Рішення № 56853902, 29.03.2016, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/653/16

Справа №754/13648/15-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

29 березня 2016 року Деснянський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Журавської О.В.

з участю секретаря Лісовської А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер-Кар Сервіс» про витребування трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, суд -

встановив :

Позивач звернулась до суду з позовом, який було уточнено в процесі судового розгляду, з вимогами про зобов'язання відповідача видати йому трудову книжку, вказавши днем звільнення дату видачі трудової книжки, стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22.07.2014 р. по 23.03.2016 р. в розмірі 16 124,76 грн., індекс інфляції в сумі 9 771,14 грн., кошти за користування чужими грошима - 5 819, 43 грн., моральної шкоди в розмірі 25 000 грн., витрат на правову допомогу в розмірі 3 000 грн.

Свої вимоги мотивувала тим, що з 18.07.2011 р. працювала в ТОВ «Мастер-Кар Сервіс» на посаді бухгалтера складського обліку, з якої 21.07.2014 р. була звільнена за власним бажанням. В день звільнення роботодавцем не було здійснено з нею розрахунку, не видано трудову книжку та не ознайомлено з наказом про звільнення. Зазначене призвело до неможливості її працевлаштування на іншу роботу або становлення на облік в центр зайнятості, у зв'язку з чим вона була позбавлена будь-яких засобів до існування. У зв'язку з зазначеним звернулась до суду з позовом за захистом своїх прав.

Представник позивача в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на викладене в позовній заяві та уточненнях до неї. Зазначив, що строки позовної давності позивачем не пропущені, оскільки спір стосується стягнення сум середньої заробітної плати, тому не обмежується будь-яким строком звернення. Посилання представника відповідача щодо здійснення повного розрахунку при звільненні з позивачем, ознайомлення останньої з наказом про звільнення та видача їй трудової книжки, вважає необґрунтованими, оскільки стороною відповідача не надано суду доказів зазначених обставин.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, посилаючись на те, що при звільненні з позивачем було проведено повний розрахунок, що підтверджується розрахунково-платіжною відомістю працівника за липень 2014 року, згідно з якою останній нараховано 1 321, 74 грн. Зокрема, трудова книжка позивачу видана та останню ознайомлено з наказом про звільнення, однак у зв'язку з крадіжкою, яка мала місце в офісному приміщенні Товариства, відповідач не має змоги надати докази зазначеного. Щодо моральної шкоди та витрат на правову допомогу зазначив, що доказів зазначених сум позивачем не надано. Також, просив застосувати строки позовної давності, оскільки позивач дізналась про нібито порушення своїх прав в липні 2014 р., а тому саме від цієї дати почався перебіг трьохмісячного строку позовної давності.

Дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, з 18.07.2011 року позивач працювала на посаді бухгалтера складського обліку на ТОВ «Мастер-Кар Сервіс», з якої 22.07.2014 р. була звільнена за власним бажанням, на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, що визнано сторонами в процесі судового розгляду та у відповідності до ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Посилання представника відповідача на те, що ТОВ «Мастер-Кар Сервіс» не має змоги надати суду докази отримання позивачем трудової книжки та ознайомлення останньої з наказом про звільнення, у зв'язку з фактом крадіжки майна, речей та документів, належних відповідачу, суд не бере до уваги у зв'язку з наступним.

Як на доказ зазначеного вище представник відповідача посилається на довідку слідчого СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 26.10.2015 р., у відповідності до якої, в ході розслідування кримінального провадження №12014100040009621, було встановлено факт крадіжки 26.07.2014 р. в офісному приміщенні ТОВ «Мастер-Кар Сервіс» майна, речей та документів, належних ТОВ «Мастер0Кар Сервіс», а саме грошових коштів в розмірі 30 000 грн., кадрової документації вказаного товариства (заяви працівників про прийом на роботу, про звільнення з роботи, про переведення на посади, про надання відпусток, про надання матеріальної допомоги, накази про прийняття, переведення та звільнення працівників, надання відпусток, надання матеріальної допомоги, про преміювання, про накладення стягнення, про проведення службових перевірок, про покладення матеріальної відповідальності, тощо) за період з 2010 року по липень 2014 року включно, книги обліку наказів та ознайомлення з ними працівників товариства за період з 2010 року по липень 2014 року включно, книги обліку та руху трудових книжок працівників товариства за період з 2010 року по липень 2014 року включно, особових карток працівників товариства, журналу відряджень, журналу обліку робочого часу працівників товариства, журналу з інструктажами та ознайомлення працівників товариства з правилами техніки безпеки, книги обліку палива, касових документів, розрахункових відомостей, чекових книжок за період з 2010 року по липень 2014 року включно, талонів на дизельне паливо та бензин, запасного ключа до автомобіля «Фольксваген Каді». (а.с. 24)

