Рішення № 56872905, 15.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

Апеляційний суд міста Києва

Справа № 22-ц/796/1160/2016 Головуючий у 1 інстанції - Богінкевич С.М.

Доповідач - Кабанченко О.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Кабанченко О.А.

суддів - Рубан С.М.,

Желепи О.В.

при секретарі - Перетятько А.К.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» про стягнення незаконно списаних з рахунку коштів.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги ,-

в с т а н о в и л а :

У червні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 07 серпня 2012 року для отримання заробітної плати уклав з ПАТ «Банк «Київська Русь» договір №332496-ОВR-2012 банківського рахунку з використанням платіжних карток для фізичних осіб, що обслуговуються на умовах банківського продукту «Оберіг». Станом на 08 грудня.2013 року на зазначеному рахунку у нього було 5 446,46 грн., за період з 10 січня 2013 року по 31 вересня 2013 року на вказаний рахунок з місця його роботи - ПАТ «Борекс», було перераховано 33 646 грн. заробітної плати. У вказаний період він п'ять разів знімав кошти з цього рахунку, всього ним було знято 13 000 грн., а 26 листопада 2013 року під час спроби зняти кошти виявив, що на рахунку залишилось 0,21 грн., після чого позивач заблокував картку, звернувся із заявою до відповідача про незгоду з вказаними операціями та дізнався, що з його рахунку знімались майже щодня кошти сумами від 50 грн. до 500 грн. у м. Дніпропетровську. 02 грудня 2013 року він подав заяву до Бородянського РВ ГУ МВС України у Київській області по факту зникнення з рахунку його коштів, за якою 03 грудня 2013 року було відкрито кримінальне провадження №12013100120001363 за ст. 190 ч.1 КК України. 12 лютого 2014 року на йому надійшла відповідь ПАТ «Банк «Київська Русь» разом з копією протоколу №12 від 21 січня 2014 року засідання комісії з розгляду спірних трансакцій з використанням банківських платіжних карток, відповідно до яких позивачу було відмовлено у поверненні коштів. Просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача 30 325,93 грн., оскільки відповідачем переказ коштів з рахунку позивача було здійснено без законних підстав.

Відповідач позов не визнав, його представник посилався на безпідставність та недоведеність позовних вимог.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2014 року було відмовлено в задоволені позову ОСОБА_2 до ПАТ «Банк «Київська Русь» про стягнення незаконно списаних з рахунку коштів.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10 лютого 2015 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2014 року скасовано, позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «Банк «Київська Русь» на користь ОСОБА_2 30 325,93 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 серпня 2015 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 лютого 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд при прийнятті рішення не взяв до уваги доводи позивача, не звернув уваги на те, що всі операції, крім тих, які проведені позивачем, здійснені в м. Дніпропетровську і кошти після їх зняття з рахунку перераховувались на один і той же рахунок, а відповідач, заперечуючи проти вимог позивача, не вчинив ніяких дій щодо з'ясування власника цього рахунку. Суд не витребував від відповідача жодних пояснень щодо усунення протиріч, які містяться в документах, виданих банком. Вказує, що кошти з його рахунку були списані при здійсненні Інтернет-трансакцій, для чого були введені необхідні реквізити картки: номер, строк закінчення її дії та код СVV2, а такі дані відомі не лише позивачу, а і працівникам банку, які, виконуючи свої обов'язки щодо обслуговування банківського рахунку, мають безперешкодний доступ до нього і можливість через мережу інтернет списати кошти з рахунку клієнта у будь-який час або передати дані банківської картки, в тому числі і СVV2/СVС2 коди, стороннім особам.

Представник відповідача у судове засідання апеляційного суду не явився в четвертий раз, про час та місце розгляду справи повідомлений в установленому процесуальним законом порядку.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини.

07 серпня 2012 року позивач уклав з ПАТ «Банк «Київська Русь» (Бородянське відділення) договір банківського рахунку №332496-OBR-2012 з використанням платіжних карток для фізичних осіб, що обслуговуються на умовах банківського продукту «Оберіг» відповідно до правил використання платіжних карток та тарифного пакету «Оберіг» (а.с.8-11).

Відповідно до інформації, яка міститься у довідці ПАТ «Борекс» за №78 від 23 червня 2014 року, за період з 10 січня 2013 року по 31 вересня 2013 року на картковий рахунок позивача було перераховано заробітну плату всього в сумі 33 646 грн. (а.с.12)

Вказані обставини щодо перерахування грошових коштів на рахунок позивача підтверджуються також довідкою ПАТ «Банк «Київська Русь» від 26 листопада 2013 року та випискою по рахунку позивача від 21 липня 2014 року за зазначеним договором сторін (а.с.13-17, 43-56).

