУПФУ на користь позивача пенсії, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного Наказом Міністра оборони України № 377 від 28 липня 2008 року за період з 27 травня 2013 року по 29 грудня 2013 року. З цих підстав суди зобов'язали відновити вказане виконавче провадження.

Проте до такого висновку суди дійшли частково без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права виходячи з наступного.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, згідно вимог пункту 8 частини 1 статті та 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Суди дійшли обґрунтованого висновку, що фактичного виконання в повному обсязі рішення виданого Ковпаківським районним судом м. Суми від 17 червня 2014 року згідно з виконавчим документом № 592/12763/13-а не відбулося, а тому застосування державним виконавцем пункту 8 частини 1 статті та 49 Закону України «Про виконавче провадження» є передчасним.

Разом з цим, вирішуючи питання щодо зобов'язання відповідача відновити виконавче провадження суди мали звернути увагу також на положення вимог статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», якою визначається порядок відновлення виконавчого провадження.

Згідно частини 1 статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.

Тобто, відновлення виконавчого провадження після скасування постанови про закінчення виконавчого провадження є обов'язком державного виконавця, покладеного Законом.

Так, за приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною ж 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності; зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

У відповідності до частини статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто законодавець передбачив обов'язок суду примусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього.

Крім того, суди не звернули увагу на вимоги статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», якою визначено, що про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 вказаної статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби визначені у статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до приписів зазначеної Статті учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Колегія суддів звертає увагу, що у разі порушення цього строку слід застосовувати приписи статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся за даним позовом до суду 31 жовтня 2014 року, тобто з пропуском спеціально встановленого десятиденного строку для оскарження постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 8 серпня 2014 року.

Суди не дослідили питання строку звернення до суду, початок перебігу та сплив цього строку і поважність причин пропуску такого.

Таким чином, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи призвело до ухвалення судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості.

Тому рішення судів підлягають скасуванню, а справа згідно правил статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, направленню на новий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-

у х в а л и л и л а :

Касаційну скаргу Головного упр авління Пенсійного фонду України в Сумській області задовольнити частково.

Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 17 січня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративно го суду від 24 лютого 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало