Рішення № 56861633, 01.04.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/23887/14-ц Провадження № 22-ц/772/102/2016Головуючий в суді першої інстанції Бойко В. М.Категорія 24 Доповідач Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого Медвецького С.К.,

суддів: Оніщука В.В., Чорного В.І.,

з участю секретаря: Маркевич Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 листопада 2015 року та додаткове рішення цього ж суду від 17 грудня 2015 року у справі за позовом комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за комунальні послуги,

встановила:

У листопаді 2014 року комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» (далі - КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго») звернулося до суду з указаним позовом.

Свої вимоги мотивувало тим, що квартира АДРЕСА_1, в якій мешкають відповідачі, забезпечується послугами централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання, які надаються КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго». Однак, відповідачі, порушуючи вимоги п. 3 ст. 20 Закону України та п. 18 Правил надання послуг населенню з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 червня 2005 року, станом на 01 жовтня 2014 року заборгували 4 280,07, з яких: 3 483,42 грн. - заборгованість за надані послуги, 593,01 грн. - 3% річних, 203, 64 грн. - сума втрат від інфляції.

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання за період з жовтня 2010 року до жовтня 2011 року в розмірі 304,61 грн., заборгованість за спожиті послуги з гарячого водопостачання згідно із тарифом, встановленим на 1 чоловіка за період з жовтня 2010 року до жовтня 2011 року в розмірі 303,61 грн.; стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання за період з листопада 2011 року до вересня 2014 року в розмірі 2875,58 грн., 3% річних у розмірі 593,01 грн., втрати від інфляції в сумі 203, 64 грн.; витрати на оплату судового збору - 243,60 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 листопада 2015 року та додатковим рішенням від 17 грудня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь КП BMP «Вінницяміськтеплоенерго» заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання за період з листопада 2011 року до вересня 2014 року в сумі 2 875,58 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» виниклу заборгованість за спожиті послуги з гарячого водопостачання за період з жовтня 2010 року до жовтня 2011 року в розмірі 303,23 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» виниклу заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання за період з жовтня 2010 року до жовтня 2011 року в розмірі 304,61 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» виниклу заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання за період з 12 грудня 2012 року до вересня 2014 року в розмірі 442,75 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 за період з жовтня 2011 року до вересня 2014 року на користь КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» 3% річних в розмірі 101,82 грн. та суму втрат від інфляції в розмірі 296,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 за період з 12 грудня 2012 року до вересня 2014 року на користь КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» 3% річних в розмірі 101,82 грн. та суму втрат від інфляції в розмірі 296,50 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» судовий збір в розмірі 243,60 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційних скаргах відповідач ОСОБА_2 просить судові рішення скасувати, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

У судовому засіданні відповідачі підтримали апеляційні скарги та просили її задовольнити. Також ОСОБА_2 вказував на неправомірність нарахування боргу та заявляв про пропуск позивачем строків позовної давності.

Представник позивача ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, вважає, що вони не підлягають задоволенню з таких міркувань.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частина четверта статті 10 ЦПК України передбачає, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачам надавалися послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, які ними не оплачувалися у встановленому порядку, в зв'язку із чим утворилася заборгованість. Крім того, суд, врахувавши те, що відповідно до ст. 264 ЦК України позовна давність за даними зобов'язаннями переривалася в зв'язку із зверненнями позивача до суду з вимогою про стягнення заборгованості, дійшов висновку, що позивач звернувся до суду за захистом свого права в межах строку загальної позовної давності, встановленої законом.

Так, суд дійшов висновку, що заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги, 3% річних та суми втрат від інфляції підлягає стягненню відповідно до розрахунків, наданих КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго».

Однак повністю погодитись з такими висновками суду не можна.

Судом установлено, що відповідно до даних з особового рахунку № НОМЕР_1 квартиронаймачем квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_2. Крім нього, за даною адресою з 12 грудня 2012 року зареєстрований та проживає його син ОСОБА_3, що підтверджується довідкою з місця проживання (а.с. 172).

Відповідно до довідки від 04 рудня 2013 року ОСОБА_3 в період з 18 лютого 2002 року до 23 листопада 2012 року був зареєстрований за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_3.

Між КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 26 лютого 2008 року № НОМЕР_1 (а.с. 11).

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву кореспондує визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, а у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах.

