Рішення № 56876969, 01.04.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 184/2235/15-ц 22-ц/774/613/К/16

Справа № 184/2235/15-ц Головуючий в 1 інстанції

Провадження 22-ц/774/613/К/16 Гаєвий О.В.

Категорія № 55 ( ІV ) Доповідач - Грищенко Н.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Грищенко Н.М.,

суддів: Братіщевої Л.А., Соколан Н.О.,

секретар: Євтодій К.С.

за участю: представника позивача - ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника відповідача Приватного акціонерного товариства «Орджонікідзевський рудоремонтний завод» - Юзькова Віталія Петровича,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Орджонікідзевський рудоремонтний завод» на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Орджонікідзевський рудоремонтний завод» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, компенсацію заборгованості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Орджонікідзевський рудоремонтний завод» ( надалі - ПрАТ «Орджонікідзевський РРЗ») про стягнення компенсації за невикористану відпустку, компенсацію заборгованості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він в період з 01.12.2000 року по 08.07.2015 року перебував у трудових відносинах з відповідачем. Згідно наказу № 119-к від 08.07.2015 року звільнений з посади заступника голови правління з забезпечення виробництва на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. На день звільнення відповідачем була нарахована та виплачена заробітна плата, але не виплачено компенсацію за невикористану відпустку за весь період його роботи на підприємстві. Позивач письмово звертався до відповідача з вимогою про здійснення з ним повного розрахунку, але відповідач в добровільному порядку цей розрахунок не зробив, у зв'язку з чим, позивач, після уточнення вимог в останній редакції у грудні 2015 року, просив стягнути з ПрАТ «Орджонікідзевський РРЗ»суму компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 136 555, 69 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 46262,25 грн., а також у відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.

Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 січня 2016 рокупозов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Орджонікідзевський РРЗ» на користь позивача суму компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 125701, 37 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 55507,41 грн. та моральну шкоду в сумі 1 000 грн., а всього 182 208, 78 грн. Вирішено питання стягнення з відповідача на користь держави судовий збір.

В апеляційній скарзі представник відповідача ПрАТ «Орджонікідзевський РРЗ»ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду наявним в матеріалах справи доказам.

Судом не враховано, що у матеріалах справи відповідачем надані накази про перебування позивача щорічно під час роботи на підприємстві у відпустках, а також відомості облікової картки платника податку, що у періоди відпусток позивач отримував заробітну плату.

Судом безпідставно проігноровано довідку №765 від 25.12.2015 року про виплату позивачу при звільненні усіх належних сум та відсутність підстав для виплати компенсації за відпустки, які ним були використані.

Наявність заборгованості підприємства перед позивачем нічим не доведена, тому підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку , відсутні. Судом не вмотивовані, а позивачем не доведені вимоги про стягнення моральної шкоди.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані ( пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6 ) як розподілити між сторонами судові витрати.

Проте суд першої інстанції не з'ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв'язку із чим рішення в даній справі неможна визнати законним і обґрунтованим.

Судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки позивач ОСОБА_2 з 01 грудня 2000 року був прийнятий на посаду заступника голови правління Закритого акціонерного товариства «Орджонікідзевський рудоремонтний завод» ( а.с.14).

Наказом №119 від 08 липня 2015 року позивача звільнено за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП ( а.с.15).

Згідно довідки №765 від 25 грудня 2015 року виданої та підписаною Головою правління ОСОБА_7, ПрАТ «Орджонікідзевський РРЗ» нараховувало та виплачувало ОСОБА_2 відпускні у період з 16 вересня 1999 року по 08 липня 2015 рік. ( а.с.69).

Згідно наказів №105-к від 14 травня 2015 року, №411/1-к від 26 грудня 2014 року, №54/1-к від 28 березня 2014 року, № 66/1-к від 25 січня 2013 року, № 189/1-к від 30 квітня 2012 року, № 46/1-к від 31.01.2011 року, № 51/1-к від 14 січня 2010 року, № 106/1-к від 03 квітня 2009 року, б/н від 11 липня 2008 року , б/н від 02 лютого 2007 року, б/н від 03 березня 2006 року, б/н від 29 квітня 2005 року, б/н від 29 березня 2004 року, б/н від 02 квітня 2003 року, б/н від 29 квітня 2002 року, позивачу ОСОБА_2 надавалась щорічна відпустка за відпрацьований період ( а.с. 79-93).

Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог та відсутності відомостей про виплату підприємством ПрАТ «Орджонікідзевський РРЗ» при звільненні ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку.

Однак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно до вимог ст.115 КЗпП України заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

В трудових спорах обов'язок доведення правомірності своїх дій покладено на роботодавця.

Між сторонами виник спір стосовно не виплати підприємством відповідача при звільнені позивачу компенсації за невикористані відпустки за період з 01.12.2000 р. по 08.07.2015 р.

Тобто, факт не перебування позивача у період його роботи у відпустках підлягає доведенню.

Згідно ст. ст. 1, 3 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному суді» №12 від 24жовтня 2008 року, суд апеляційної інстанції, у разі встановлення при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою та четвертою статті 303 ЦПК та провести перевірку справи в повному обсязі.

Апеляційний суд і сам не позбавлений можливості встановити фактичні дані, які мають значення для вирішення спору, а також, застосувати норму матеріального права, яка має бути застосована до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем ПрАТ «Орджонікідзевський РРЗ» надано копії наказів, завірених належним чином, що у період роботи позивача ОСОБА_2 на підприємстві з 01 грудня 2000 року по день звільнення, щорічно йому надавалась оплачувана відпустка. Із даними наказами позивач був ознайомлений, про що свідчить його особистий підпис на наказах, деякі накази підписувалися та приймалися навіть особисто позивачем, під час перебування його на посаді керівника підприємства.

Згідно наказу №105-к від 14 травня 2015 року позивач перебував у відпустки з 02 червня 2015 року по 08 липня 2015р, наказу №411/1-к від 26 грудня 2014 року перебував у відпустці з 12 січня 2015 року по 16 лютого 2015р., №54/1-к від 28 березня 2014 року перебував у відпустці з 17 березня по 21 квітня 2014 р., № 66/1-к від 25 січня 2013 року перебував у відпустці з 13 лютого 2013 по 26 березня 2013р., № 189/1-к від 30 квітня 2012 року перебував у відпустці з 21 травня 2012 року по 25 червня 2012р., № 46/1-к від 31.01.2011 року перебував у відпустці з 14 лютого 2011 року по 21 березня 2011р, № 51/1-к від 14 січня 2010 року перебував у відпустці з 01 лютого 2010 р. по 08 березня 2010р., № 106/1-к від 03 квітня 2009 року перебував у відпустці з 20 квітня 2009р. по 26 травня 2009р, б/н від 11 липня 2008 року позивач перебував у відпустці з 28 липня 2008 року по 26 серпня 2008р. , б/н від 02 лютого 2007 року перебував у відпустці з 19 лютого 2007 року по 27 березня 2007р., б/н від 03 березня 2006 року перебував у відпустці з 20 березня 2006 по 25 квітня 2006р., б/н від 29 квітня 2005 року перебував у відпустці з 16 травня 2005 р. по 21 червня 2005р., б/н від 29 березня 2004 року перебував у відпустці з 19 квітня 2004 р. по 25.05.2004 р., б/н від 02 квітня 2003 року перебував у відпустці з 21 квітня 2003р. по 27 травня 2003р, б/н від 29 квітня 2002 року перебував у відпустці з 20 травня 2002 р. по 25 червня 2002р. за відпрацьований період ( а.с. 79-93).

Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_2 наданих Управлінням Пенсійного фонду України форми ОК-5 від 04.11.2015 року за період з грудня 2000 року по липень 2015р. у період відпусток, які визначені наказами по підприємству, містяться суми заробітку, які були виплачені працівнику, та з них здійснено утримання податку. ( а.с. 50-53).

Дані відомості підтверджують виконання відповідачем ПрАТ «Орджонікідзевський РРЗ» вимог ст.115 КЗпП України та виплату працівнику ОСОБА_2 грошових коштів за період перебування у відпустці.

Відомості, що позивача ОСОБА_2 було відкликано з відпусток, які наказами було йому надано у матеріалах справи відсутні.

Колегія суддів дійшла висновку, що факт перебування позивача ОСОБА_2 у відпустках протягом роботи на підприємстві відповідача з грудня 2000 року по липень 2015р доведений матеріалами справи, у зв'язку із чим, право на отримання компенсації за невикористану відпустку при звільненні в нього відсутнє, а висновки суду першої інстанції не відповідають матеріалам справи.

Оскільки стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди є похідними від встановлення порушеного права відповідача, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для задоволення цих позовних вимог, відсутні.

Отже враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на письмових матеріалах справи, тому його необхідно скасувати та ухвалити нове рішення на підставі п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку, компенсацію заборгованості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди доПрАТ «Орджонікідзевський РРЗ».

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.4 ч.1 ст. 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Орджонікідзевський рудоремонтний завод» задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 січня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог до Приватного акціонерного товариства «Орджонікідзевський рудоремонтний завод» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, компенсацію заборгованості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Н.М. Грищенко

Судді: Л.А. Братіщева

Н.О. Соколан