Ухвала суду № 56880231, 22.03.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2016 р.м.ОдесаСправа № 521/12099/15-а

Категорія: 2.1 Головуючий в 1 інстанції: Леонов О.С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді Бойка А.В.,

суддів: Танасогло Т.М.,

Яковлєва О.В.,

за участю секретаря: Авраменко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання дій протиправними та відшкодування шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

28.07.2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та 28.09.2015 року надав уточнену позовну заяву, відповідно до якої просить суд:

- «дії відповідача, які полягають у тому, що відповідач навмисно, злонамірено підготував такі документи на виконання постанови Малиновського районного суду м. Одеси від 27.01.2012 року та проект рішення ради та передав їх на розгляд постійної комісії ради, які були передані на сесію ради, і на підставі яких Одеською міською радою 09.10.2013 року було прийнято рішення №3929-VI на виконання того ж судового рішення, яке суперечить і самому судовому рішенню і закону, і яке за моїм позовом було скасовано судами, що означає невиконання судового рішення, в результаті чого моє право на отримання пільги дітям війни порушено, і цим порушенням заподіяні реальні збитки та моральна шкода, визнати протиправними;

- з метою поновлення порушеного права на отримання пільги дітям війни стягнути з Одеського міського бюджету реальні збитки на суму вартості не отриманих земельних ділянок 20 400 000 грн. на його користь, за які він зможе придбати неотримані земельні ділянки і тим самим поновити своє порушене право на отримання пільги дітям війни і таким чином на державному рівні буде визнано його тяжкий життєвий шлях у дитинстві, яке співпало з роками Другої світової війни;

- на відшкодування моральної шкоди, яка полягає у глибоких душевних стражданнях, які він змушений був терпіти усі ці 8 років такої хамської, зневажливої поведінки щодо нього, та приниження його гідності і честі як громадянина, для якого державою встановлено правовий статус дитини війни і встановлена зазначена пільга, стягнути з Одеського міського бюджету грошові кошти на суму не менше 10 000 000 грн. на його користь».

Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 03.12.2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на вказану постанову суду.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови Малиновського районного суду м. Одеси від 03.12.2015 року та прийняття нової, якою позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що 13.07.2007 року позивач звернувся з заявою до голови Одеської міської ради, в якій просив виконати першочерговий відвід земельних ділянок для житлового індивідуального будівництва у розмірі 0,1 га, ведення садівництва - 0,12 га та ведення городництва - 0,12 га (а.с. 53-54) та в подальшому звертався з цим питанням 25.07.2007 року та 18.03.2009 року.

Однак, вказані звернення позивача по суті органом місцевого самоврядування не розглядались та відповідне рішення з цього питання не приймалось.

У зв'язку з зазначеним позивач звернувся до суду першої інстанції за захистом порушених прав.

Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 27.01.2012 року по справі №521/20337/13-а позовні вимоги ОСОБА_2 до Одеської міської ради, виконкому Одеської міської ради, голови Одеської міської ради, Управління земельних ресурсів Одеської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди задоволено частково та визнано дії посадових осіб Управління земельних ресурсів Одеської міської ради щодо розгляду заяви ОСОБА_2 про проведення першочергового відводу земельних ділянок на підставі Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 13.07.2007 року протиправними; зобов'язано Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради в межах компетенції та у відповідності до п. 5 Положення «Про Одеське міське управління земельних ресурсів», затвердженого рішенням Одеської міської ради №20-V від 27.06.2006 року, підготувати необхідні документи щодо звернення ОСОБА_2 із заявою про проведення першочергового відводу земельних ділянок на підставі Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 13.07.2007 року та передати їх на розгляд Одеської міської ради; зобов'язано Одеську міську раду розглянути заяву позивача про проведення першочергового відводу земельних ділянок на підставі Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 13.07.2007 року за наданими Одеським міським управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради документами.

09.10.2013 року №3929-VI Одеською міською радою, за результатами розгляду заяви позивача, було прийнято рішення «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі», згідно п. 3 якого ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі, прохання про надання дозволу на розробку яких викладено позивачем у задоволенні його заяви від 13.07.2007 року.

В грудні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Одеської міської ради про скасування рішення ОМР №3929-VI від 09.10.2013 року «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі».

Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 25.02.2014 року адміністративний позов ОСОБА_2 до Одеської міської ради про скасування рішення Одеської міської ради задоволено. Рішення Одеської міської ради від 09 жовтня 2013 року №3929-VI скасовано, як незаконне.

10.06.2014 року постановою Одеського апеляційного адміністративного суду по справі №521/20337/13-а постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 25.02.2014 року було скасовано та ухвалено по справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково та скасовано рішення Одеської міської ради №3929-VI від 09.10.2013 року про надання дозволу громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі в частині відмови у наданні дозволу ОСОБА_2 на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

27.11.2014 року ухвалою Вищого адміністративного суду України постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 року залишено без змін.

Представник Одеської міської ради звернувся до Верховного Суду України з заявою про перегляд зазначеного рішення суду касаційної інстанції. Постановою Верховного Суду України від 09.06.2015 року відмовлено у задоволенні вказаної заяви.

Звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції відповідно до ч. 1 ст. 105 КАС України, позивач первинно посилався на те, що відповідачем не виконується рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27.01.2012 року у зв'язку з чим порушуються його права на отримання земельних ділянок. В подальшому позивачем було змінено позовні вимоги.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, посилався на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених прав, оскільки відповідно до вимог процесуального права, передбачено окремий порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання судового рішення, а саме: шляхом звернення особи в порядку ч. 9 ст. 267 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем, не на користь якого ухвалено рішення, на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою. Крім того, суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог позивача щодо зобов'язання відповідача відшкодувати збитки, посилаючись на їх передчасність, та у задоволенні вимог щодо стягнення на його користь моральної шкоди, посилаючись на відсутність доказів заподіяння моральної шкоди позивачу.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, після зміни позовних вимог, позивач просив визнати протиправними дії відповідача, які полягають у тому, що відповідач навмисно підготував такі документи на виконання постанови Малиновського районного суду м. Одеси від 27.01.2012 року та проект рішення ради та передав їх на розгляд постійної комісії ради, які були передані на сесію ради, і на підставі яких Одеською міською радою 09.10.2013 року було прийнято рішення №3929-VI на виконання того ж судового рішення, яке суперечить і самому судовому рішенню і закону, і яке за його позовом було скасовано судами, що означає невиконання судового рішення, в результаті чого його право на отримання пільги дітям війни порушено, і цим порушенням заподіяні реальні збитки та моральна шкода.

Таким чином, позивачем фактично оскаржуються дії Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з підготовки документів, на підставі яких Одеською міською радою було прийнято рішення від 09.10.2013 року №3929-VI.

Згідно ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Ч. 2 ст. 124 Конституції України закріплено, що юрисдикція суддів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Вказаний принцип також закріплений в частині першій статті 6 КАС України, який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Виходячи із положень статті 17 КАС України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Із наведених норм права вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. В свою чергу неодмінними елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її обов'язок.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Обов'язковою ознакою рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, як предмета адміністративного спору, є прямий (безпосередній) вплив такого рішення, дії чи бездіяльності на правовий статус фізичної чи юридичної особи, тобто обмеження її прав, свобод, покладення на неї обов'язків.

Виходячи з наведеного, до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. При цьому, ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин. Отже, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

В даному випадку, після підготовки відповідних документів, Одеською міською радою, за наслідками розгляду таких документів, було прийнято рішення від 09.10.2013 року №3929-VI.

Слід зазначити, що прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, як правило, є результатом вчинення ряду дій. З огляду на те, що в правовому регулюванні приймає участь саме рішення суб'єкта владних повноважень, а не окремі дії, вчинені у процесі здійснення владних повноважень, за результатами яких прийнято рішення, ці дії не можуть бути предметом оскарження до адміністративного суду окремо від оскарження рішення.

Таким чином, дії відповідача по підготовці документів для прийняття Одеською міською радою рішення від 09.10.2013 року №3929-VI, не є діями, безпосередньо на підставі яких у позивача виникають, змінюються чи припиняються суб'єктивні права та обов'язки, а тому не можуть бути предметом розгляду.

В свою чергу, належним способом захисту порушених прав, в такому випадку, є саме звернення особи з позовом про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, як такого, що прийняте не у відповідності до вимог чинного законодавства.

Таким рішенням в даному випадку є рішення Одеської міської ради від 09.10.2013 року №3929-VI «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ще у 2013 році реалізував своє право на судовий захист, та звернувся з відповідним позовом про оскарження рішення Одеської міської ради від 09.10.2013 року №3929-VI, яке було скасовано постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 року у справі №521/20337/13-а.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що оскаржувані позивачем дії по підготовці документів для прийняття Одеською міською радою рішення, не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав, та враховуючи компетенцію відповідача на вчинення таких дій, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

В свою чергу, не підлягають задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з відповідача суми вартості неотриманих земельних ділянок у розмірі 20 400 000 грн. та відшкодування моральної шкоди.

За правилами статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, дії, які оскаржуються позивачем у даній справі, не порушують суб'єктивного права позивача, не створюють, не змінюються чи не припиняються суб'єктивні права та обов'язки, а тому заявлення вимог про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок таких дій є необґрунтованим.

Слід зазначити, що заява ОСОБА_2 про виконання першочергового відводу земельних ділянок для житлового індивідуального будівництва на 0,1 га, ведення садівництва на 0,12 га та ведення городництва 0,12 га має бути розглянута на сесії Одеської міської ради на виконання судового рішення по справі № 1519/2а-124/11, а відтак є передчасними позовні вимоги стосовно компенсації неотриманих земельних ділянок.

Поряд із цим, колегія суддів суду апеляційної інстанції звертає увагу на наступне:

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання регулювання відповідно до закону земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради.

Відповідно до частин 6 та 7 ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції до 16.09.2008р., що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни, зацікавлені в одержані безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної ділянки подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. При цьому відповідна міська рада розглядає заяву громадянина, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Колегія суддів зазначає, що судовим рішенням - постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 27.01.2012 року по справі №521/20337/13-а було зобов'язано Одеську міську раду розглянути заяву позивача про проведення першочергового відводу земельних ділянок на підставі Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 13.07.2007 року за наданими Одеським міським управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради документами.

Після ухвалення вказаної постанови, Одеською міською радою було розглянуто заяву позивача та прийнято рішення від 09.10.2013 року №3929-VI, яке, як зазначалось вище, було скасовано постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 року у справі №521/20337/13-а.

При цьому, в подальшому Одеською міською радою не розглядалась заява позивача про проведення першочергового відводу земельних ділянок на підставі Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 13.07.2007 року та не приймалось будь-якого рішення з цього питання.

Стаття 124 Конституції України визначає, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Постанова Малиновського районного суду м. Одеси від 27.01.2012 року набрала у встановленому порядку законної сили (а саме - 23.07.2012 року), а тому є обов'язковою для виконання, зокрема, Одеською міською радою.

В свою чергу, з поданого ОСОБА_2 позову вбачається, що підставою подання даного позову було саме невиконання судового рішення - постанови Малиновського районного суду м. Одеси від 27.01.2012 року, що призводить до порушення його на отримання пільги як особи, яка має статус дитини війни.

Колегія суддів зазначає, що обов'язковість рішень суду визнається однією з основних засад судочинства.

Європейським судом з прав людини була розглянута чисельна кількість справ за заявами громадян проти України щодо порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з невиконанням судового рішення, винесеного на користь заявників, порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції у зв'язку з неможливістю використання коштів, присуджених судовим рішенням, яке не виконувалося протягом тривалого часу, щодо порушення ст. 13 Конвенції у зв'язку з відсутністю ефективного засобу правового захисту щодо порушення права на виконання судового рішення. До таких справ можна віднести, зокрема, справа № 18966/02 29.06.2004 р. "Войтенко проти України", справа № 56849/00 29.06.2004 р. "Півень проти України", справа №56848/00 29.06.2004 р. "Жовнер проти України", справа №67534/01 27.07.2004 р. "Ромашов проти України", справа № 67647/01 09.11.2004 р. "Бакай та інші проти України", справа 14201/02 30.11.2004 р. "Бакалов проти України", справа 75804/01 27.11.2008 р. "Мірошнік проти України", справа "Шмалько проти України".

У справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

У справі "Півень проти України" Європейський суд зазначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які, у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby c. Grece) від 19 березня 1997 року, рішення у справі "Бурдов проти Росії" (Bourdov c. Russie), N 59498/00; рішення у справі "Ясіун'єне проти Литви" (Jasiuniene c. Lituanie), рішення у справі "Руйану проти Румунії" (Ruianu c. Roumanie), N 34647/97, від 17 червня 2003 року).

Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Обов'язковість виконання судового рішення є однією із складових права на суд, яке проголошується пунктом 1 статті 6 параграфа 1 Конвенції та є конституційною гарантією права на судовий захист.

В свою чергу, ч. 9 ст. 267 КАС України встановлює, що особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Таким чином, Кодексом адміністративного судочинства України дійсно у ст. 267 передбачено окремий порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, вчинених/невчинених на виконання рішення суду, яке вже ухвалене, набрало законної сили та підлягає обов'язковому виконанню.

При цьому, ч. 10 ст. 267 КАС України передбачено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. У разі наявності підстав для задоволення заяви суд ухвалює одну із постанов, що передбачені частиною другою статті 162 цього Кодексу.

Таким чином, позивач не позбавлений права у порядку ч. 9 ст. 267 КАС України звернутись до суду першої інстанції із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем, в даному випадку Одеською міською радою, яка була відповідачем у справі № 1519/2а-124/11, на виконання постанови Малиновського районного суду м. Одеси від 27.01.2012 року, якими на думку позивача, порушуються його права та законні інтереси.

З огляду на все вище зазначене колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи, правильно по суті вирішено справу, та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідно до ст.200 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 184, 185, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.В. Бойко

Судді: Т.М. Танасогло

О.В. Яковлєв