Так, представником відповідача не надано суду доказів на якій стадії перебуває кримінальне провадження, розпочате 27.07.2014 року, не надано фактичних доказів встановлення факту крадіжки кадрової документації.

У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ст. 61 ЦПК України передбачає вичерпний перелік підстав звільнення від доказування, серед яких відсутня така підстава звільнення як крадіжка доказів.

У зв'язку з зазначеним, відповідач не звільняється від обов'язку доказування факту видачі трудової книжки та ознайомлення позивача з наказом про звільнення.

На підставі зазначеного, суд вважає встановленим те, що в день звільнення (22.07. 2014 року) позивачу не було видано трудову книжку та не ознайомлено з наказом про звільнення, що суперечить вимогам ст. 47 КЗпП України.

Нормою ч. 1 ст. 47 КЗпП встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення працівника видати працівникові належно оформлену ним трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 47, 48 КЗпП України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно з п.п. 3,4 Постанови Кабінету Міністрів «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 № 301, трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому за підписом в журналі обліку. Відповідальність за ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органа працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача видати позивачу належно оформлену трудову книжку, в якій днем звільнення вказати дату видачі трудової книжки.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, про що також передбачено ч. 4 ст. 235 КЗпП України.

Ч. 4 ст.235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток позивача розраховується відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», відповідно до якого середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Суд приходить до висновку, що період за який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу становить з 22.07.2014 р. по 23.03.2016 р. (по день винесення рішення судом).

Зокрема, судом було зобов'язано відповідача надати суду довідку про розмір середньомісячної заробітної плати позивача до моменту звільнення, однак останнім зазначеної довідки суду не надано.

З довідки форми ок-5 про індивідуальних відомостей про застраховану особу на позивача від 10.03.2016 р. не можливо встановити заробітну плату позивача за останні два місяці роботи, що передували звільненню, у зв'язку з відсутністю відомостей за травень 2014 р.

В той же час, розрахунки розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, надані стороною позивача, суд оцінює критично, оскільки суду невідомо з чого виходив позивач, вираховуючи середньоденну заробітну плату, оскільки довідка, надана Пенсійним фондом не містить інформації щодо зарахування коштів саме зі сторони Товариства в травні 2014 р. Наявні там відомості вказують, що зазначені нарахування були здійснені виборчим округом.

У зв'язку з неможливістю встановлення заробітної плати позивача за останні два місяці роботи, що передували її звільненню, суд вважає за можливим вираховувати середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, виходячи з середньомісячної заробітної плати за видом економічної діяльності по м. Києву за зазначені місяці.

У відповідності до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності ТОВ «Мастер-Кар Сервіс», де працювала позивач, зокрема, є оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням, неспеціалізована оптова торгівля. (а.с. 9-10)

Згідно з даними Головного управління статистики України середньомісячна заробітна плата за видом економічної діяльності «Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів» по м. Києву за травень, червень 2014 року (два останні календарні місяці роботи позивача, що передують звільненню) складає 5 153 грн. та 5 169 грн. відповідно.

Згідно з п. 8 вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати, нарахування виплат, що обчислюються згідно середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводиться таким чином: 1) заробітна плата за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні ділиться на число відпрацьованих робочих днів, з чого випливає середньоденна заробітна плата; 2) вказана сума середньоденної заробітної плати множиться на відповідну кількість календарних днів.

Кількість робочих днів у травні - червні 2014 року становила 43 днів. Заробітна плата за два останні місяці роботи, що передували звільненню: 5 153 грн. + 5 169 грн. = 10 322 грн. Виходячи з наведеного середньоденна заробітна плата складає: 10 322 грн. / 43 дні = 240,05 грн.

