Рішення № 56864842, 24.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №332/4988/14-ц Головуючий у 1-й інстанції: Федорченко О.І.

Провадження №22-ц/778/320/16 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької с області у складі:

Головуючого Бєлки В.Ю.

Суддів Онищенка Е.А.

Бондаря М.С.

При секретарі Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до Запорізької міської ради, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції, Заводський районний відділ в м. Запоріжжі Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області, Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та виселення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2014 року Банк звернувся до суду з позовом до Запорізької міської ради, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції, Заводський районний відділ в м. Запоріжжі Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області, Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та виселення, який згодом було уточнено.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17.08.2007 року між Банком та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір, за мовами якого останній отримав кредит в розмірі 51837 доларів США, зі сплатою відсотків 14% річних, строком повернення до 17.08.2027 року. В забезпечення виконання умов кредитного договору того ж дня, 17.08.2007 року, між банком та ОСОБА_6 був укладений договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку банку житловий будинок АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_6 помер.

03 березня 2009 року Банк звернувся до нотаріальної контори з листом про наявність вимог до спадкоємців померлого позичальника. Листом від 16.03.2009 року з нотаріальної контори повідомлено про прийняття претензії до спадкоємців позичальника.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя 05 січня 2010 року звернуто стягнення на предмет іпотеки будинок АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів в рахунок стягнення суми боргу у справі за позовом до Запорізької міської ради, ОСОБА_7 Рішення суду набрало законної сили.

Проте, рішення суду від 05.01.2010 року не виконано з підстав реєстрації права власності на будинок по вул. О.Невського, 203 в м. Запоріжжі за позичальником і відсутності майна належного відповідачам по вказаній справі за вищезазначеною адресою.

Після смерті позичальника ніхто з заявами про прийняття спадщини після його смерті до нотаріальної контори не звертався, у зв'язку з чим у Запорізької міської ради, як органу місцевого самоврядування виникла підстава для звернення до суду про визнання спадщини відумерлою, про що Банк листом від 18.04.2014 року повідомив Запорізьку міську раду.

Листом від 28.05.2014 року Запорізька міська рада повідомила Банк, що в спірному будинку проживає відповідач ОСОБА_8 з малолітньою дитиною ОСОБА_4, тому на теперішній час Запорізька міська рада вважає недоцільним визнання спірного будинку відумерлою спадщиною.

Станом на 06.10.2014 року загальна сума заборгованості за кредитним договором від 17.08.2007 року становить 669122,31 грн.

Враховуючи вищевикладене Банк просив суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_9 за кредитним договором від 17.08.2007 року, укладеного з AT «Банк «Фінанси та Кредит» в розмірі 669122,31 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок АДРЕСА_1, шляхом визнання за позивачем права власності на зазначений будинок за ціною, визначеною, на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна; виселити з житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та стягнути з відповідачів судові витрати на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі..

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Встановлено, що 17.08.2007 р між позивачем та ОСОБА_6 укладений кредитний договір, за яким останній отримав кредитні ресурси в розмірі 51837 доларів СІЛ оплатою 14% річних на строк до 17.8.2027 року.

Кредит наданий за цільовим призначенням - придбання будинку АДРЕСА_1.

В забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору , того ж дня між позивачем та позичальником укладений іпотечний договір № 5-4137-0871 , в якості забезпечення виконання умов кредитного договору передано будинок АДРЕСА_1.

Рішенням Заводського районного суду міста Запоріжжі від 05.01.2010 року по справі за позовом ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу за кредитом та звернення стягнення на предмет іпотеки, позовні вимоги задоволено частково, звернуто стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів в рахунок стягнутої суми. Рішення суду не оскаржене, набрало законної сили 18.01.2011 року.

Відповідно до ч.З ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили доказуються про розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, щодо ж встановлені ці обставини.

07.10.2014 року позивач знов звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на зазначений будинок.

Рішенням суду від 5.1.2010 року по справі № 2-78/2011р за позовом ВАТ «Банк «Фінан та Кредит» до ОСОБА_7 вже звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитними договором, за яким просять звернути стягнення к даній справі.

Приймаючи, що звернення стягнення на предмет іпотеки вже відбулося за судовим рішенням суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про безпідставність позовних вимог про звернення стягнення визнанням права власності на предмет іпотеки.

Доводи апеляційної скарги про те, що наявність рішення суду дозволяє Банку знову звернутися з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки іншим шляхом являються безпідставними, оскільки Банк вже обрав певний спосіб захисту порушеного права, та крім того іпотечний договір не має застереження про порядок звернення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності за Банком.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права , які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи в цій частині.

Разом з цим судова колегія вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у позовних вимогах про виселення відповідачів з спірного будинку з наступних підстав.

Згідно ст.40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотек житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, з винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно довідки від ДМС України Управління ДМСУ в Запорізькій області Заводський V. в м. Запоріжжі від 24.4.2015 року № 2311-863, відповідачі зареєстровані в спірному будинку ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_6; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_7 року (а.с.168). Договір іпотеки укладений 17.08.2007 року, тобто реєстрація відповідачів проведена вже після укладення договору.

Пунктом 8.1.10 іпотечного договору реєстрація будь-яких осіб дозволяється лише письмового дозволу іпотеко держателя тобто банку. Доказів дозволу позивача на реєстрації відповідачів в спірному будинку судові не надано.

Вимога про виселення заявлна Банком 05.09.2014 р ( т.1 а.с. 207)..

З огляду наведеного суд дійшов до вірного висновку, що вселення та реєстрація відповідачів були проведені в порушення умов іпотечного договору.

Однак відмовляючи у задоволенні позову про виселення суд дійшов помилкового висновку, що без заявлення позовних вимог про зняття відповідачів з реєстрації не можливо заявляти вимоги про їх виселення. Заявлені позовні вимоги Банком про виселення повністю відповідають способам захисту, передбаченим статтями 15,16 ЦК України і не обмежуються іншими вимогами.

Згідно ч.1,2 статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 цього Кодексу регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Таким чином судова колегія приходить до висновку, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі ст. 309 ЦПК України рішення суду скасовує та ухвалює нове рішення про виселення з житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 без надання іншого житлового приміщення.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2015 року по цій справі в частині відмови у задоволенні позову щодо виселення скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до Запорізької міської ради, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції, Заводський районний відділ в м. Запоріжжі Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області, Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району про виселення - задовольнити.

Виселити з житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Решту рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: