Ухвала суду № 56880584, 16.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" березня 2016 р. м. Київ К/800/54384/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Маринчак Н.Є.,

за участю секретаря судового засідання - Бруя О.Д.,

представника позивача - Москаленко І.О.,

представника відповідача - Зломинога Т.М.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістік СВ" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року у справі № 826/18989/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістік СВ" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістік СВ" (далі - ТОВ "Логістік СВ") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21 серпня 2015 року №41426552210 та №41526552210.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі позивач посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю - доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року.

Виявлені порушення пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2014 рік на загальну суму 287 859,00 грн.; пункту 198.1, 198.3, 198.4, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 319 843,00 грн.

Складено акт від 14 серпня 2015 року №274/26-55-22-10/36088137 за висновками якого прийнято податкові повідомлення-рішення: від 21 серпня 2015 року №41526552210, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання із податку на прибуток у сумі 431 789,00 грн.; від 21 серпня 2015 року №41426552210, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 479 765,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не підтверджено належними первинними документами реальність фінансово-господарських операцій з контрагентом, а саме, не додано: додаткової угоди №2, в якій сторонами визначена територія дії основного договору; графіку заявок-поставок; письмових замовлень та погоджень таких замовлень; рахунків-фактур; прогнозів покупок на наступні 3 місяці; сертифікатів походження товару; сертифікатів аналізів; специфікацій.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду вважає такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій передчасним з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, між ТОВ "Логістік СВ" (дистриб'ютор) та ТОВ "Ведара трейд" (постачальник) укладено дистриб'юторський договір поставки від 01 вересня 2014 року №13/09-2014, відповідно до якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність дистриб'ютора товар для продажу на території, яка визначена у даному договорі, а дистриб'ютор зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у даному договорі, прийняти та оплатити товар.

На підтвердження виконання договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: дистриб'юторського договору поставки від 01 вересня 2014 року №13/09-2014, товарно-транспортних накладних, відомостей про вантаж, видаткових накладних, податкових накладних.

Так, суди встановили, що за договором поставки передбачена обов'язкова наявність: додаткової угоди №2, в якій сторонами визначена територія дії основного договору, графіку заявок-поставок, письмових замовлень та погоджень таких замовлень, рахунків-фактур, прогнозів покупок на наступні 3 місяці, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, сертифікатів походження товару, сертифікатів аналізів, специфікацій.

За відсутності наведених доказів, суди дійшли висновку про недостатність підстав для задоволення позовних вимог.

Також зазначили, що невідповідність вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" видаткових накладних та не надання пояснень з відповідними доказами щодо наявності у контрагента основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій з поставки товару, не свідчить про реальність господарських операцій.

Проте, з аналізу вищенаведених норм та враховуючи викладені обставини справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій не обґрунтували та не надали повної оцінки господарським операціям та наданим доказам.

За таких обставин, суд касаційної інстанції зазначає, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову закріплений нормами статті 7, частини четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, замовлення продукції, сертифікатів відповідності з додатками до них, сертифікатів походження товару, специфікацій, висновків державної санітарно-епідеміологічних експертиз, графіку замовлень-поставок до дистриб'юторської угоди, повідомлень про зразки печаток (штампів), підписів позивача та ТОВ "Ведара трейд", додатку № 2 до договору (територія дії договору та прогнозу закупівель), додатку № 4 до договору (ціни та спеціалізація), додатку № 5 до договору (план закупівель).

Зі змісту частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини першої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, належним чином перевірити доводи сторін щодо реальності здійснення позивачем господарських операцій та правильності формування податкового кредиту за цими операціями, дати оцінку як вже приєднаним до справи доказам, так і новим доказам, що будуть виявлені в судовому розгляді справи, з дотриманням вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України та зробити юридично правильний висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістік СВ" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року у справі № 826/18989/15 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: М.П. Зайцев

О.А. Веденяпін

Н.Є. Маринчак