Ухвала суду № 56852301, 28.03.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 524/4063/15-ц Номер провадження 22-ц/786/131/16Головуючий у 1-й інстанції Предоляк О. С. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Одринської Т.В., Буленка О.О., при секретарі: Рибак О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 листопада 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим будинком та земельною ділянкою, зобов'язання усунення перешкод у користуванні домоволодінням, вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виділ частини домоволодіння в натурі, стягнення грошової компенсації, виділення у користування земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 листопада 2015 року позов ОСОБА_3 - задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні приватною власністю шляхом надання ОСОБА_3 ключів від будинку, інших будівель, споруд та воріт за адресою АДРЕСА_1.

Встановлено порядок користування житловим будинком по АДРЕСА_1 наступним чином :

- виділено ОСОБА_3 на 1/2 частину житлового будинку у користування житлову кімнату "1-6" площею 15,7 кв.м. та житлову кімнату "1-7" площею 7,6 кв.м. (позначено синім кольором додаток №3 до висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 6/8-15)

- виділено ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку у користування житлову кімнату "1-4" площею 8,3 кв.м. та житлову кімнату "1-5" площею 9,8 кв.м.(позначено зеленим кольором додаток №3 до висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 6/8-15)

Всі інші приміщення будинку залишено у спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (позначено червоним кольором додаток №3 до висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 6/8-15).

Встановлено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 наступним чином:

- виділено ОСОБА_3 у користування частину земельної ділянки площею 594,5 кв.м. із розташованими на ній господарськими будівлями і спорудами (позначено синім кольором додаток №6 до висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 6/8-15)

- виділено ОСОБА_2 у користування частину земельної ділянки площею 594,5 кв.м. із розташованими на ній господарськими будівлями і спорудами (позначено зеленим кольором додаток №6 до висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 6/8-15).

Земельну ділянку площею 258 кв.м. залишено у спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (позначено червоним кольором додаток №6 до висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 6/8-15).

В іншій частині позову відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виділ частини домоволодіння в натурі, стягнення грошової компенсації, виділення у користування земельної ділянки відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 у повернення сплачених судових витрат 2787, 20 грн.

Додатковим рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 грудня 2015 року ОСОБА_2 в дохід держави недоплачений судовий збір в розмірі 1740,10 грн.

З основним рішенням суду не погодився ОСОБА_2 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, прохав рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 листопада 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити та задовольнити зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 Вважає, що дане рішення суду є незаконним та необґрунтованим, тому підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі.

Судове засідання проводилося за участі представника апелянта, за відсутності інших осіб, які будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи, в судове засідання не з'явилися.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що відповідно до спадкового договору від 15 вересня 2005 року ОСОБА_4 передала після її смерті у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_5, кожному у рівних частках, належний їй житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 (а.с. 14).

ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 21.01.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Григоренко Г.І. належить 1/2 частина житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого за адресою АДРЕСА_1.

Співвласником іншої 1/2 частини домоволодіння відповідно до спадкового договору від 15.09.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Григоренко Г.І. є ОСОБА_2.

Згідно технічного паспорту в цілому домоволодіння складається з житлового будинку літ. А, а, аг, розміром житлової площі 41, 4 кв.м., загальної площі 69, 1 кв.м., сараю з погребом літ. В, льоху літ «вп»,гаражу літ. Г, літньої кухні літ. Б, б, вбиральні літ. «Д», теплиці №З, льоху літ. Ж, огорожі №1,2,3, вимощення І, зливної ями №6, водопроводу літ «к», теплиці №3.

Домоволодіння розташоване на земельній ділянці комунальної власності площею 1189 кв.м. згідно листа №01-20/98 виданого 19.01.2015 року виконкомом Автозаводської районної Ради м. Кременчука Полтавської області. Питання про передачу земельної ділянки у приватну власність сторонам не вирішувалось.

Задовольняючи частково первісний позов позивача та відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що дійсно між сторонами існує спір щодо здійснення права спільної часткової власності, зокрема в частині встановлення порядку володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю та знаходиться в їх користуванні. При цьому, з метою врегулювання наявного спору, забезпечення можливості безперешкодного використання співвласниками житлового будинку та господарських споруд, самостійного господарювання на земельній ділянці наданій у користування, не надання сторонами суду належних доказів, які б вказували на технічну можливість поділу належного сторонам майна в натурі, вимоги позивача щодо встановлення порядку користування належним останнім нерухомим майном та земельною ділянкою були задоволені, а в задоволені зустрічним вимог відповідача про поділ домоволодіння в натурі, стягнення грошової компенсації та виділення у користування земельної ділянки відповідно відмовлено.

Крім того, судом першої інстанції, зважаючи на доведення позивачем факту створення відповідачем їй перешкод в вільному користуванні та розпорядженні належним останній майном, було задоволено вимоги позивача в цій частині із зобов'язанням відповідача вжити дії до їх усунення. Одночасно за відсутності належних доказів, було відмовлено в задоволені вимоги про вселення позивача до належного сторонам житлового будинку.

Колегія суддів, погоджується з таким висновком місцевого суду, виходячи з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено,що між сторонами по справі існують непорозуміння, з приводу володіння, користування та розпорядження житловим будинком і господарськими спорудами користування будинком та земельною ділянкою.

За клопотанням сторін судом призначена по справі та проведена судова будівельно-технічна та земельно-технічна експертиза №6/8-15 від 16.07.2015 року (а.с. 76-102). Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи, експерт, виходячи з архітектурно-планувального рішення приміщень житлового будинку враховуючи місце розташування надвірних споруд на земельній ділянці, запропонував два можливих варіанта поділу домоволодіння в натурі з відступленням від ідеальних часток співвласників ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з визначенням компенсації та перерахунку ідеальних часток. Також експертом запропоновано варіант порядку користування приміщеннями житлового будинку та три варіанти порядку користування земельною ділянкою.

У відповідності до частини 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Тобто, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми слід дійти висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.

Зокрема, при встановленні порядку користування будинком кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок. Разом із тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

Таким чином, установлення співвласниками порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень у натурі не припиняє право спільної часткової власності, тому що такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них.

Що стосується існуючої в співвласника правомочності розпорядження спільним майном, то вони передбачені в ст. ст. 364, 367 ЦК України як способи реалізації цієї правомочності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Згідно роз'яснень, які містяться у п.6,7 постанови Пленуму Верховного суду України від 04.10.1991 року №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку (його поділ), що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ (поділ) також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Якщо виділ частки будинку в натурі (його поділ) неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У тих випадках, коли для поділу (виділу) необхідне переобладнання та перепланування будинку, він проводиться при наявності дозволу на це виконкому органу місцевого самоврядування, у встановленому для цього порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, домоволодіння по АДРЕСА_1 має двох співвласників, тому в даному конкретному випадку виділ частки домоволодіння одного із співвласників в натурі, фактично є його поділом.

Так, згідно дослідницької частини висновку експерта вбачається, що поділ спірного будинку в натурі технічно можливий за умови реконструкції приміщень: житлової кімнати та кухні, передпокою суміщеного санвузла, внутрішньо квартирних коридорів та окремих виходів назовні та обладнання квартир самостійними системами опалення, газозабезпечення і електрозабезпечення. Проведення перепланування та переобладнання з втручанням в несучі будівельні конструкції (стіни, перегородки, перекриття) та/або інженерні системи загального користування можливо лише після отримання власником документів, що дають право на їх виконання.

Відповідачем на виконання вимог ст. 152 ЖК України, «Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна» затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства №55 від 18.06.2007 року, оскільки для поділу належного сторонам житлового будинку необхідне проведення його переобладнання та перепланування, дозволу виконавчого комітету органу місцевого самоврядування на переобладнання та перепланування житлового будинку, висновків органів державного архітектурно-будівельного контролю, пожежної і санітарної інспекцій, висновків відповідних служб на погодження обладнання квартир самостійними системами опалення, газозабезпечення і електрозабезпечення - не надано. Позивач на даний момент, зважаючи на матеріальний і соціальний стан, вимог про виділ в натурі належної їй частки будинку (його поділ) не заявляє, добровільно вирішити дане питання також не має можливості, а тому ставить питання лише про встановлення порядку володіння і користування спільним майном.

