Постанова № 56879152, 17.02.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 р. Справа № 804/160/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЗахарчук-Борисенко Н. В. при секретаріТатаренко Ю.В. за участю: представника позивача Кучер О.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройпрогрес" до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

12.01.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройпрогрес» (далі - позивач, ТОВ «Стройпрогрес») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Нікопольська ОДПІ), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №0001452201 від 20.08.2015 за платежем «ПДВ» на загальну суму 142929,76 грн., в т.ч. штрафні (фінансові санкції) 28585,95 грн.; №0001442201 від 20.08.2015 за платежем «Податок на прибуток підприємств» на загальну суму 298723,20 грн., в т.ч. штрафні (фінансові санкції) 59744,64 грн.; №0001112201 від 13.07.2015 за платежем штрафні санкції на загальну суму 510,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначені податкові повідомлення-рішення є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки вони не ґрунтуються на законі та прийняті податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надав письмові заперечення проти позову, в яких просив у задоволенні позовних вимог відмовити та зазначив, що у перевіряємий період позивач мав господарські відносини з «ПДО-Дніпро», а за результатами дослідження наданих документів, перевіркою не підтверджено факт отримання товарів. А відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Повноваження, компетенція контролюючих органів, обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України. Державні податкові інспекції є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів.

У відповідності до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Нікопольська ОДПІ було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройпрогрес» (код ЄДРПОУ 31277192) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період 01.01.2013 по 31.12.2014, про що складено акт перевірки від 24.07.2015 року №690/2201/31277192 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Стройпрогрес» (реєстраційний номер облікової справи платника податків 31277192) з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2013 по 31.12.2014 в частині взаємовідносин з ТОВ «ПДО-Дніпро» (реєстраційний номер справи платника податків 38113600) (Лист Нікопольської ОДПІ від 24.07.2015 року №7088/10/04-07-02-01). Вказана перевірка була проведена відповідно до Наказу Нікопольської ОДПІ від 07.07.2015 року №384 (далі - Акт перевірки №690/2201/31277192).

Актом перевірки №690/2201/31277192 було встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: не підтверджено реальність здійснення господарських відносин ТОВ «Стройпрогрес» із ТОВ «ПДО-Дніпро» (код ЄДРПОУ 38113600), їх вид, обсяг, якість та розрахунки, встановлено відсутність об'єктів оподаткування та встановлено порушення: п.135.1, пп.135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п.138.1, п.138.2, п. 138.4 ст.138, пп.139.1.9, п. 139.1, ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік всього у сумі 238978,56 грн., ст.185, п. 198.3, п. 198.6, п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 114343,81 грн., у тому числі: за січень 2013 року - 35376,66 грн.; за лютий 2013 року - 14042,26 грн.; за березень 2013 року - 64924,89 грн.

На підставі вказаного акту, відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення №0001452201 від 20.08.2015 за платежем «ПДВ» на загальну суму 142929,76 грн., в т.ч. штрафні (фінансові санкції) 28585,95 грн.; №0001442201 від 20.08.2015 за платежем «податок на прибуток підприємств» на загальну суму 298723,20 грн., в т.ч. штрафні (фінансові санкції) 59744,64 грн..

У судовому засіданні представник позивача зазначив, що 2 листопада 2012 року між ТОВ «Стройпрогрес» (Покупець) та ТОВ «ПДО-ДНІПРО» (Продавець) було укладено договір поставки №312 на предмет постачання Продавцем товарів в асортименті.

На виконання своїх зобов'язань ТОВ «ПДО-ДНІПРО» за період січень-березень 2013 року здійснило постачання ТМЦ (в асортименті), що підтверджується наступними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку: накладними №174 від 14.01.2013, №189 від 15.01.2013, №219 від 16.01.2013, №235 від 17.01.2013, №274 від 21.01.2013, №61 від 06.03.2013, №79 від 07.03.2013, №84 від 11.03.2013, №105 від 12.03.2013, №161 від 18.03.2013, №182 від 20.03.2013, №232 від 25.03.2013

Транспортування ТМЦ було здійснено власним вантажним автомобільним транспортом, що підтверджується товарно-транспортними накладними та подорожніми листами вантажного автомобіля:№ №000744 від 14.01.2013, 000745 від 15.01.2013, 000746 від 16.01.2013,Ю 000747 від 17.01.2013, 000748 від 21.01.2013, 000749 від 15.02.2013, 000750 від 18.02.2013, 000770 від 06.03.2013, 000771 від 07.03.2013, 000776 від 11.03.2013, 000778 від 12.03.2013, 000781 від 18.03.2013, 000784 від 20.03.2013, 000790 від 25.03.2013.

З матеріалів справи вбачається, що 18 грудня 2012 року між ТОВ «Стройпрогрес» (Підрядник) та ТОВ «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ» (код 35537363) було укладено Договір підряду №1168 на предмет виконання будівельно-монтажних робіт (перелік наведено в розділі 1. Договору).

В ході виконання будівельно-монтажних робіт ТОВ «Стройпрогрес» також використовувало ТМЦ, які придбані у ТОВ «ПДО-ДНІПРО». Дані обставини підтверджуються відповідними документами бухгалтерського та податкового обліку: податковою накладною №7 від 31.01.2013 на загальну суму 136780,07 грн.; рахунком №3 від 30.01.2013, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за січень 2013, актом прийому-передачі виконаних будівельних робіт за січень 2013 на загальну суму 3795,14 грн., в т.ч. ПДВ 632,52 грн.; рахунком №4 від 30.01.2013, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за січень 2013, актом прийому-передачі виконаних будівельних робіт за січень 2013 на загальну суму 8398,34 грн., в т.ч. ПДВ 1399,72 грн.; рахунком №5 від 30.01.2013, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за січень 2013, актом прийому-передачі виконаних будівельних робіт за січень 2013 на загальну суму 35349,34 грн., в т.ч. ПДВ 5891,56 грн.; рахунком №6 від 30.01.2013, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за січень 2013, актом прийому-передачі виконаних будівельних робіт за січень 2013 на загальну суму 136780,07 грн., в т.ч. ПДВ 22796,68 грн., податкова накладна №2 від 12.03.2013р. на загальну суму 16573,98 грн., в т.ч. ПДВ 2762,33 грн.; податковою накладною №3 від 13.03.2013р. на загальну суму 357303,10 грн., в т.ч. ПДВ 59550,52 грн.; податковою накладною №10 від 29.03.2013р. на загальну суму 71257,24 грн., в т.ч. ПДВ 11876,21 грн.; податковою накладною №11 від 29.03.2013 на загальну суму 70605,35 грн., в т.ч. ПДВ 11767,56 грн.; податковою накладною №12 від 29.03.2013 на загальну суму 43132,22 грн., в т.ч. ПДВ 7188,70 грн.; податковою накладною №13 від 29.03.2013 на загальну суму 3599,10 грн., в т.ч. ПДВ 599,85 грн.; податковою накладною №14 від 29.03.2013 на загальну суму 29997,78 грн., в т.ч. ПДВ 4999,63 грн.; податковою накладною №15 від 29.03.2013р. на загальну суму 19835,51 грн., в т.ч. ПДВ 3305,92 грн.; рахунком №15 від 12.03.2013, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за березень 2013, актом прийому-передачі виконаних будівельних робіт за березень 2013 на загальну суму 16573,98 грн., в т.ч. ПДВ 2762,33 грн.; рахунком №20 від 29.03.2013р., довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за березень 2013р., актом прийому-передачі виконаних будівельних робіт за березень 2013р. на загальну суму 43132,22 грн., в т.ч. ПДВ 7188,70 грн.; рахунком №22 від 29.03.2013р., довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за березень 2013р., Акт прийому-передачі виконаних будівельних робіт за березень 2013р. на загальну суму 29997,78 грн., в т.ч. ПДВ 4999,63 грн.;рахунком №24 від 29.03.2013р., довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за березень 2013р., актом прийому-передачі виконаних будівельних робіт за березень 2013р. на загальну суму 19835,51 грн., в т.ч. ПДВ 3305,92 грн.;рахунком №24 від 29.03.2013р., довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за березень 2013р., актом прийому-передачі виконаних будівельних робіт за березень 2013р. на загальну суму 19835,51 грн., в т.ч. ПДВ 3305,92 грн.; рахунком №23 від 29.03.2013р., довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за березень 2013р., актом прийому-передачі виконаних будівельних робіт за березень 2013р. на загальну суму 71257,24 грн., в т.ч. ПДВ 11876,21 грн.; рахунком №25 від 29.03.2013р., довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за березень 2013р., актом прийому-передачі виконаних будівельних робіт за березень 2013р. на загальну суму 70605,35 грн., в т.ч. ПДВ 11767,56 грн.

04 січня 2013 року між ТОВ «Придніпровський» (код 30831912) (Покупець) та ТОВ «Стройпрогрес» (Продавець) було укладено Договір підряду №12 на предмет постачання ТМЦ (в асортименті) .

Для виконання умов вказаного договору, ТОВ «Стройпрогрес» використовувало ТМЦ, які придбані у ТОВ «ПДО-ДНІПРО». Дані обставини підтверджуються відповідними документами бухгалтерського та податкового обліку:податковими накладними №1 від 16.01.2013, №2 від 17.01.2013, №1 від 04.02.2013, №2 від 05.02.2013 та видатковими накладними: №1 від 23.01.2013, №2 від 24.01.2013, №3 від 25.01.2013, №6 від 18.02.2013, №7 від 18.02.2013.

В судовому засіданні представник позивача зазначив, що малоцінні та швидкозношувані матеріали, які придбані у ТОВ «ПДО-ДНІПРО» були використані ТОВ «Стройпрогрес» в процесі власної господарської діяльності, що підтверджується актом на списання малоцінних та швидкозношуваних матеріалів від 28 лютого 2013 року.

Як вбачається з вище викладених фактів операції з придбання ТМЦ у ТОВ «ПДО-ДНІПРО» та подальше використання їх у власній господарській діяльності призвели до зміни в структурі активів і зобов'язань ТОВ «Стройпрогрес», що у свою чергу спричинило реальні зміни майнового стану платника податків.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІV, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 201 Податкового кодексу України встановлено вимоги до оформлення податкових накладних.

Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд звертає увагу, що зміст Акту перевірки №690/2201/31277192не містить посилань на недоліки або зауваження щодо оформлення договорів, видаткових/податкових накладних, акту здачі-приймання робіт, фактів оплати та отримання товарів/послуг позивачем.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, факт отримання товарів/послуг позивачем підтверджується наведеними вище первинними документами, які були досліджені судом під час судового розгляду справи.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно підпунктами 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В матеріалах справи відсутні докази того, що під час перевірки податковий орган встановив обставини, які б свідчили про умисел позивача на укладення договору з контрагентом (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором.

Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо отримання та оплати товару/послуг.

Зазначені обставини залишились не спростованими в ході судового розгляду справи.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань державної податкової інспекції є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Висновки, які зроблені податковим органом на підставі програмного забезпечення судом до уваги не беруться, оскільки програмне забезпечення (інформаційні бази ДПІ) до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься. Такі дані не є належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності.

Не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Слід враховувати, що, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суд також зазначає, що невиконання контрагентом позивача свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього платника. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення позивача права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Факт порушення вищезазначеними контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Вказаних обставин не було доведено відповідачем в Акті перевірки, позивач не знав та не міг взнати, що також не доведено відповідними доказами, про те що його контрагент здійснює будь-які порушення податкового законодавства.

У даному випадку відповідачем не доказано ні факту здійснення вищезазначеними контрагентами позивача та/чи їхніми постачальниками діяльності, пов'язаної з незаконним втриманням бюджетного відшкодування ПДВ, ні факту залучення позивача до такої діяльності.

Таким чином, будь-які дії третіх юридичних осіб, які не є безпосередніми постачальниками товарів (робіт, послуг) позивача (тобто не є контрагентами позивача), не впливають на правомірність формування позивача податкового кредиту. Можлива несплата контрагентами контрагентів до бюджету ПДВ по проведеним оподатковуваним господарським операціям не може впливати на результати фінансово-господарської діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення останнього до відповідальності, оскільки статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

ЦК України встановлює, що нікчемними є правочини: у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220 ЦК України); у разі відсутності схвалення правочину який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 221 ЦК України); правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ч. 1 ст. 224 ЦК України); у разі відсутності схвалення опікуном, правочину, який вчинено недієздатною фізичною особою (ч. 1 ст. 226 ЦК України); а також в інших випадках передбачених ч. 1 ст. 27, ч. З ст. 121, ч. 6 ст. 126, ч. 3 ст. 247, ч. 1 ст. 249, ч. 2 ст. 547, ч. 3 ст. 586, ч. 3 ст. 614, ч. 6 ст. 633, ч. 2 ст. 661, ч. 4 ст. 698, ч. 3 ст. 719, ч. 4 ст. 720, ч. 1 ст. 739 та іншими статтями ЦК України.

З аналізу вище викладених норм ЦК України вбачається, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі. Проте, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Також нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Посилання на статті 203 та 215 ЦКУ можуть бути використані лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.

Укладені між сторонами договори не визнавалися недійсними в судовому порядку, а твердження відповідача про нікчемність цих правочинів не приймається до уваги судом, оскільки не є безспірним. Позивач вважає такі договори укладеними у відповідності до вимог чинного законодавства та такими, що спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Таким чином, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкції, воно лише передбачає обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на включення суми податку на додану вартість у податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналізуючи наведені норми, можна зробити висновок, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх не недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину ухвалюється судове рішення.

Платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуалізації відповідальності (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Таким чином, позивачем отримані вказані податкові накладні у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» віл 23 лютого 2006 року № 3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На сьогоднішній день, судами України при вирішенні спорів з податковими органами застосовані три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Рішення Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності).

За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.

Під час судового розгляду справи позивачем надано первинну документацію підприємства, що підтверджує реальність господарських відносин ТОВ «Стройпрогрес» з ТОВ «ПДО-ДНІПРО».

Дослідження первинних документів, що опосередковують господарські відносини між позивачем та ТОВ «ПДО-ДНІПРО», свідчить що вони оформлювались в рамках виконання умов вказаних договорів на придбання продукції, їх відображення в бухгалтерському обліку показало, що вони складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Акт перевірки №690/2201/31277192 не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Метою дотримання принципу пропорційності є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи, зокрема, вказаний принцип передбачає, що здійснення повноважень, як правило, не має спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідало б цілям, яких заплановано досягти.

На необхідності дотримання принципу пропорційності при прийнятті рішень органами державної влади наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, зокрема у справах «Йорданова та інші проти Болгарії» та «Ліндхайм та інші проти Норвегії».

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презумує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, в порушення вимог частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено доказів на підтвердження правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Також суд вважає за необхідне, відповідно до вимог частини 1 статті 94 КАС України, присудити з Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройпрогрес» (код ЄДРПОУ 31277192) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 6624, 81 грн.

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройпрогрес» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ №0001452201 від 20.08.2015р. за платежем «ПДВ» на загальну суму 142929,76 грн., в т.ч. штрафні (фінансові санкції) 28585,95 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ №0001442201 від 20.08.2015р. за платежем «Податок на прибуток підприємств» на загальну суму 298723,20 грн., в т.ч. штрафні (фінансові санкції) 59744,64 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ №0001112201 від 13.07.2015 року за платежем штрафні санкції на загальну суму 510,00 грн.

Присудити з Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройпрогрес» (код ЄДРПОУ 31277192) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 6624, 81 грн.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, передбачені ст.186 КАС України.

Повний текст постанови складено 22 лютого 2016 року.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили станом 22.02.2016 р. Суддя З оригіналом згідно Помічник судді Н.В. Захарчук-Борисенко Н.В. Захарчук-Борисенко В.В. Кухар