Ухвала суду № 56857796, 31.03.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/4421/15-ц

Провадження № 22-ц/779/816/2016

Категорія 52

Головуючий у 1 інстанції Мигович О. М.

Суддя-доповідач Меленко О.Є.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Меленко О.Є.

суддів Девляшевського В.А., Ясеновенко Л.В.

секретаря Мельник О.В.

з участю: ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3,

представника ОСОБА_4- ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4,, третя особа: служба у справах дітей Калуської райдержадміністрації про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду від 01 березня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 01 березня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа: служба у справах дітей Калуської райдержадміністрації про позбавлення батьківських прав - відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що в судовому засіданні було встановлено, що своїх батьківських обов'язків відповідач не виконує. Так, в останнє сина ОСОБА_6, який є дитиною-інвалідом, відповідач бачив в січні 2012 року. Працюючи за кордоном, відповідач протягом 2012-2015 років неодноразово перебував на території України, однак жодного разу не відвідував сина, не цікавився станом його здоров'я, не брав участі у витратах на лікування дитини.

Твердження відповідача про те, що йому чинились перешкоди у спілкуванні з сином не відповідають дійсності, а показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які є родичами відповідача, суд повинен був оцінити відповідно до ч.3 ст.212 ЦПК України.

Також ОСОБА_2 зазначає, що довідка Державної прикордонної служби про перетин кордону, на яку посилався суд першої інстанції, не є свідченням поважності причин відповідача щодо недостатньої участі у вихованні дитини, а тому не повинна братися до уваги. Зазначена довідка не містить жодних відомостей про місце праці відповідача, характер роботи, як і найменування країни в яку саме вибував відповідач.

З цих підстав, рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 просила скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 та її представник вимоги підтримали з тих же мотивів, що викладені у апеляційній скарзі.

Представник ОСОБА_4, доводи апеляційної скарги заперечив. Рішення суду вважає законним та обгрунтованим.

Представник служби у справах дітей, будучи належно повідомленим про розгляд справи, в судове засідання не з'явився.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, доводи представників, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність переконливих доказів для застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, зважаючи на те, що відповідач сплачує аліменти та вчиняв дії по налагодженню відносин із сином, однак йому чинились перешкоди у спілкуванні з дитиною зі сторони позивача.

З таким висновком суду погоджується і колегія суддів Апеляційного суду Івано-Франківської області.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, сторони по справі (ОСОБА_2 та ОСОБА_4) є батьками малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає разом з матір'ю ОСОБА_2 в АДРЕСА_1.

Судом також вірно встановлено, що протягом 2012-2015 років відповідач не міг в повній мірі виконувати свої батьківські обов'язки по відношенню до сина, оскільки працює за межами України на роботі в Чехії. Вказаний факт підтверджується довідкою Державної прикордонної служби від 25.12.2015 року про перетин кодону (а.с.74). Про роботу відповідача за кордоном ОСОБА_2 знає, про що ствердила у суду апеляційної інстанції.

Звертаючись до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, ОСОБА_2 вказувала на те, що відповідач не бере участі у вихованні сина ОСОБА_6 та ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.

Відповідно до вимог ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зважаючи на вищевикладене, а також те, що в судовому засіданні не було доведено факту свідомого нехтування відповідачем своїх батьківських обов'язків, а також те, що відповідач сплачує аліменти, та заявляє про бажання спілкуватися з дитиною надалі та перешкоди, що чиняться йому з боку позивача у можливості в повній мірі виконувати свої батьківські обов'язки, колегія суддів Апеляційного суду Івано-Франківської області погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

Висновок судової колегії ґрунтується, зокрема, і на поясненні ОСОБА_2 про те, що зважаючи на емоційну вразливість дитини, її нестійкий психологічний стан, вона (ОСОБА_2) як мати, заборонила зустріч з дитиною ОСОБА_4 під час його останнього приїзду до України. Вказівку про заборону відвідин дитини нею надано також працівникам школи-інтернату, де навчається син.

Не заслуговують також на увагу, доводи апелянта в частині неправильної оцінки судом показань свідків та доказів у справі, оскільки відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судом ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.2, ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.,ст. 307; 308; 313- 315; 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 01 березня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий О.Є. Меленко

Судді: В.А. Девляшевський

Л.В. Ясеновенко