Ухвала суду № 56873725, 31.03.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2016 року Справа № 876/1483/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Багрія В.М.,

суддів Рибачука А.І.,Старунського Д.М.,

з участю секретаря судового засідання Бадівської О.О.,

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24.12.2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії.

Позивач посилався на те, що з 01.04.2015 року Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не виплачує належну йому пенсію, призначену 11.05.2000 року згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та інших осіб» як пенсіонеру МВС України, на підставі Закону України від 02.03.2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Вважаючи рішення відповідача щодо припинення йому виплати пенсії таким, що суперечить основним положенням Конституції України, позивач звернувся до суду та просив: визнати протиправним рішення відповідача про припинення виплати пенсії з 01.04.2015 року та зобов'язати відновити виплату такої з 01.04.2015 року.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24.12.2015 року позивачу у задоволенні позову відмовлено.

Постанову суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_1, подавши на неї апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційних вимог вказує на те, що покликаючись на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, порушило вимоги ст.ст. 22,58 Конституції України.

Апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Вислухавши суддю-доповідача, апелянта, який апеляційну скаргу підтримав, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, йому призначена пенсія з 11.05.2000 року за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до довідки Бучацької районної ради №8 від 17.04.2015року ОСОБА_1 працює на посаді консультанта виконавчого апарату Бучацької районної ради з 20.09.2006 року по даний час і його посадовий оклад складає 1218 грн.

З 01.04.2015 року Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не виплачує йому пенсію, призначену 11.05.2000 року згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та інших осіб» як пенсіонеру МВС України, на підставі Закону України від 02.03.2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно якого, особам, яким пенсія призначена відповідно до цього Закону (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що припинення виплати пенсії відбулося не за розпорядженням відповідача, а на законодавчому рівні у зв'язку із запровадженням особливого порядку виплати пенсій працюючим пенсіонерам, а тому підстав для задоволення позову немає.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та надаючи правову оцінку вказаним відносинам враховує наступне.

Згідно Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» ОСОБА_1 є посадовою особою місцевого самоврядування.

В п.2 прикінцевих та перехідних положеннях Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» зазначено, що на органи і посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України «Про державну службу».

Відповідно до довідки №434 від 01.04.2015року, ОСОБА_1 згідно Закону України від 02.03.2015року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» на час роботи на посаді, яка дає право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, що передбачені законом України «Про державну службу», в період з 01.01.2015року по 31.12.2015року пенсія не виплачується.

Згідно інформації, наданої відділом надходження, прогнозування платежів та обліку застрахованих осіб Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 22.06.2015 №232, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування позивач, за період з вересня 2006 року по травень 2015 року одержував дохід як державний службовець в Бучацькій районній раді.

Відповідно до статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, виплачуються без урахування одержуваного заробітку (прибутку) без будь-яких додаткових умов.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року внесені зміни до статті 54 Закону, та передбачено, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, особам, яким пенсія призначена відповідно до цього Закону (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ), у період роботи па посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Пункт 2 Прикінцевих положень наведеного закону зазначає, що порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.

З наведеного видно, що в спірних правовідносинах застосуванню підлягає спеціальний закон, який регулює правовідносини пов'язані із пенсійним забезпеченням, яким є зокрема Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 року № 20-рп/2011 визначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громади та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.

Таким чином, відповідач у даних відносинах діяв на підставі та у спосіб визначений законом, тому припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2015 року є правомірним.

Покликання апелянта на неконституційність Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» як підставу для задоволення позову, суд до уваги не приймає, оскільки відповідність тих чи інших норм Закону Конституції України може встановити тільки Конституційний Суд України згідно з ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України», тому до моменту визнання неконституційним Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» такий вважається конституційним та підлягає застосуванню.

Оцінюючи зібрані докази у сукупності, судова колегія вважає, що застосуванню у спірній ситуації підлягають зміни у законодавстві, якими врегульовано відносини в сфері пенсійного забезпечення та які були чинні на момент виникнення таких.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24.12.2015 року у справі № 607/14810/15-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.М. Багрій

Судді : А.І. Рибачук

Д.М.Старунський