26 листопада 2013 року позивач при спробі зняти кошти з свого рахунку виявив, що з його карткового рахунку відповідачем були незаконно списані кошти, у зв'язку з чим заблокував картку та в той же день звернувся до відповідача із заявою про незгоду з операціями по його картковому рахунку (а.с.18-20).

З витягу з кримінального провадження №12013100120001363 вбачається, що позивач звертався до Бородянського РВ ГУ МВС України в Київській області із заявою про те, що невідомою особою у період часу з 08 січня 2013 року по 26 листопада 2013 року були зняті кошти з його карткового рахунку без його відома. (а.с.21),

Комісією ПАТ «Банк «Київська Русь», затвердженою наказом голови Правління №161 від 23 березня 2012 року та №13 від 21 січня 2014 року, згідно з Положенням про комісію по розгляду спірних трансакцій з використанням банківських платіжних карток ПАТ «Банк «Київська Русь», затвердженим постановою Правління від 12 травня 2008 року №П-36/6, та на підставі п.3.10, 4.2.2, 5.1.2, 523 договору банківського рахунку №332496-OBR-2012 було відмовлено у відшкодуванні коштів за трансакціями, вказаними у заяві позивача від 26 листопада 2013 року, що підтверджується протоколом засідання комісії від 21 січня 2014 року та листом відповідача від 12 лютого 2014 року № 6/44.6 (а.с.22, 23).

Із зазначеного протоколу засідання комісії від 21 січня 2014 року вбачається, що комісією було встановлено, що кошти були задіяні по Інтернет-операції, і загалом за період з 02 березня 2013 року по 26 серпня 2013 року по картці позивача за допомогою інтернет-сайту було здійснено 39 вдалих та 11 невдалих трансакцій. Також 19 травня 2013 року була здійснена спроба розрахуватися карткою на сайті PORTMON MOBILE, що підтверджується випискою за договором №332496-OBR/2012 року від 07 серпня 2012 року по рахунку позивача (а.с.43-56), проте вказану трансакцію позивач не оскаржував до відповідача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.

Мотивуючи такий висновок, суд навів у рішенні положення ст. ст. 1058, 1059, 1066 ЦК України, якими регулюються правовідносини сторін, що виникають з договору банківського вкладу, положення Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» про платіжні картки та право банку відкривати рахунки резидентам України, а також послався на Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затверджене постановою Національного Банку України №223 від 30 квітня 2010 року, у п. п. 2.3, п. 2 якого визначено, що платіжна картка - спеціальний платіжний засіб є власністю емітента і може передаватись у власність або надаватися в користування клієнту відповідно до умов договору, на підставі якого надається та використовується спеціальний платіжний засіб, та п. 8 договору банківського рахунку, що був укладений сторонами, відповідно до якого держателя при отриманні картки попереджено про те, що з метою попередження шахрайських операцій забороняється передавати картку будь-яким третім особам. Забороняється розголошення ПІН-коду та коду CVV2/CVC2 іншим особам з метою запобігання можливих випадків шахрайства з використанням Картки.

Відхиляючи доводи позивача, судом було зазначено, що працівники банку при видачі картки з пін-кодом фізично не можуть знати код, щоб скористатися карткою, так як вона належним чином запакована і ПІН-код знає тільки клієнт. Під час отримання коштів в касі банку пін-код вводить сам клієнт, його побачити може тільки та особа, яка знаходиться поруч з клієнтом, у зв'язку з чим суд вважав недоведеними позовні вимоги.

Судова колегія не погоджується з таким висновком суду, вважає, що він не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Так, відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з п. 37.2 ст. 37 Закону України Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до п.6.7, п. 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Національного Банку України №223 від 30 квітня 2010 року, у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, банк негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

У даному випадку матеріали справи не містять доказів про те, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Також позивачем не надавались докази на спростування доводів позивача про те, що контролювати операції за банківською карткою шляхом отримання смс-інформації позивач не мав змоги, оскільки йому не надавалась послуга «смс-інформування» і її надання договором сторін не передбачено, у зв'язку з чим факт незаконного списання коштів з його рахунку позивач виявив лише 26 листопада 2013 року при спробі зняти кошти з свого рахунку, і про це він повідомив відповідача невідкладно, в той же день.

З огляду на наведене та враховуючи правову позицію Верховного Суду України в справі №6-71цс15, судова колегія приходить до висновку про те, що позовні вимоги доведені позивачем і підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача списаних з рахунку останнього грошових коштів у розмірі 30 325,93 грн..

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 303,26 грн.

Керуючись ст.ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2014 року скасувати.

Ухвалити в справі нове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» про стягнення незаконно списаних з рахунку коштів - задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 30 325 грн 93 коп, що були списані з рахунку ОСОБА_2, а також - судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 303,26 грн.

Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: