Ухвала суду № 56872009, 22.03.2016, Апеляційний суд Хмельницької області

копія

Провадження № 11-кп/792/173/16

Справа № 677/1093/15-к Головуючий в 1-й інстанції ВОЗНЮК Р. В.

Категорія: ч.1 ст.186, ч.2 ст.289 КК України Доповідач Матущак М. С.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2016 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Хмельницької області у складі:

головуючого-судді Матущака М.С.,

суддів Бондар В.В., Задворного О.Л.,

за участю секретаря Лук'янчук О.М.,

прокурора Леськіва В.О.,

захисника ОСОБА_1,

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12015240170000109 від 04 березня 2015 року, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок Красилівського районного суду від 30 грудня 2015 року,

у с т а н о в и л а :

Вироком Красилівського районного суду від 30 грудня 2015 року,

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та житель АДРЕСА_1, громадянин України, з середньою освітою, неодружений, не працює, судимий:

- 06 серпня 2013 року Красилівським районним судом за ч.1 ст.125 КК України до штрафу в сумі 510 грн., покарання відбув 18 жовтня 2013 року;

- 13 березня 2014 року цим же судом за ч.1 ст.296 КК України на 2 роки обмеження волі, звільнений від відбування покарання на підставі ст.75 КК України з іспитовим строком 2 роки;

визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.289 КК України, з призначенням покарання у виді 3 років 3 місяців обмеження волі.

За ч.1 ст.186 КК України ОСОБА_2 виправдано.

На підставі ст.71 КК України до призначеного покарання частково приєднано покарання за вироком Красилівського районного суду від 13 березня 2014 року і остаточно визначено покарання у виді 3 років 6 місяців обмеження волі.

Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу залишено попередній - домашній арешт.

Судом вирішено питання про судові витрати.

За вироком суду 04 березня 2015 року близько 17 години ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, вийшов з приміщення продуктового магазину „ІНФОРМАЦІЯ_2", розташованого в АДРЕСА_2. На прилеглій території вказаного магазину він побачив автомобіль марки „VOLKSWAGEN T4 VPHА5", 1999 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, що перебуває в користуванні ОСОБА_3 та зареєстрований на ОСОБА_4, яким вирішив заволодіти. З цією метою він підійшов до автомобіля, відчинив водійські дверцята, які були незамкнені, сів за кермо та за допомогою ключів, що були в замку запалювання, завів двигун, увімкнув передачу та розпочав рух, тим самим незаконно заволодів вказаним автомобілем вартістю 143 310 грн.

Побачивши ОСОБА_3, який вибіг з магазину та почав до нього наближатись, ОСОБА_2 залишив автомобіль та втік з місця події.

Крім того, органами досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачувався в тому, що 04 березня 2015 року близько 17 години 35 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння в приміщенні продуктового магазину „ІНФОРМАЦІЯ_2", розташованого в АДРЕСА_2, з вітрини торгового прилавку, з корисливих мотивів, відкрито викрав одне шоколадне яйце „Кіндер сюрприз" вартістю 14 грн., що належить ОСОБА_3 та ОСОБА_5, заподіявши матеріальної шкоди на вказану суму.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_2 просив вирок суду в частині його засудження за ч.1 ст.289 КК України скасувати та закрити кримінальне провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КК України.

Стверджував, що висновок автотоварознавчої експертизи від 13 березня 2015 року є недопустимим доказом, оскільки її проведення призначено на підставі постанови слідчого від 09 березня 2015 року, а відомості про вчинення ним злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) лише 25 березня 2015 року.

Зазначав, що правовстановлюючі документи на автомобіль не є документами в розумінні ст.99 КПК України.

Уважав, що провадження підлягає закриттю, бо інші належні та допустимі докази на підтвердження його вини у заволодінні автомобілем відсутні.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення обвинуваченого ОСОБА_2, який підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній мотивів, фактично визнав вину у вчиненому; пояснення його захисника ОСОБА_1 щодо часткового підтримання апеляційної скарги і про пом'якшення покарання обвинуваченому; думку прокурора, який заперечив проти апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що вона не підлягає задоволенню.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні незаконного заволодіння транспортним засобом відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, є обґрунтованим та підтверджений сукупністю зібраних у кримінальному провадженні та детально викладених у вироку доказів, яким судом дана належна оцінка.

Обвинувачений ОСОБА_2 вини у вчиненому не визнав та стверджував, що перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, вирішив пожартувати, - сів в автомобіль ОСОБА_3, який знаходився біля магазину „ІНФОРМАЦІЯ_2" та привів його у рух. Деталі події через стан алкогольного сп'яніння не пам'ятає. Припускає, що міг випадково зачепити ключ у замку запалювання, що привело у рух двигун та автомобіль почав рухатись ривками. Стверджував, що умислу на заволодіння автомобілем не мав.

Проте, такі його пояснення спростовуються сукупністю таких доказів.

Потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у місцевому суді підтвердили, що ОСОБА_6 разом з іншим невідомим чоловіком близько 17 години 04 березня 2015 року в приміщенні їх магазину „ІНФОРМАЦІЯ_2" у м. Красилові, поводили себе некоректно, а тому ОСОБА_3 вивів їх з приміщення магазину та повернувся. В цей час вони почули, що двигун їх автомобіля, що стояв поблизу магазину, почав працювати. Коли вони вибігли на вулицю, то побачили ОСОБА_2 за кермом автомобіля, який намагався проїхати вперед, але магазин знаходився близько до передньої частини автомобіля і тому маневр не вдався. Після цього він почав рухатись заднім ходом, однак двигун перестав працювати. Тоді ОСОБА_2 вискочив з автомобіля і втік.

Свідок ОСОБА_7 дала аналогічні показання.

Свідок ОСОБА_8 показав, що навесні 2015 року у вечірній час повертався з ОСОБА_2 та іншими товаришами з відпочинку в лісі, де вони разом розпивали спиртні напої. Поблизу магазину „ІНФОРМАЦІЯ_2" ОСОБА_2 сів за кермо мікроавтобуса білого кольору. Він чув, як запрацював його двигун, однак подальші події не пам'ятає.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 автомобіль „VOLKSWAGEN T4 VPHА5", 1999 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, зареєстрований на ОСОБА_4

Згідно довіреності від 07 жовтня 2008 року, зареєстрованої в реєстрі №3475, ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на власний розсуд розпоряджатись автомобілем „VOLKSWAGEN T4 VPHА5", 1999 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

У місцевому суді свідок ОСОБА_4 підтвердив, що 2008 року ним видана довіреність ОСОБА_3, ОСОБА_5 на розпорядження автомобілем „VOLKSWAGEN T4 VPHА5", 1999 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги обвинуваченого про те, що вказані документи, що посвідчують право власності на автомобіль, не є документами в розумінні ст.99 КПК України, є надуманими та на увагу не заслуговують.

Ретельно проаналізувавши докази, суд дав їм належну оцінку в їх сукупності й дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_2 у незаконному заволодінні транспортним засобом та правильно кваліфікував його дії за ч.1 ст.289 КК України.

Ураховуючи викладене, доводи апеляційної скарги обвинуваченого про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження його винуватості є безпідставними.

Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року „Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", під незаконним заволодінням транспортним засобом слід розуміти умисне, протиправне вилучення його з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушення їх до початку чи продовження руху тощо.

Таким чином не заслуговують на увагу твердження апелянта про відсутність у нього умислу на заволодіння транспортним засобом.

Висновок суду про недоведеність вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.186 КК України, є також аргументованим і в апеляційній скарзі не оспорюється.

Покарання ОСОБА_2 призначено відповідно до вимог ст.65 КК України, з урахуванням тяжкості вчиненого ним злочину, особи винного.

Обставиною, що обтяжує покарання, судом визнано вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння

Обставин, що пом'якшують покарання, судом не встановлено.

ОСОБА_2 за місцем проживання характеризується позитивно, не працює, раніше судимий, злочин вчинив під час іспитового строку, що свідчить про його небажання стати на шлях виправлення.

З огляду на викладене та конкретні обставини провадження, суд дійшов переконливого висновку про можливість його виправлення лише в умовах ізоляції від суспільства та необхідність призначення йому покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ч.1 ст.289 КК України без застосування положень ст.ст.69 і 75 КК України.

Правильно призначено судом покарання і за сукупністю вирків на підставі ст.71КК України.

За таких обставин підстав для зміни чи скасування вироку суду колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.407, 418, 419, 424, 426 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Вирок Красилівського районного суду від 30 грудня 2015 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін, а його апеляційну скаргу - без задоволення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:/підписи/

Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду М.С.Матущак