Ухвала суду № 56880657, 23.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2016 року м. Київ К/800/26486/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "ДІЛ" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року у справі № 826/1556/15 за позовом Приватного підприємства "ДІЛ" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство "ДІЛ" (далі - ПП "ДІЛ") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ), в якому з урахуванням уточнюючих позовних вимог, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 січня 2015 року № 0000422206.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі наказу № 1939 від 08 грудня 2014 року, згідно з пунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "ДІЛ" щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ "ТЛК-Груп" за лютий 2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 25 грудня 2014 року № 1850/26-59-22-06/19491704.

Податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на суму 22150,00 грн. за лютий 2014 року.

На підставі акту та за результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 січня 2015 року № 0000422206, яким Приватному підприємству "ДІЛ" збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 27688,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 22150,00 грн., за штрафними санкціями - 5538,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі усної домовленості позивач мав господарські відносини з ТОВ "ТЛК Груп" щодо демонтажу дахової рекламної установки Nokia за адресою: бульвар Лесі Українки, 28; каркасів під рекламну установку Nokia за адресою: бульвар Лесі Українки, 28; монтажу нового банера загальною площею 300 кв.м. за адресою: вул. Хрещатик, 7.

На підтвердження здійснення вказаних операцій, позивачем надано копії рахунків - факур, податкових накладних, виписок з банківського рахунку.

Також, надано копію Договору, укладеного між позивачем (рекламний агент) та ТОВ "Ай кью Медіа" (Замовник) від 01 березня 2011 року про надання послуг № 2011-0103, за умовами якого Рекламний агент зобов'язується надати послуги/виконати роботи по виготовленню та розміщенню зовнішньої реклами клієнта Замовника (Рекламна конструкція) на даху будівлі, за адресою: місто Київ, вул. Лесі Українки 28.

Колегія суддів зазначає, що з наданих позивачем документів не вбачається факт здійснення демонтажу зазначених рекламних конструкцій саме ТОВ "ТЛК Груп", не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту здійснення демонтажу із подальшим завантаженням та перевезенням рекламних носіїв до складу позивача, а сама по собі наявність договору оренди жодним чином не свідчить про зберігання рекламних конструкцій у вказаному приміщенні.

Також, колегія суддів бере до уваги акт ДПІ у Шевченківському районі від 23 липня 2014 року № 1660/26-59-22-06/39015909 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "ТЛК Груп" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01 січня 2014 року по 30 березня 2014 року", яким встановлено порушення ТОВ "ТЛК Груп" статей 187, 198 Податкового кодексу України у зв'язку з чим задекларовані податкові зобов'язання та податковий кредит за січень, лютий, березень 2014 року підлягає зменшенню до « 0».

За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з обґрунтованим висновком судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем факту здійснення господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкового кредиту.

Згідно частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "ДІЛ" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року у справі № 826/1556/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.П. Зайцев

О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній