Постанова № 56873795, 03.03.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2016 року справа №810/5687/15

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є.;

при секретарі судового засідання - Гай А.В.;

за участю:

представника позивача - Беринді І.В.;

відповідача - Стужука О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Автобансервіс"

до державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області

про визнання протиправною та скасування вимоги та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ТОВ «Автобансервіс» звернулось до адміністративного суду з позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 01.10.2015 р. №2834-23; зобов'язання відповідача внести в інтегровану картку товариства відомості про сплату ПДВ та спонукання його до вжиття заходів припинення податкової застави майна ТОВ «Автобансервіс», внесення про це інформації до Державного реєстру обтяжень рухомого майна; зобов'язання відповідача утриматись від вчинення дій по нарахуванню штрафів та пені у зв'язку з ненаходженням до бюджету сплачених сум ПДВ та вчинення дій з прийняття рішень про опис майна у податкову заставу та стягнення податкового боргу.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримала з підстав, викладених у мотивувальній частині позовної заяви, просила позов задовольнити, пославшись на те, що позивачем було надано до АТ «Банк «Національні інвестиції» платіжні доручення на загальну суму 2 642 900,00 грн. для перерахування ПДВ. Згідно відміток банку платіжні доручення банком прийняті 04.09.2015 р., проте, кошти за призначенням не перераховані, у зв'язку з чим податковим органом була сформована вимога від 01.10.2015 р. №2834-23, якою позивач спонукається до сплати узгодженого зобов'язання з ПДВ. Вважає вимоги та дії відповідача протиправними.

Представник відповідача у судовому засіданні заявлені вимоги не визнав та пояснив, з посиланням на положення п.129.6 ст.129 ПКУ, що оскільки кошти для сплати узгодженого податкового зобов'язання з ПДВ, задекларованого товариством, не були зараховані до бюджету, податковий орган виконав свої обов'язки, встановлені Законом України "Про державну податкову службу в Україні". Стверджував, що податковий орган діяв з дотриманням ст.19 Конституції, а тому вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази по справі з наданням їм відповідної правової оцінки, встановивши фактичні обставини справи, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного:

відповідно до Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 №509-XII, податкові органи здійснюють контроль, зокрема, за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

У відповідності до приписів п.59.1 ст.59 ПКУ, у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає (вручає) такому платнику податків податкову вимогу.

Згідно із п.59.3 ст.59 ПКУ податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми податкового зобов'язання. За приписами п.59.4 податкова вимога надсилається також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суму податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки.

У відповідності до п. 89.1 ст.89 ПКУ підставами виникнення податкової застави є несплата у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу. Зазначені норми регламентують виникнення та строки податкової застави, а прийнятий на виконання положень вказаної статті підзаконний нормативний акт, а саме наказ Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 року N 1043 "Про затвердження порядку застосування податкової застави органами державної податкової служби" конкретизує джерела визначення строку (дати) виникнення права податкової застави. Тож, відповідно до п. 1.8 Порядку день виникнення права податкової застави визначається на підставі даних автоматизованої інформаційної системи, що ведеться органами державної податкової служби відповідно до законодавства.

Статтею ст. 93 ПКУ передбачені підстави припинення податкової застави та виключення майна з державних реєстрів застав нерухомого або рухомого майна. Пунктом 93.2 Кодексу встановлено, що підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та його виключення з державних реєстрів застав рухомого або нерухомого майна є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених підпунктами 93.1.1 - 93.1.5. Пункт 93.1 встановлює строк з якого податкова застава припиняється. Отже, податкова застава припиняється з дня:- пп. 93.1.1 - отримання органом державної податкової служби підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку. Відповідно до підпункту 14.1.152 Кодексу погашення податкового боргу - це зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.

Визначення підстав припинення податкової застави у редакції підпункту 93.1.3 Кодексу передбачає застосування загального принципу, встановленого статтею 23 Закону України N 784-XIV від 30.06.99 р. "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якого «з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника, і не передбачає надання платником податку іншого процесуального документу, окрім постанови про визнання платника податків банкрутом».

Відповідно до п.93.2 ст.93 ПКУ підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з державних реєстрів застав рухомого або нерухомого майна є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених підпунктами 93.1.1-93.1.5 пункту 93.1 цієї статті. Тобто, підставою для звільнення майна з- під податкової застави у випадку, визначеному п.п.93.1.1 п.93.1 ст.93 ПКУ є документ, що підтверджує зарахування суми податкового боргу на відповідний рахунок, призначений для сплати, у даному випадку ПДВ.

Вирішуючи питання про правомірність дій відповідача, суд врахував наступне:

порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється статтями 95 - 99 ПКУ. Зазначені норми визначають перелік заходів, що можуть вживатися податковим органом до платника податків із метою погашення податкового боргу, зокрема стягнення коштів, які перебувають у власності платника податків, а також продаж майна платника податків, що перебуває в податковій заставі (пункт 95.1 статті 95 ПКУ).

Одним із засобів для стягнення податкового боргу є податкова вимога. Податкова вимога визначається як письмова вимога податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу. Порядок направлення органами державної податкової служби України податкових вимог платникам податків затверджений наказом податкової адміністрації від 3 липня 2001р. Податкова вимога є своєрідним нагадуванням платникові податків про виконання податкового обов'язку та засобом реагування. В основі такого реагування лежить факт несвоєчасного виконання обов'язку, у зв'язку з чим платнику надається можливість добровільно сплатити прострочений борг. Отже, податкову вимогу податковий орган використовує для повідомлення платникові про існування боргу і дозволяє добровільно виконати свій обов'язок по сплаті податків.

У разі самостійного визначення платником податків сум податків і зборів (обов'язкових платежів) і подання про це податкової декларації, платник зобов'язаний сплатити їх протягом 10 календарних днів, рахуючи з останнього дня відповідного граничного терміну, передбаченого ПКУ. Тобто підставою для складання і направлення податкової вимоги є наявність невиконаного (чи виконаного не в повному обсязі) обов'язку зі сплати сум обов'язкових платежів. Податкова вимога містить усі дані про реалізацію платником податків обов'язку зі сплати обов'язкових платежів. Податкові вимоги направляють платникові податків у такому самому порядку, як і податкові повідомлення.

Способи забезпечення сплати податкової заборгованості платниками податків також законодавчо урегульовані. Це, зокрема, різні види штрафів, фінсанкцій, пені тощо, право на застосування яких надано органам державної податкової служби Законом України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.90р. № 509-XII та податкову заставу.

01.10.2015 р., відповідачем була сформована та направлена на адресу позивача податкова вимога №2834-23 про сплату суми узгодженого грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 4241784, 64 грн.

Позивач стверджує, що свій обов'язок платника податків він виконав у повному обсязі передачею до установи банку платіжних доручень №№ 213057844, 213057841, 213057840, 213057839, 213057838, 213057845 від 04.09.2015 р. для перерахування вказаних сум до бюджету. Проте, з незрозумілих для позивача причин, банк своєчасно не провів операцію по перерахуванню коштів.

Суд погоджується з такою позицією та зауважує, що згідно п.16.1.4. ст.16 ПКУ платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Принцип обов'язковості сплати податків передбачає встановлення відповідальності платників за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком у платника розрахункового документа на виконання. При цьому банк має забезпечити фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система. Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказу.

У листі від 03.12.2008 р. №1192/16/22-2015 ДПА України роз'яснила: «банк несе відповідальність за своєчасне виконання платіжних доручень клієнтів на перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів (за винятком випадків, передбачених нормами діючого законодавства). При цьому обов'язок юридичної та фізичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється зі сплатою податку і збору (обов'язкового платежу)».

Згідно постанови ВАСУ від 24 жовтня 2012 р. по справі № К/9991/44554/12 судом зазначено, що «конституційний обов'язок платника щодо сплати податків слід вважати виконаним з того часу, коли вилучення частини його майна, призначеної для сплати в бюджет податку, фактично відбулося. У даному випадку таке вилучення відбулося в момент передачі готівкових коштів банку за платіжним документом для сплати податку. Це, в свою чергу, свідчить і про сплату відповідачем податку. При цьому платник податків не несе відповідальності за дії банківських і кредитних установ, які беруть участь в багатостадійному процесі сплати і перерахування податків до бюджету».

«Таким чином, наявність у платника підтвердження виконання всіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником означає те, що він своє податкове зобов'язання виконав повністю. При цьому в подальшому турботи про зарахування платежу в дохід бюджету стосуються банку, а не платника податків».

Про те, що для податкових органів недостатньо однієї лише квитанції в таких випадках, йшлося і в листі Палати у господарських справах Верховного суду від 23 грудня 2003 р. ВСУ приділив цілий розділ свого листа ситуації, аналогічних предмету даного спору:

«коли податок не надходить до бюджету з вини банківської установи». Тоді ВСУ зазначив, «що практика, коли в таких випадках платник податків робиться «крайнім», невірна». Хоча в листі акцентовано увагу на тому, що навіть серед органів державної влади існують різні думки на цей рахунок.

Обґрунтовуючи свою позицію, ВСУ системно аналізував закони «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» і «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». При цьому був зроблений висновок , що «податкове зобов'язання платника податків вважається виконаним у момент подачі ним у банк платіжного доручення про перерахування коштів в якості оплати податку». В підкріплення цієї позиції ВСУ використовує аналогію закону, наводячи приклад такого регулювання порядку оплати страхових внесків відповідно до год. 3 ст. 23 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (у чинній на момент видання листа редакції). При цьому ВСУ виключає регулювання Бюджетним кодексом даної ситуації, оскільки платник податків не є безпосереднім суб'єктом бюджетних відносин. Проте слід врахувати, що в листі аналізуються спори між юридичними особами і податковими органами.

Ураховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність скасування податкової вимоги від 01.10.2015 р. №2834-23.

Натомість, суд не знаходить підстав для задоволення інших вимог позивача, зокрема і вимоги про зобов'язання податкового органу внести в інтегровану картку ТОВ «Автобансервіс» відомостей про сплату ПДВ, з огляду на те, що це є дискреційним повноваженням адміністративного органу- ДПІ у Києво-Святошинському районі.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р., "дискреційними повноваженнями, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати є повноваження, які він реалізовує з певною свободою розсуду, обираючи з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин".

Інтегрована картка платника податків є формою оперативного обліку податків, зборів, митних платежів та єдиного внеску, передоплати (доплати), що включає комплекс облікових показників з інтегрованих підсистем, за повноту, достовірність і своєчасність відображення яких несуть відповідальність структурні підрозділи органів Міндоходів за функціональними напрямами роботи- п.1.3 Порядку ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, митних платежів та інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів.

Інтегрована картка призначена для інформаційно-аналітичного та організаційно-технологічного забезпечення службової діяльності структурних підрозділів податкових органів.

Згідно положень п.1.7 Порядку забезпечення контролю за достовірністю відображення в інформаційній системі показників стану розрахунків платників, механізму виявлення, усунення та упередження випадків неповного, неправильного або несвоєчасного відображення облікових показників структурними підрозділами за закріпленими напрямами роботи, некоректного формування зведених і звітних показників центральної бази даних здійснюється у порядку, встановленому Міндоходів.

Відповідно до пункту 13 Порядку №765 занесення/перенесення, виключення/включення операцій в інформаційній системі проводяться структурними підрозділами територіальних органів Міндоходів, на які покладено функції з введення відповідної інформації. Контроль за достовірністю та повнотою відображення інформації в інформаційній системі забезпечується структурними підрозділами, на які покладено функції з введення відповідної інформації. Порушення податковим органом Порядку №1588 та Порядку №765 в частині неналежного здійснення обліку узгоджених сум грошових зобов'язань, може свідчити про неналежну організацію роботи податкової інспекції та відсутність контролю за діяльністю органу з боку її керівника, що не є підставою для втручання суду в діяльність таких органів шляхом спонукання до вчинення дій з виправлення (зміни, занесення, перенесення чи включення/виключення) певної інформації, а лише підставою для реагування у вигляді окремої ухвали суду.

Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Суди не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень. Тобто, адміністративний суд не вправі замість відповідних суб'єктів -адміністративних органів (у даному випадку структурних підрозділів територіальних органів ДФС), приймати рішення щодо внесення будь-якої інформації в оперативний облік відповідача.

До того ж, факт надхоження грошових коштів на відповідний рахунок Держказначейства згідно платіжних доручень №№ 213057844, 213057841, 213057840, 213057839, 213057838, 213057845 від 04.09.2015 р. у судовому засіданні не встановлений та будь-якими доказами не підтверджений.

Крім того, на думку суду, відсутні підстави для задоволення вимог ТОВ «Автобансервіс» в частині зобов'язання відповідача утриматись від вчинення дій з прийняття рішення про опис майна у податкову заставу та заходів стягнення (нарахування штрафів та пені), оскільки вказані вимоги є вимогами на майбутнє.

Крім того, ці вимоги є похідними від вимоги про скасування вимоги 01.10.2015 р. №2834-23. В цій частині позов задоволено, а відтак права позивача суд вважає захищеними.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, суд зазначає, що судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання, а не обмежувати волю суб'єкта владних повноважень на майбутнє, позаяк правовому регулюванню підлягають суспільні відносини, які мали чи мають місце на момент звернення особи до суду.

Суд також не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача в частині зобов'язання податкового органу до вжиття заходів припинення податкової застави та внесення інформації до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, з огляду на те, що по-перше, сторонами не надані докази, зокрема і позивачем, в обґрунтування заявлених вимог про наявність податкової застави ТОВ «Автобансервіс», а також доказу з приводу того, що в Державний реєстр внесена будь-яка інформація про обтяження нерухомого майна позивача. По-друге, позивачем вказана вимога не конкретизована, оскільки не визначено, яких саме заходів має вжити податковий орган по припиненню податкової застави майна позивача, якщо така є.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкову вимогу від 01.10.2015 р. №2834-23.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Автобансервіс" 39626,79 (тридцять дев'ять тисяч шістьсот двадцятьшість) грн. 79 коп.

У задоволенні решти позовних вимог,- відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Брагіна О.Є.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 04 березня 2016 р.