Виходячи з встановлених обставин справи, наведених норм закону і судової практики, колегія суддів, погоджується з доводами і висновками суду першої інстанції в цій частині та вважає, що вони є обґрунтованими та відповідають правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду України №6-12цс13 від 03 квітня 2013 року.

Встановлюючи порядок користування житловим будинком по АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, суд першої інстанції правомірно виходив із запропонованого висновку експерта, як єдиного можливого, тому прийшов до обґрунтованого висновку виділивши сторонам у користування ту частину житлового будинку, яка відповідає їх часткам у праві спільної часткової власності. При цьому місцевим судом було враховано інтереси сторін спрямовані на забезпечення вільного володіння і користування спільним майном.

Відповідно до ст.ст. 88, 89 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.

Згідно роз'яснень, які містяться п.п.19,21 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» у справах за позовами про встановлення порядку володіння й користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм жилий будинок, господарські будівлі та споруди, суд з'ясовує і враховує можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, вимоги санітарних правил і правил протипожежної безпеки. Суд може залишити в спільному користуванні лише ділянки, роздільне користування якими встановити неможливо. Якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки власності у будинку, господарських будівель та споруд.

Вирішуючи позовні вимоги в частині встановлення порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що кожний з співвласників домоволодіння має право на користування спільною земельною ділянкою, яка відповідає розміру його частки у вартості будинку на час виникнення спільної часткової власності.

З матеріалів справи вбачається, що на час вирішення справи сторони у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку не оформили, тобто земельна ділянка вважається такою, що є у спільному користуванні сторін, якими однак не було досягнуто угоди про порядок користування нею. Таким чином, встановлення порядку користування земельною ділянкою відповідно до варіанту №, 3 як єдиного запропонованого експертом дозволяє самостійно господарювати кожному із співвласників на своїй земельній ділянці та забезпечує можливість здійснювати догляд за належним їм нерухомим майном, до вирішення питання про поділ домоволодіння в натурі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає, що він зроблений на підставі повного та всебічного з'ясування обставин справи, та наданих сторонами доказах.

Доводи апелянта щодо не врахування місцевим судом висновків експертизи, безпідставного не проведення поділу житлового будинку, встановлення порядку володіння і користування житловим будинком та земельною ділянкою, який не відповідає інтересам сторін, є необґрунтованими, оскільки сформовані на неправильному розумінні положень норм закону та правових позицій з даного приводу Верховного Суду України.

Доводи апелянта щодо виходу суду першої інстанції за межі позовних вимог при виборі варіанту встановленого порядку користування земельною ділянкою, також не заслуговують на увагу, оскільки до повноважень суду, при розгляду таких спорів, входить право на визначення одного із запропонованих експертом варіантів, виходячи з обставин справи, вимог закону і інтересів сторін.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Беручи до уваги, що позивачем у встановленому законом порядку доведено факт створення відповідачем перешкод останній у здійсненні нею права користування та розпоряджання належним майном, судом першої інстанції обґрунтовано задоволено вимоги позивача в цій частині. Доводи апелянта, щодо незаконності даних висновків суду, є необґрунтованими, так як спростовуються зібраними доказами, обставинами справи та не мають відповідного доказового підтвердження.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не підтверджують належними доказами їх неправомірність та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тому задоволенню вони не підлягають.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та скасування рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 листопада 2015 року.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 314,315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 листопада 2015 року - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя : /підпис/ Г.Л. Карпушин

Судді: /підпис/ Т.В. Одринська /підпис/ О.О. Буленко

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Г.Л. Карпушин

З оригіналом згідно: