Ухвала суду № 56880472, 03.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" березня 2016 р. м. Київ К/800/42107/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлолюкс плюс»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 червня 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2015 року

у справі № 826/2215/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлолюкс плюс»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлолюкс плюс» (далі - ТОВ «Житлолюкс плюс»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві; відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000412207 від 23 січня 2015 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2015 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі. Стягнуто з ТОВ «Житлолюкс плюс» судовий збір у розмірі 4 384,80 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі ТОВ «Житлолюкс плюс», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати повністю постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 червня 2015 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2015 року та прийняти нове рішення, яким визнати протиправним та скасувати оскаржуваний акт індивідуальної дії.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Житлолюкс плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Теко Моноліт» та Приватним підприємством «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ» за серпень 2014 року, за результатами якої складено акт № 1/26-59-22-07/36856859 від 05 січня 2015 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000412207 від 23 січня 2015 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 390 375,00 грн. (312 300,00 грн. - основний платіж, 78 075,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у ТОВ «БК «Теко Моноліт» та ПП «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ» будівельно-монтажних та опоряджувальних робіт, з огляду на непідтвердження реального характеру розглядуваних господарських операцій.

Такий висновок податковим органом зроблено з урахуванням актів, складених за наслідками вжиття заходів з проведення зустрічних звірок та перевірок контрагентів позивача, в яких зазначено про відсутність у них необхідних умов для ведення господарської діяльності, неперебування суб'єктів господарювання за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, а також викладено думки про здійснення ними діяльності поза межами правового поля з метою надання податкової вигоди третім особам.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність ТОВ «Житлолюкс плюс» реального характеру оспорюваних поставок.

При цьому суди виходили з ненадання товариством на перевірку копій платіжних доручень, що підтверджують факт оплати придбаних у контрагентів робіт.

Крім того, судові інстанції врахували непредставлення ТОВ «Житлолюкс плюс» письмових дозволів (погоджень) від замовників робіт (Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Геос» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекса Груп») на залучення третіх осіб (субпідрядників-контрагентів позивача) до виконання зазначених робіт, а також відсутність у матеріалах справи підтвердження вказаними замовниками участі ТОВ «БК «Теко Моноліт» та ПП «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ» у виконанні розглядуваних робіт.

Проте, колегія суддів вважає зазначені доводи судів передчасними, зважаючи на таке.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

За правилами частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Реальність, зокрема, потребує з'ясування того факту, чи справді відповідні роботи отримано від указаних у первинних документах контрагентів. Для цього варто встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.

Крім того, в даному випадку (з урахуванням встановлених судами обставин щодо відсутності в ТОВ «БК «Теко Моноліт» та ПП «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ» у достатній кількості трудових ресурсів, основних засобів тощо) слід з'ясувати, якими силами та засобами виконувались спірні роботи, хто виступав їх конкретним виконавцем (зокрема перевірити залучення контрагентами третіх осіб до виконання обумовлених робіт, та, як наслідок, понесення відповідних витрат, пов'язаних із таким залученням), яким чином забезпечувався доступ цих виконавців до об'єктів, яким чином позивач здійснював контроль за станом виконання придбаних робіт тощо.

При цьому колегія суддів не може погодитись з позицією судових інстанцій в частині відхилення поданих товариством платіжних доручень, які підтверджують оплату придбаних у ТОВ «БК «Теко Моноліт» та ПП «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ» робіт, з огляду на їх ненадання на перевірку, позаяк вона суперечать положенням статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, які зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

Суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Посилання судів першої та апеляційної інстанцій на неподання позивачем документів на підтвердження погодження підприємствами-замовниками питання про залучення до виконання будівельно-монтажних та опоряджувальних робіт субпідрядних організацій (ТОВ «БК «Теко Моноліт» та ПП «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ»), що є порушенням укладених з ними договорів, колегія суддів також оцінює критично, позаяк оцінка поведінки учасників податкових правовідносин здійснюється насамперед із застосуванням норм податкового, а не інших галузей законодавства. Для з'ясування змісту господарської операції необхідно брати до уваги термінологію та вимоги податкового законодавства, а обґрунтування податкових правопорушень не може здійснюватись з посиланням на недотримання норм інших галузей законодавства, зокрема цивільного. Тобто, порушення інших законодавчих вимог, дотримання яких не контролюється органами державної податкової служби, не може бути підставою для визначення грошових, у тому числі податкових зобов'язань за нормами ПК України.

Згідно з частинами 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлолюкс плюс» задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2015 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.