Рішення № 56853735, 01.02.2016, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

02099, м. Київ, вул. Севастопольська, 14

справа № 753/9228/15-ц

провадження № 2/753/400/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2016 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді КАЛІУШКА Ф.А.

при секретарі ДЕАК Ю.В.

за участю

представника позивача ОСОБА_1;

представника відповідача Маслової Н.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосаміт ЛТД», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Профспілкового комітету Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосаміт ЛТД», про поновлення на роботі, скасування запису у трудовій книжці, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_3) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосаміт ЛТД» (далі по тексту - відповідач, ТОВ «Автосаміт ЛТД») про поновлення на роботі, скасування запису у трудовій книжці, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з 2009 року працював на посаді оператора диспетчерської служби ТОВ «Автосаміт ЛТД». Наказом №25-ВК від 07 травня 2015 року позивача було звільнено з займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня).

Посилаючись на те, що зазначений наказ є незаконним, не відповідає вимогам ст. 40 КЗпП України, а звільнення проведено з порушенням зазначеної статті, оскільки позивач з 07 травня 2015 року по 09 травня 2015 року перебував в стані тимчасової непрацездатності, що підтверджується листком непрацездатності, виданим Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району м. Києва, позивач просить суд поновити його на роботі, скасувати запис в трудовій книжці, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.

Ухвалою суду від 22 травня 2015 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

В подальшому, ухвалою суду від 14 серпня 2015 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено Профспілковий комітет ТОВ «Автосаміт ЛТД».

Також ухвалою суду від 25 січня 2016 року позовну вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі за клопотанням представника позивача було залишено без розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, надавши суду письмові заперечення, в яких вважала позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, у зв'язку з чим просила суд відмовити у їх задоволенні. Представник третьої особи в судовому засіданні також заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, допитавши свідків, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що наказом директора ТОВ «Автосаміт ЛТД» №25-ВК від 07 травня 2015 року позивача було звільнено з посади оператора диспетчерської служби на підставі п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважної причини.

Також судом встановлено, що з 07 травня 2015 року по 09 травня 2015 року позивач перебував в стані тимчасової непрацездатності, що підтверджується листком непрацездатності серії АГЧ №853644, виданим Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району м. Києва, оригінал якого було досліджено в судовому засіданні.

З Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району м. Києва за клопотанням представника відповідача судом неодноразово витребовувались докази, які, на думку сторони відповідача, могли б допомогти у встановленні обставин правомірності видачі листка непрацездатності. Проте, ані надані суду документи, ані пояснення в якості свідків лікарів зазначеної установи - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не спростували факту законності видачі листка непрацездатності, отже, листок непрацездатності є належним та допустимим доказом в даній справі.

Пояснення свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 жодним чином не спростовують доводів позивача щодо перебування ним в стані тимчасової непрацездатності в період з 07 травня 2015 року по 09 травня 2015 року.

Відповідно до п. 4 ч. 1 та ч. 2 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року за №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі по тексту - Постанова Пленуму Верховного Суду України) зазначено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Пунктом 24 цієї постанови передбачено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

При цьому, частиною 1 ст. 43 КЗпП України встановлено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. А відповідно частини другої цієї статті, у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Судом встановлено, що 07 травня 2015 року відбулись збори профспілкового комітету ТОВ «Автосаміт ЛТД», на яких було розглянуто подання директора щодо звільнення позивача з посади оператора диспетчерської служби за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважної причини, на яких профспілковим комітетом надано згоду на звільнення позивача згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Частиною 1 ст. 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, оскільки у відповідача не було правових підстав для звільнення позивача на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України внаслідок його перебування в стані тимчасової непрацездатності, що встановлено судом, позовні вимоги в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі на посаді оператора диспетчерської служби ТОВ «Автосаміт ЛТД» з 07 травня 2015 року підлягають задоволенню.

Одночасно суд вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині скасування запису в трудовій книжці, оскільки такий спосіб захисту права не передбачений трудовим законодавством.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Пунктом 5 розд. ІV Порядку встановлено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про доходи позивача, а також графіків режиму роботи і змінності, судом встановлено, що середньогодинна заробітна плата позивача складала 36,20 грн., а час вимушеного прогулу після його звільнення склав 1425 годин, та як встановлено судом, він на іншу роботу не працевлаштувався, суд дійшов висновку, що позивачу підлягає виплаті середній заробіток за час вимушеного прогулу, який складає 51 585,00 грн.

Що стосується заявленої позивачем вимоги про стягнення моральної шкоди, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Виходячи з положень ст. 23 ЦК України, при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди суду необхідно встановити характер завданої моральної шкоди, глибину і тривалість моральних та фізичних страждань потерпілого, настання негативних змін у його житті, можливість відновлення стану, який мав потерпілий до нещасного випадку чи професійного захворювання.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 (далі по тексту - Постанова Пленуму), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Статтею 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Водночас, п. 13 Постанови Пленуму встановлено, що за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди і умовою цивільно-правової відповідальності.

Згідно з ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Водночас, статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Таким чином, оцінивши докази в їх сукупності, при визначенні суми моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суд враховує характер та тривалість страждань позивача у зв'язку з незаконним звільненням, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості задовольняє цю вимогу в розмірі 1 000 грн.

Статтею 367 ЦПК України встановлено, що суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць та поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача у дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Частиною 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Відтак з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір у загальній сумі 1 003,05 грн. (243,60 + 515,85 + 243,60).

Враховуючи викладене, беручи до уваги Постанову Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та керуючись ст. 27 Закону України «Про оплату праці», стст. 40, 235, 237-1 Кодексу законів про працю, стст. 10, 11, 31, 57, 60, 88, 209, 213 - 215, 218, 367 Цивільного процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1; індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на роботі на посаді оператора диспетчерської служби Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосаміт ЛТД» з 07 травня 2015 року.

Рішення в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосаміт ЛТД» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Харківське шосе, 179; код ЄДРПОУ 14369855) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1; індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 51 585 грн., а також моральну шкоду у розмірі 1 000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосаміт ЛТД» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Харківське шосе, 179; код ЄДРПОУ 14369855) на користь держави судовий збір у сумі 1 003,05 грн. (243,60 + 515,85 + 243,60).

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.