Рішення № 56867968, 16.03.2016, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/315/2016 Справа № 490/3567/15-ц

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Гуденко О.А.

при секретарі - Гудковій Є.С.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 Аваль до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 Аваль про визнання кредитного договору недійсним, та за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 Аваль, третя особа - ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою

ВСТАНОВИВ :

20 квітня 2015 року позивач звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва із позовом до відповідачів про стягнення з них в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором № 014\08-112\53133 від 18 серпня 2006 у розмірі 24 976,12 доларів США, що складає еквівалент за курсом НБУ станом на 03.03.2015 р. - 619 923 грн. 73 коп., з яких: заборгованість по поверненню кредиту 22062,72 доларів США, що складає еквівалент за курсом НБУ - 547 611 грн. 23 коп., заборгованість за процентами 1454,02 доларів США, що складає еквівалент за курсом НБУ - 36089 грн. 73 коп. та пеня, нарахована в звязку з несвоєчасним виконанням грошового зобовязання - 36 222 грн. 77 коп.

Ухвалою суду від 03 лютого 2016 року прийнято та обєднано в одне провадження зустрічний позов ОСОБА_2Ф до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 Аваль " про визнання кредитного договору недійсним з подальшим уточненням позовних вимог. Остаточно ОСОБА_2 в позові просив визнати недійсним кредитний договір № 014\08-112\53133 від 18 серпня 2006 року, укладений між сторонами по справі, посилаючись на ст.ст.203,215, 216, 227, 229, 230, 236 , 524, 628, 638, 1054 ЦК України та статті ЗУ «Про захист прав споживачів».

Ухвалою суду від 18 лютого 2016 року об'єднано в одне провадження цей позов з цивільною справою за позовом ОСОБА_3 до ПАТ "ОСОБА_4 Аваль" про визнання припиненим договору поруки № 014\08-112\53133\П від 18 серпня 2006 року.

Представник Банку надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідачі та відповідно позивачі за зустрічними позовами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомлялися судом належним чином неодноразово за адресами , зазначеними у їх позовних заявах та за місцем реєстрації, до суду не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили , зазначили про адресу для кореспонденції саме адресу свого представника.

В минулих судових засіданнях представник відповідачів ОСОБА_5Г заперечував проти задоволення позову .

В наступні судові засідання представник відповідачів та позивачів за зустрічними позовами просив проводити судові засідання у його відсутність.

Вивчивши доводи позову, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

18 серпня 2006 року між АППБ "Аваль" (правонаступником прав та обовязків якого є ПАТ ОСОБА_1 Аваль " - далі ОСОБА_1) та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 014\08-112\53133 , відповідно до якого останньому було надано кредит в сумі 47 000 доларів США, зі сплатою 12% річних, з кінцевим терміном погашення - 18.08.2026 року, цільове використання на особисті потреби.

Відповідно до умов Договору, повернення кредиту здійснюється щомісячно шляхом сплати ануїтетних платежів в розмірі , встановленим графіком платежів, який є невід'ємним Додатком до договору.

Відповідно до п. 9.1 кредитного договору, у разі несвоєчасної (неналежної) сплати процентів за користування кредитом, позичальник зобовязаний сплатити банку пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення . А за п. 5.5. позичальник зобов'язався достроково погасити кредит у 30-денний термін на вимогу кредитора.

При укладенні даного кредитного договору позичальник завчасно - 15 серпня 2006 року був ознайомлений з умовами кредитування та з діючим законодавством України , що регламентує відносини банка та клієнта, та згоден з умовами кредиту , про що свідчить заповнена ним власноруч Заява-анкета на отримання кредиту та заява про ознайомлення у письмовій формі з кредитними умовами , наявними іншими умовами кредитування та відмінностями між ними, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, форми забезпечення, строк та відсоткова ставка , орієнтовну сукупну вартість кредиту тощо (а.с. 22-24).

Згідно з додатковою угодою № 1 від 26.05.2008 року до кредитного договору було змінено графік погашення кредиту .

В якості забезпечення своєчасного виконання зобовязань ОСОБА_2 за кредитним договором, 18 серпня 2006 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 014\08-112\53133/П, відповідно до положень якого поручитель зобовязувався перед позивачем солідарно відповідати за виконання боржником своїх зобовязань за кредитним договором в повному обсязі, включаючи сплату кредиту, відсотків, комісії, штрафів, пені та інших платежів.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач свій обовязок по кредитному договору щодо надання відповідачці кредиту виконав, надавши одноразово кредит у повному розмірі в сумі 47 000 доларів США, однак, відповідачі свої зобовязання за кредитним договором в повному обсязі не виконали, станом на 03 березня 2015 року розмір заборгованості становить 24 976,12 доларів США, з яких: заборгованість по поверненню кредиту 22062,72 доларів США, заборгованість за процентами 1454,02 доларів США, та пеня, нарахована в звязку з несвоєчасним виконанням грошового зобовязання - 1459,38 доларів США.

29 січня 2015 року на адресу відповідачів було надіслано вимогу , яка була отримана відповідачем 04 лютого 2015 року (а.с. 55) , про дострокове повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів у звязку з простроченням повернення чергової частини позики.

Зважаючи на зазначені порушення відповідачем умов кредитного договору, позивач на підставі п. 7 зазначеного договору набув право вимоги до відповідачів, а у останніх виникло зобовязання достроково повернути кредит, сплатити відсотки за його користування, виконати інші зобовязання за кредитним договором у повному обсязі.

З розрахунку заборгованості вбачаєтся, що 26 січня 2011 року була проведена реструктуризація заборгованості за цим кредитним договором, після чого з листопада 2014 року відповідачі стали порушувати строки та встановлений розмір погашення заборгованості, а з лютого 2015 року взагалі припинили виплату заборгованості.

Таким чином, судом встановлено, що, зважаючи на невиконання позичальником умов кредитного договору, останній зобовязаний сплатити позивачу загальну суму заборгованості, за кредитним договором № 014\08-112\53133 від 18 серпня 2006 у розмірі 24 976,12 доларів США, що складає еквівалент за курсом НБУ станом на 03.03.2015 р. - 619 923 грн. 73 коп.

Своїм правом на збільшення позовних вимог ОСОБА_1 не скористався та відповідної заяви на адресу суду не надав.

На підставі викладеного, у відповідності зі ст. ст. 509, 525, 526, 527, 553,554, 611, 612, 615, 625, 1049, 1050, 1054, ЦК України, суд дійшов висновку, що відповідачі за первісним позовом не виконали зобов'язань, узятих на себе за договорами, у зв'язку з чим, з відповідачів в солідарному порядку необхідно стягнути на користь позивача зазначену суму заборгованості .

Таким чином, позовні вимоги первісного позову підлягають задоволенню.

Що стосується вимог зустрічного позову, то суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.

Посилаючись на те, що відповідач неправильно нараховував проценти та інші платежі, оскільки цей договір споживчого кредиту був укладений з порушенням принципу рівності сторін та загальних засад цивільного законодавства - справедливості, добросовісності й розумності, зокрема, при його укладенні банк не провів розрахунки сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, позивач ОСОБА_2 просив визнати недійсним указаний договір споживчого кредиту, оскільки умови договору є несправедливими в розумінні положень статті 15, 18 Закону України «Про захист прав споживачів»;

Згідно зістаттею 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

За положеннямистатей 626-628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першоїстатті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей11,18 Закону України «Про захист прав споживачів»до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цьогоЗаконупро несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів»застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Проте судом встановлено , що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачеві документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатках до договору споживчого кредиту «Загальна вартість кредиту» та «Графік погашення кредиту», які підписані ОСОБА_2 , міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

З огляду на вищенаведене суд доходить до висновку, що необґрунтованим є твердження позивача за зустрічним позовом і стосовно того, що при укладанні оспорюваного договору ОСОБА_1 діяв всупереч вимогам ст. 19 ЗУ Про захист прав споживачів і під час пропонування споживачеві не надав або надав у нечіткій незрозумілий або двозначний спосіб інформацію, необхідну для здійснення свідомого вибору.

Також зі змісту зустрічної позовної заяви вбачається, як на підставу для задоволення своїх вимог позивач, посилаючись на вимоги ч. 2 ст.11 та ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже, твердження в зустрічній позовній заяві про невідповідність оспорюваного договору ЗУ «Про захист прав споживачів», а саме невиконанням банком вимог ст.. 11 стосовно письмового ознайомлення з умовами кредитування, що призвело до неотримання необхідної та доступної інформації про кредит, що мала забезпечити можливість свідомого та компетентного вибору позичальника не відповідає меті та змісту дій позивача щодо укладання та виконання умов кредитного договору, таке є усталеною підприємницькою практикою в галузі кредитування.

Крім того, наслідком порушення вимог ст. 11 цього Закону, передбачено застосування відповідальності, встановленої ст.. 15 та 23 цього Закону. Але ч. 7 ст.. 15 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачає лише право споживача у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей - розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків. Підстав для визнання такого договору недійсним норми Закону України "Про захист прав споживачів" не встановлюють.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст.203 ЦК України. Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком.

Договором, за положеннями ст.626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України, передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.

Таким чином, кредитний договір був укладений з урахуванням волевиявлення ОСОБА_2, оскільки підпис на договорі є доказом того, що сторони погодилися з його умовами.

Крім того, суд вважає, що укладаючи Кредитний договір, будь-яка сторона повинна була уважно з'ясувати, на яких умовах він укладається, а тому з власної ініціативи на момент отримання коштів визначити для себе правила подальшої поведінки, які в подальшому не можуть безпідставно змінюватися на вимогу однієї зі сторін договору.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України, п.п. 19, 20 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману

Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При цьому ст.216 ЦК України встановлені наслідки недійсності правочину. Так частина перша цієї статті вказує, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Проте жодних доказів того, що, підписуючи оспорюваний договір, ОСОБА_2 внаслідок умисних дій з боку працівників банку істотно помилялався щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Адже в оспорюваному кредитному договорі детально розписані усі його умови, не вбачається навмисного замовчування чи заперечення з боку відповідача наявності обставин, які могли б перешкодити вчиненню правочину, позивачка не була позбавлена можливості ретельно вивчити усі умови договру і отримати консультацію фахівця . Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Твердження позивача про недійсність кредитного договру на підставі ст. 227 ЦК України , а саме вчинення правочину юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії), також не знайшло свого підтвердження при вирішенні даної справи.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України, передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ч. З ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою татті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Разом з тим, слід зазначити, що однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України, засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При вирішенні спору про визнання кредитного договору недійсним, судом враховувалися вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема вимоги статей 203, 215, 1054 ЦК України, статей 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів». Судом також враховувалися вимоги статей 536, 638 ЦК України з приводу того, чи було досягнуто між сторонами кредитного договору згоди щодо усіх істотних умов договору.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_2 тривалий час виконував умови договору протягом майже 8 років і тільки з настанням фінансової кризи втратив можливість своєчасно погашати кредит Більш того, сторонами підписувалася додаткова угода щодо реструктуризації заборгованості , тобто позивач за зустрічним позовом діяв у спосіб, перебачений договором, чітко усвідомлюючи його умови.

Таким чином, зміст оспорюваного кредитного договору свідчить, що він укладений з додержанням вимог цивільного законодавства та за вільного волевиявлення сторін, а визначення грошового еквіваленту зобов`язання в іноземній валюті не суперечить нормам ч.2 ст. 524ЦК України.

Посилання ж в позовній заяві на суперечність певних положень оспорюваного договору нормам чинного законодавства України, що тягне його невідповідність вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України, не відповідність договору принципу розумності , відібрання кредитором наданих споживачеві прав, обмеження договром права позивача мати цивільні права та обов'язки є наслідком невірного тлумачення позивачем норм права та не можуть бути взяти судом до уваги як підстава недійсності ч нікчемності оспорюваного договору.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, зокрема, щодо невідповідності кредитного договору змісту актам законодавства України, порушення відповідачем вимог ст.11,15, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», зустрічні позовні вимоги щодо визнання недійсним Кредитного договору з підстав вчинення його під впливом обману та помилки , не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання Кредитного договору недійсним, слід відмовити.

Що стосується позову ОСОБА_3 до банку про визнання поруки припиненою, то вобгрунтування позовних вимог вона посилається на пипинення поруки внаслідок пропущення банком 6-місячного строку від дня настання строку виконання основного зобовязання, а саме направлення вимоги про дострокове повне погашення всієї кредитної заборгованості, предявлення вимоги до поручителя.

02 лютого 2015 року на адресу позичальника та поручителя надсилалися досудові вимоги від 25.01.2015 року, відповідно до яких ОСОБА_1 вимагав розглянути претензію в строки передбачені законодавством та договором та сплатити достроково всієї суми кредиту та нарахованих відсотків та інших нарахувань згідно з договором у повному обсязі протягом 5 банківських днів, а також з попередженням про звернення до суду в разі не задоволення вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 20 квітня 2015 року , тобто через два місяці після спливу визначеного строку звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення боргу за вказаним кредитним договором.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників, кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати неодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

У пункті 24 постанови пленуму ВССУ від 30 березня 2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам розяснено правила застосування цього положення закону. Так, відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець повязує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК). Особливо важливим при застосуванні ч. 4 ст. 559 ЦК є встановлення строку виконання основного зобовязання, після спливу шестимісячного строку якого в разі непредявлення вимог до поручителя порука є припиненою.

Це повязано з тим, що згідно з ч. 2 ст. 1054, ч. 2 ст. 1050 ЦК, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відлік шестимісячного строку для предявлення вимоги до поручителя починається у разі зміни кредитором строку виконання основного зобовязання (наприклад, направленням вимоги про дострокове погашення кредиту), але за умови, що в договорі поруки такий строк не встановлено. Це випливає з аналізу змісту ч. 4 ст. 559 ЦК. При вирішенні спорів, що стосуються припинення поруки внаслідок закінчення строку, встановленого в договорі поруки, судам слід звертати увагу на те, що строки, встановлені в ч. 4 ст. 559 ЦК (шість місяців, один рік), не є строками позовної давності, до них не застосовуються положення глави 19 ЦК, оскільки вони встановлені для виконання зобовязання, а не для захисту порушеного права.

Так, під виконанням сторонами зобовязання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обовязків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобовязання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обовязки сторін кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі слід застосувати норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців).

Так, у справі, яка переглядається, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного виконання позичальником або поручителем своїх обов'язків, передбачених основним зобов'язанням.

У зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору використав право достроково вимагати стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, надіславши02 лютого 2015 року повідомлення про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів , змінивши таким чином строк виконання основного зобов'язання.

В разі, якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов'язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк обчислюється від цієї дати.

Строк виконання заявником умов кредитного договору щодо повного повернення отриманих кредитних коштів та виконання інших зобов'язань настав приблизно 10-15 лютого 2015 року

Перебіг шестимісячного строку для пред'явлення Банком вимог до поручителя мав закінчитися в липні 2015 року, проте у вказаний проміжок часу ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним первісним позов.

Отже, позивачем не доведено, а відповідачем спростовано, що позов до поручителя подано з пропуском встановленого шестимісячного строку.

Аналогічний правовий висновок міститься і в правових позиціях Верховного Суду України у справах № 6-263цс15 від 07.10.2015 року ; № 6-190цс14 від 21.01.2015 року; 6-2056цс15 від 11.11.2015 року.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позову ОСОБА_3 є необгрунтованими і не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3654 грн. -в рівних частинах, а з позивачки ОСОБА_3Ф, - на користь держави судовий збір , недоплачений при подачі позову, у розмірі 243,80 грн.

Керуючись ст. ст. 14, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 Аваль до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 Аваль заборгованість за кредитним договором № 014\08-112\53133 від 18 серпня 2006 у розмірі 23 516,74 доларів США, що складає еквівалент за курсом НБУ станом на 03.03.2015 р. 583 700 грн. 90 коп., з яких: заборгованість по поверненню кредиту 22062,72 доларів США, що складає еквівалент за курсом НБУ - 547 611 грн. 23 коп., заборгованість за процентами 1454,02 доларів США, що складає еквівалент за курсом НБУ - 36089 грн. 73 коп., та пені у розмірі - 36 222 грн. 77 коп.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 Аваль судовий збір у розмірі по 1827 грн. з кожного.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 Аваль про визнання кредитного договору недійсним- відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 Аваль " про визнання поруки припиненою відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 243, 80 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Центральний районний суд м. Миколаєва протягом 10 днів після проголошення рішення.

Суддя Гуденко О.А.