Обов'язок оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, передбачено також і п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 8 жовтня 1992 року № 572 в редакції від 24 січня 2006 року.

У ході розгляду справи відповідач заявляв про відсутність договору між ним та позивачем про надання відповідних послуг, так як строк дії договору від 26 лютого 2008 року № НОМЕР_1, закінчився.

Виходячи із змісту пункту 5 частини 3 статті 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги» споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 20 та п. 3 ч. 2 ст. 21 цього ж Закону передбачається двосторонній обов'язок щодо укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв'язку із чим відмова від їх оплати споживачем з посиланням на відсутність договору судом не береться до уваги, оскільки сама по собі відсутність такого договору не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 30 жовтня 2013 року у справі 6-59цс13.

Крім того, пунктом 25 договору № НОМЕР_1 від 26 лютого 2008 року передбачається, що якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не висловила наміри внести в нього зміни або доповнення, він вважається щорічно пролонгованим на наступний термін.

Як слідує із матеріалів справи, споживач від отримання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання не відмовлявся, з пропозицією про розірвання договору до виконавця житлово-комунальних послуг не звертався.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Отже, правовідносини, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

Пунктом 10 частини третьої статті 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги» встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.

Така ж відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за надання послуг з теплопостачання встановлена у пункті 23 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» та пункті 20 Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинне виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав та обов'язків сторін, на боржників покладено певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати від боржника сплати грошей за надані послуги.

Отже, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15 та від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для застосування судами України.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

За змістом ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частинами 2, 3 статті 264 ЦК України передбачено , що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Як випливає із висновку, зробленого Верховним Судом України у постанові від 21 січня 2015 року за результатами розгляду справи № 6-214цс14, позовна давність переривається в разі пред'явлення особою позову до одного з боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Як слідує із матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до суду із вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги. Так, 31 жовтня 2011 року Замостянським районним судом м. Вінниці було видано судовий наказ про стягнення заборгованості за період з жовтня 2010 року до жовтня 2011 року за послуги з теплопостачання в розмірі 304, 61 грн. та послуги гарячого водопостачання в розмірі 303,23 грн.

21 листопада 2013 року Вінницьким міським судом Вінницької області було видано судовий наказ, який скасований ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2013 року.

Судовий наказ відповідно до ч. 1 ст. 95 та ч. 3 ст. 96 ЦПК є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду заявлених вимог про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг.

Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу, як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності.

Таким чином, якщо особа звернулася до суду стосовно видачі судового наказу, то строк позовної давності переривається за три роки. В цьому випадку позивач має право звернутися до суду протягом 3-річного строку після скасування судового наказу для того, щоб стягнути заборгованість за період до переривання строку позовної давності.

Згідно із п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Таким чином, в зв'язку з тим, що зобов'язання споживача з оплати житлово-комунальних послуг мають періодичний характер, то позовна давність за вимогами кредитора про повернення несплачених коштів повинна обчислюватись з моменту настання строку внесення чергового платежу.

Разом з тим, 28 жовтня 2010 року відповідач звернувся до КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» із заявою про реструктуризацію заборгованості за опалення та гаряче водопостачання. Між сторонами було укладено договір про реструктуризацію заборгованості за надані послуги з теплопостачання від 28 жовтня 2010 року № НОМЕР_1 (а.с. 57). Це свідчить про визнання відповідачем свого боргу і відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України є підставою для переривання строку позовної давності. У такому випадку строк позовної давності обчислюється з моменту настання строку погашення чергового платежу згідно зі схемою реструктуризації.

Таким чином, беручи до уваги той факт, що перебіг строку позовної давності переривався, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що на момент звернення до суду з позовом у листопаді 2014 року строк позовної давності позивачем пропущено не було.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Пункт 6 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дає право споживачеві не оплачувати вартість житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача або його членів сім'ї за умови відповідного оформлення.

Пункт 29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення уточнює, що споживач холодної і гарячої води у разі тимчасової відсутності окремих членів сім'ї має право зменшити розмір оплати.

Ураховуючи те, що відповідачі із заявами про тимчасову відсутність ОСОБА_3 за місцем реєстрації та про нарахування вартості житлово-комунальних послуг з тих споживачів, котрі фактично проживають, не зверталися, суд вважає необґрунтованими їх доводи про те, що вартість житлово-комунальних послуг, яка підлягає оплаті ОСОБА_2 в період з грудня 2012 року до жовтня 2014 року має розраховуватися на 1 людину.

Помилковими є твердження відповідача про те, що вартість житлово-комунальних послуг, включаючи і централізоване теплопостачання, і централізоване гаряче водопостачання, яка підлягає оплаті, має становити половину від всієї суми зазначеної в наданому позивачем розрахунку заборгованості.

Відповідно до п. 21 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (в редакції від 30 жовтня 2015 року) у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги централізованого опалення справляється з розрахунку за 1 кв. м опалюваної площі квартири та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим.

Така ж умова міститься і в договорі про надання послуг з централізованого опалення та водопостачання гарячої води № НОМЕР_1 від 26 лютого 2008 року.

Відтак, вартість послуг централізованого теплопостачання ніяк не залежить від кількості осіб, які проживають у даному приміщенні, а розраховується виходячи з опалювальної площі.

Судова колегія не бере до уваги доводи відповідачів про те, що за період з жовтня 2007 року до березня 2014 року мати ОСОБА_3 - ОСОБА_5 сплачувала вартість житлово-комунальних послуг, в тому числі і за сина ОСОБА_3

Частина 3 статті 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Відповідно ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є самостійними квартиронаймачами, проживають у різних житлових приміщеннях, які забезпечуються житлово-комунальними послугами. Кожний з них зобов'язаний укладати договір із виконавцем послуг і у встановленому порядку сплачувати вартість відповідних житлово-комунальних послуг.

Крім того, у квартирі АДРЕСА_4 встановлено засіб обліку гарячого водопостачання, тому відповідно до п. 20 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Це підтверджується і даними оборотної відомості.

Відтак, оплата ОСОБА_5 житлово-комунальних послуг, які вона отримувала як споживач, за адресою: АДРЕСА_3, не може впливати на вартість житлово-комунальних послуг, що підлягає сплаті мешканцями квартири АДРЕСА_2.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за обставин проживання відповідачів у квартирі та користування ними житлово-комунальними послугами, вони несуть солідарну відповідальність за оплату комунальних послуг.

Визначаючись із розміром заборгованості за житлово-комунальні послуги, суд першої інстанції також вірно взяв до уваги той факт, що відповідач ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, лише з 12 грудня 2012 року, однак суд не врахував, що згідно з наданим позивачем розрахунком, нарахування вартості послуг централізованого гарячого водопостачання в період з жовтня 2010 року до грудня 2012 року проводилось з розрахунку на дві людини, в той час як за даною адресою був зареєстрований лише ОСОБА_2 Водночас ОСОБА_2 не було надано суду жодних власних розрахунків заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг або доказів їх оплати.

Оскільки судом правильно встановлені фактичні обставини справи, анеправильно застосовані норми матеріального права, то колегія суддів, що вважає за необхідне змінити судове рішення відповідно до приписів ст. 309 ЦПК України.

Вирішуючи питання про судові витрати, колегія суддів вважає, що з відповідача необхідно стягнути в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 267,96 грн., сплату якого було відстрочено ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 30 грудня 2015 року.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 листопада 2015 року та додаткове рішення цього ж суду від 17 грудня 2015 року змінити.

Резолютивну частину рішення викласти в такій редакції:

«Стягнути з ОСОБА_2 на користь КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання за період з жовтня 2010 року до жовтня 2011 року в розмірі 304,61 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» заборгованість за спожиті послуги з централізованого гарячого водопостачання за період з жовтня 2010 року до жовтня 2011 року в розмірі 303,23 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання та централізованого гарячого водопостачання за період з листопада 2011 року до листопада 2012 року в розмірі в розмірі 782 грн.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання та централізованого гарячого водопостачання за період з грудня 2012 року до жовтня 2014 року в розмірі 1 786,54 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» за період з жовтня 2011 року до листопада 2012 року 3 % річних в розмірі 34,50 грн.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» за період з грудня 2012 року до жовтня 2014 року 3 % річних в розмірі 125,38 грн. та суму втрат від інфляції в розмірі 474,88 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» витрати по сплаті судового збору в розмірі 197,32 грн.»

Стягнути з ОСОБА_2 267,96 грн. судового збору за подання апеляційної скарги в дохід держави.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: С.К. Медвецький

Судді: В.В. Оніщук

В.І. Чорний