Ухвала суду № 56880640, 03.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" березня 2016 р. м. Київ К/800/21974/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Ігнатенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року

у справі № 826/19323/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-Центр»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-Центр» (далі - ТОВ «Нерухомість-Центр»; позивач) до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві; відповідач) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 000479/26-58-22-01/35671469 від 11 липня 2013 року та № 708/26-58-22-01/35671469 від 22 жовтня 2013 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2013 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Нерухомість-Центр» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт № 143/22.2/35671469 від 20 червня 2013 року.

На підставі зазначеного акту перевірки та за наслідками адміністративного оскарження, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 708/26-58-22-01/35671469 від 22 жовтня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 202 679,00 грн. (200 262,00 грн. - основний платіж, 2 417,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 000479/26-58-22-01/35671469 від 11 липня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 247 975,00 грн. (198 380,00 грн. - основний платіж, 49 595,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні підрядних робіт у Приватної виробничо-комерційної фірми «Проксин» за нікчемним правочином, що мотивовано посиланням на акт № 520/22.2.09/20576423 від 22 березня 2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки названого суб'єкта господарювання щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01 січня 2011 року по 28 лютого 2013 року, в якому зазначено про його неперебування за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням та непричетність ОСОБА_3 (засновника ПФКФ «Проксин») до фінансово-господарської діяльності названого товариства, а також за господарськими операціями з придбання робіт та товарів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна цегла», Публічного акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської», Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Євротрубпласт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Випробувальний центр будівельних матеріалів і будівель», Товариства з обмеженою відповідальністю «Промтех інвест», Приватного науково-виробничого комерційного підприємства «Сатурн», Товариства з обмеженою відповідальністю «Астра-Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Агат-1», які не декларували свої податкові зобов'язання та, відповідно, не сплачували податки до бюджету.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що фактичне виконання спірних операцій підтверджується належним чином складеними первинними документами; контрагенти позивача на час здійснення відповідних операцій перебували в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали статус платників податку на додану вартість; придбані в зазначених юридичних осіб роботи та товарно-матеріальні цінності використано товариством у власній господарській діяльності; відповідачем не доведено наявності в ТОВ «Нерухомість-Центр» мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування в нього або його контрагентів умислу як обов'язкової ознаки для визнання правочинів недійсними.

Проте, колегія суддів вважає вказаний висновок судів передчасним, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Реальність, зокрема, потребує з'ясування того факту, чи справді відповідні роботи та товарно-матеріальні цінності отримано від указаних у первинних документах контрагентів. Для цього варто встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб (у тому числі посадових осіб контрагентів, задіяних у такому процесі) як свідків.

Крім того, в даному випадку необхідно дослідити технічну можливість ПВКФ «Проксин», ТОВ «Будівельна цегла», ПАТ «ЗЗБК ім. Світлани Ковальської», ТОВ «ТД «Євротрубпласт», ТОВ «Випробувальний центр будівельних матеріалів і будівель», ТОВ «Промтех інвест», ПНВКП «Сатурн», ТОВ «Астра-Плюс», ТОВ «Агат-1» виконати спірні поставки робіт та товарів з урахуванням їх фактичних господарських ресурсів (наявності основних засобів, відповідних трудових ресурсів), понесення ними витрат, пов'язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо).

Судовими інстанціями при вирішенні даного спору не проаналізовано і критерії, якими керувалось ТОВ «Нерухомість-Центр» при виборі названих суб'єктів господарювання як контрагентів, здійснення ним заходів розумної обережності при виборі ПВКФ «Проксин», ТОВ «Будівельна цегла», ПАТ «ЗЗБК ім. Світлани Ковальської», ТОВ «ТД «Євротрубпласт», ТОВ «Випробувальний центр будівельних матеріалів і будівель», ТОВ «Промтех інвест», ПНВКП «Сатурн», ТОВ «Астра-Плюс», ТОВ «Агат-1» постачальниками.

Адже, без встановлення вказаних обставин факт подальшої передачі товариством підрядних робіт та товарно-матеріальних цінностей Приватному підприємству «Метал-Сервіс» також не може підтверджувати реальність виконання операцій між ним та названими юридичними особами, позаяк може свідчити про виконання робіт самим ТОВ «Нерухомість-Центр», у тому числі шляхом залучення фізичних осіб без укладення договірних відносин з проведенням неофіційних виплат, а також отримання товарів від інших осіб, ніж ті, що зазначені в первинних документах.

З огляду на те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.