Постанова № 56868472, 28.03.2016, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/3560/16-а

Провадження 2-а/522/351/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 березня 2016 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді: Шенцевої О.П.,

при секретарі судового засідання: Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного військового комісаріату про зобовязання видати посвідчення та нагрудний знак «Ветеран військової служби»,

ВСТАНОВИВ:

29 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Одеського обласного військового комісаріату про зобовязання відповідача видати йому посвідчення та нагрудний знак «Ветеран військової служби».

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що до 31 жовтня 2010 року він проходив військову службу на посаді заступника голови військового місцевого суду Одеського гарнізону. Наказом Міністра оборони України (далі МОУ) від 11 жовтня 2010 року №1081 (по особовому складу) його було звільнено з військової служби у запас за пунктом «г» ч.7 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із проведенням організаційних заходів), та в подальшому наказом голови військового місцевого суду Одеського гарнізону від 15 жовтня 2010 року був виключений з 31 жовтня 2010 року із списків військовослужбовців зазначеного суду, знятий з усіх видів забезпечення та направлений для зарахування на військовий облік до Суворовського РВК м. Одеси, з календарною вислугою років у Збройних Силах України - 20 років.

Посилаючись на положення п.5 ч.1 ст.5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», а також пункту 1 Наказу МОУ №774 від 29 грудня 2006 року «Про вдосконалення заходів з кадрового забезпечення Збройних Сил України на період 2007-2011 років» (із змінами внесеними Наказом МОУ №611 від 11 грудня 2008 року), позивач вказує на те, що він відноситься до кола громадян України, які визнаються ветеранами військової служби.

15 лютого 2016 року позивач звертався до Одеського обласного військового комісаріату з заявою про видачу посвідчення та нагрудного знаку «Ветеран військової служби» відповідно до положень вищезазначених нормативних актів, в чому йому було відмовлено (лист від 19 лютого 2016 року №1111).

Позивача у судове засідання не зявився, але надав заяву про розгляд справи за його відсутність.

Представник відповідача у судовому засіданні просив проводити засідання без фіксації судового процесу, надавши свої заперечення, в яких серед іншого зазначив, що ОСОБА_1 дійсно прослужив у Збройних Силах України 20 років 02 місяців (на час видання наказу МОУ) у календарному обчисленні. Проте, у звязку з тим, що позивач звільнений у зв'язку із проведенням організаційних заходів, без прямого зазначення, що звільнення відбулось у звязку із реформуванням Збройних Сил України, він не підпадає під дію вимог Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», а тому представник відповідача у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з таких підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи із загальноправових принципів дії норми у часі, оцінка спірних правовідносин здійснюється згідно законодавчих норм, які існували станом на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст.63 Закону України «Про судоустрій України» в редакції, що діяла до 3 серпня 2010 року, судді військових судів перебували на військовій службі та входили до штатної чисельності Збройних Сил України.

Військовий місцевий суд Одеського гарнізону, в якому позивач проходив військову службу на посаді заступника голови суду, було ліквідовано на підставі пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пункту 1 Указу Президента України «Про ліквідацію військових апеляційних та військових місцевих судів» №900/2010 від 14 вересня 2010 року.

Як вбачається із Наказу МОУ від 11 жовтня 2010 року №1081 (по особовому складу) позивача було звільнено з військової служби у запас за пунктом «г» ч.7 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із проведенням організаційних заходів), на час його звільнення з військової служби вислуга складала 20 років і 2 місяці у календарному обчисленні.

Відповідно до п.12 ст.1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей» військовослужбовцям, які звільняються зі Збройних Сил України у звязку з їх реформуванням, статус ветерана військової служби надається у разі вислуги 20 років і більше у календарному обчисленні.

Пунктом 2 ст.3 Прикінцевих положень Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей» визначено, що дія пункту 6 статті 1 цього Закону поширюється на осіб, звільнених з військової служби (померлих) після 1 січня 2004 року, пунктів 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 11, 12 цієї статті на військовослужбовців, які звільнені з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України після цієї дати.

В п.5 ч.1 ст.5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» встановлено, що ветеранами військової служби визнаються громадяни України, які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 та більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у звязку з реформуванням Збройних Сил України.

Згідно положень пункту 1 Наказу МОУ №774 від 29 грудня 2006 року «Про вдосконалення заходів з кадрового забезпечення Збройних Сил України на період 2007-2011 років» (із змінами внесеними Наказом Міністра оборони України №611 від 11 грудня 2008 року), з 1 січня 2007 року військовослужбовцями, звільненими з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, вважаються військовослужбовці, які звільнені з військових частин, що розформовуються. Звільнення цих військовослужбовців проводиться з підстав, що визначені підпунктом «г» пункту 7 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі).

З системного аналізу положень вищенаведених нормативних актів та встановлених обставин слід дійти висновку, що звільнення позивача з військовій служби (з вислугою 20 років у календарному обчисленні) було здійснено в звязку з повною ліквідацією системи військових судів, тобто з реформуванням Збройних Сил України, а тому є всі підстави для набуття ним статусу ветерана військової служби відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Відповідно до пунктів 2-4 Порядку видачі посвідчення і вручення нагрудного знака "Ветеран військової служби", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року N1601 посвідчення "Ветеран військової служби" є документом, що підтверджує статус ветерана військової служби. Підставою для видачі посвідчення і вручення нагрудного знака "Ветеран військової служби" є один з таких документів: наказ про звільнення з військової служби в запас або у відставку. Посвідчення та нагрудний знак "Ветеран військової служби" вручаються ветеранові військової служби або за його дорученням рідним чи іншим особам військовими комісаріатами.

15 лютого 2016 року позивач звернувся до Одеського обласного військового комісаріату з заявою про видачу посвідчення і вручення нагрудного знака "Ветеран військової служби", на що 19 лютого цього ж року Одеським обласним військовим комісаріатом було відмовлено та розяснено, що положення ст.5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» не розповсюджуються на позивача, оскільки він звільнений з військової служби відповідно до пункту «г» (у звязку із проведенням організаційних заходів) ч.7 ст.26 Закону України «Про військовий обовязок та військову службу», що не є підставою для видачі посвідчення «Ветеран військової служби».

Суд не приймає до уваги посилання відповідача про відсутність законних підстав щодо надання позивачу статусу «ветерану військової служби».

Згідно ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч.1 ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно із частиною 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду правомірність дій щодо відмови ОСОБА_1 у видачі посвідчення та нагрудного знаку «Ветеран військової служби», що є підставою для задоволення адміністративного позову.

За таких обставин суд вважає, що відповідачем необґрунтовано позивачу в задоволенні заяви про видачу відповідного посвідчення та нагрудного знаку. Відтак, дії Одеського обласного військового комісаріату щодо відмови у наданні ОСОБА_1 є протиправними, а порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобовязання відповідача видати позивачу посвідчення та нагрудний знак «Ветеран військової служби».

Позивачем при поданні адміністративного позову сплачений судовий збір в сумі 551,20 грн.

Згідно з частиною 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 17, 71, 94, 158, 159, 161-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеського обласного військового комісаріату про зобовязання вчинити дії задовольнити повністю.

Зобовязати Одеський обласний військовий комісаріат видати ОСОБА_1 посвідчення та нагрудний знак "Ветеран військової служби".

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 551 (пятсот пятдесят одну) грн. 20 коп.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Приморський районний суд м. Одеси протягом десяти днів з дня її проголошення.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя

28.03.2016