Період затримки розрахунку при звільненні з 23.07.2014 року по 23.03.2016 року: липень 2014 р. - 6 робочих днів, серпень 2014 р. - 21 робочих дні, вересень 2014 р. - 22 робочий дні, жовтень 2014 р. - 23 робочих дні, листопад 2014 р. - 20 робочих дні, грудень 2014 р. - 23 робочих дні; січень 2015 р. - 20 робочих днів, лютий 2015 -20 робочих днів, березень 2015 р. - 21 робочих днів, квітень 2015р. - 21 робочих днів, травень 2015 р. - 18 робочих днів, червень 2015 р. - 20 робочих днів, липень 2015 р. - 23 робочих днів, серпень 2015 р. - 20 робочих днів, вересень 2015 р. - 21 робочих днів, жовтень 2015 р. - 22 робочих дні, листопад 2014 р. - 21 робочих дні, грудень 2015 р. - 23 робочих дні, січень 2016 р. - 18 робочих дні, лютий 2016 р. - 21 робочих дні, березень - 17 робочих дні (разом 421 робочих дня).

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.07.2014 р. по 23.03.2016 р. складає: (240, 05 (середньоденна заробітна плата) * 421 (робочих днів) 101 061, 05 грн.

Позивач просить суд стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 16 124,76 грн., а у відповідності до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У зв'язку зазначеним, та тим, що суд не може вийти за межі позовних вимог позивача, а розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який просить стягнути позивач не перевищує розміру, визначеного судом, внаслідок здійснення розрахунку, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23.07.2014 р. по 23.03.2016 р. в сумі 16 124,76 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача індексу інфляції в розмірі 9 771, 14 грн. на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі ст. 536 ЦК України, суд приходить до висновку про їх необґрунтованість та відмову в задоволенні зазначеної частини позовних вимог, виходячи з того, що передбачена ст. 625 ЦК відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Зокрема, спірні правовідносини регулюються нормами трудового законодавства, а отже дія ст. 625 ЦК не поширюється на трудові правовідносини (з приводу заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва тощо). Передбачені ст. 536 ЦК України проценти відносяться до зобов'язальних правовідносин, та не застосовуються при вирішенні трудового спору.

Заяву представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд вважає необґрунтованою та такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

У статті 233 Кодексу передбачено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів: працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша); у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина друга).

Позивач звернувся до суду з позовом про витребування трудової книжки, що відноситься до категорії справ про звільнення, а оскільки трудову книжку останньою отримано не було, то й перебіг місячного строку позовної давності не починався, у відповідності до ст. 233 КЗпП.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то право позивача у відповідності до норм трудового законодавства на звернення до суду не обмежується будь-яким строком.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим представником моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його прав призвели до моральних страждань, порушило звичний порядок та уклад життя, порушило його репутацію як сумлінного працівника і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Перелік юридичних фактів, що зазначені у вказаній статті, знайшли своє підтвердження та є підставою для відшкодування моральної шкоди, що полягає в позбавленні позивача гарантованого Конституцією України та Кодексу Законів про працю України права на працю, внаслідок чого позбавлено засобів до існування, зокрема близько року позивач не мала змоги влаштуватись на роботи та підтвердити наявний досвід роботи, у зв'язку з неповерненням відповідачем трудової книжки.

Суд враховує вище викладене, ступінь вини відповідача та, керуючись роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у постанові від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5) при з'ясуванні доказів на підтвердження факту заподіяння моральних страждань дійшов висновку, що позов в частині відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню в сумі 3 000 грн.

У відповідності до ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно з ст. 88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Матеріали справи не містять документального підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу та їх розміру, у зв'язку з чим в суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 3 000 грн.

На підставі ст. 88 ЦПК України стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.10, 60, 88, 179, 212, 214 ЦПК України, ст.ст. 47, 48, 235 КЗпП України, Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», Інструкцією «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, суд, -

Вирішив :

Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Мастер-Кар Сервіс» видати ОСОБА_1 належно оформлену трудову книжку, в якій датою звільнення вказати день видачі трудової книжки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер-Кар Сервіс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.07.2014 р. по 23.03.2016 р. в сумі 16 124,76 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер-Кар Сервіс» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3 000 грн.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер-Кар Сервіс» на користь держави судовий збір в розмірі 487,2 грн. за вимогу майнового характеру та 487, 2 грн. за вимогу немайнового характеру.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подачі апеляційної скарги.

Суддя