Рішення № 56848373, 24.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2016Справа № 910/3260/16

Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., за позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Миколаївгаз" (далі - Товариство) до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія) про стягнення у розмірі 341 512,15 грн.,

за участі представників:

позивача: Палькевич Н.С., за довіреністю від 26 грудня 2015 року № 04/1185,

відповідача: Данилевського О.М., за довіреністю від 18 квітня 2014 року № 14-89,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У лютому 2016 року Товариство звернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору на розподіл природного газу від 25 січня 2013 року №14/1006/13 (далі - договір), укладеного між позивачем та Компанією, з урахуванням додаткових угод (від 24 квітня 2013 року № 1, від 23 липня 2013 року № 2, від 27 серпня 2013 року № 3, від 2 грудня 2013 року № 4, від 08 січня 2014 року № 5, від 28 січня 2014 року № 6), останньому в період з жовтня 2013 року по січень 2014 року надано послуги з транспортування природного газу в кількості 85 944,035 тис. м3 на загальну суму 29 095 159,52 грн. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаним договором зобов'язання щодо оплати вартості послуг з транспортування виконав несвоєчасно, Товариство, посилаючись на статті 526, 611, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просило суд стягнути з Компанії три проценти річних у розмірі 73 080,58 грн. та 268 431,57 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 лютого 2016 року за вищезазначеним позовом порушено провадження в справі № 910/3260/16 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 10 березня 2016 року.

Ухвалою суду від 10 березня 2016 року розгляд справи відкладений на 24 березня 2016 року.

Під час судового засідання 24 березня 2016 року представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві та у письмових уточненнях, якими виправлено арифметичну помилку в прохальній частині позову.

Представник відповідача у даному судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що в поданому Товариством розрахунку загальна сума вартості послуг, наданих у кожному спірному місяці визначена частинами, у той час як в актах надання послуг з транспортування газу вказано єдину суму.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих учасниками процесу документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25 січня 2013 року між Товариством та Компанією укладено договір, за умовами якого позивач зобов'язався в 2013 році надати відповідачу послугу з транспортування природного газу газорозподільчимим мережами до межі балансової належності об'єктів Компанії або її споживачів відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін.

Відповідно до пункту 2.2 договору Компанія зобов'язалась сплатити позивачу вартість послуги з транспортування природного газу ГРМ у розмірі, строки та порядку, передбаченими умовами договору.

Пунктом 11.1 договору сторони погодили, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення - з 1 січня 2013 року і діє до 31 грудня 2013 року в частині надання послуг, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання Відповідачем своїх зобов'язань за цим договором.

Розрахунки за послуги з транспортування природного газу здійснюються за тарифом на транспортування газу розподільними газопроводами, встановлений постановою НКРЕ від 28 грудня 2011 року № 158, який складає 323,88 грн. за 1 000 м3 (пункт 5.1. договору).

У подальшому сторонами вносились зміни до договору шляхом укладання додаткових угод.

Пунктом 2 додаткової угоди від 02 грудня 2013 року № 4 сторони продовжили дію договору до 31 січня 2014 року в частині надання послуг, а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання замовником.

Так, внаслідок укладання додаткової угоди від 28 січня 2014 року № 6 сторони відтермінували строк остаточного розрахунку за договором до 31 січня 2014 року.

На виконання умов укладеного договору, позивачем відповідачу було надано послуги з транспортування:

- 13 597,520 тис. м3 природного газу в жовтні 2013 року на суму 4 691 144,40 грн., що підтверджується актом наданих послуг від 31 жовтня 2013 року № 10;

- 17 952,058 тис. м3 природного газу в листопаді 2013 року на суму 6 193 460,00 грн., що підтверджується актом наданих послуг від 30 листопада 2013 року № 11;

- 25 817,680 тис. м3 природного газу в грудня 2013 року на суму 8 907,099,60 грн., що підтверджується актом наданих послуг від 31 грудня 2013 року № 12;

- 28 576,777 тис. м3 природного газу в січні 2014 року на суму 9 303 455,52 грн., що підтверджується актом наданих послуг від 31 січня 2014 року № 01.

Отже всього Компанії позивачем було надано послуг з транспортування природного газу об'ємом 85 944,035 тис. м3 на суму 29 095 159,52 грн.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить відсутність з боку Компанії претензій та повідомлень про порушення Товариством умов даної угоди.

Внаслідок порушення відповідачем строків внесення оплати наданих послуг у нього станом на 1 лютого 2014 року виникла заборгованість перед Товариством у розмірі 17 010 727,61 грн. Остаточний розрахунок Компанією був здійснений 1 квітня 2014 року, що підтверджується доданими до справи копіями банківських виписок про рух грошових коштів на рахунку позивача. Відповідачем у судовому засіданні вказаний факт не заперечувався.

З урахуванням встановленого факту прострочення позивач вправі вимагати стягнення з Компанії сплати три проценти річних від простроченої суми боргу та інфляційних втрат.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами статті 903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також на підставі статті 625 ЦК України Товариство просило суд стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 73 080,58 грн., нараховані з 1 лютого 2014 року по 1 квітня 2014 року, а також 268 431,57 грн. втрат від інфляційних процесів, нарахованих за той самий період.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зі змісту вищезазначених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що обов'язковою умовою для застосування відповідальності за неналежне виконання особою взятих на себе грошових зобов'язань є наявність прострочення боржником виконання такого зобов'язання.

Як судом встановлено, Компанією обов'язок внесення оплати за надані послуги виконано з порушенням строків, передбачених умовами укладеного договору, а тому позивач набув права на стягнення з відповідача суми компенсаційних витрат.

При цьому, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, він проведений без дотримання вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору, а також фактичних обставин щодо періоду прострочення внесення оплати за договором. Так, позивач останнім днем періоду нарахування вказаних сум помилково зазначав день внесення Компанією часткової оплати наданих послуг.

Так, відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 1 статті 255 ЦК України встановлено, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Зі змісту вищезазначених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення компенсаційних виплат.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Суд, здійснив арифметичний перерахунок сум, заявлених Товариством до стягнення наступним чином:

три проценти річних

Сума боргу, грн.Період нарахуванняРозмір три проценти , грн.17 010 727,6101.02.2014-26.02.201436 351,6913 166 433,3527.02.2014-30.03.201434 629,528 531 591,1131.03.2014701,23Всього: 71 682,44 грн.інфляційні втрати

Сума боргу, грн.Період нарахуванняРозмір інфляційних втрат, грн.13 166 433,3501.02.2014-28.02.201478 998,608 531 591,1101.03.2014-31.03.2014187 695,00Всього: 266 693,60 грн.

Відтак, позовні вимоги Товариства підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 71 682,44 грн. та 266 693,60 грн. інфляційних втрат. У той же час у задоволенні решти вимоги позивача про стягнення з Компанії інфляційних втрат та трьох процентів річних слід відмовити.

Згідно з вимогами статті 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписами частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак Компанією не доведено належними та допустимим доказами обставин, з якими законодавець пов'язує звільнення відповідача від обов'язку сплачувати на користь позивача зазначені компенсаційні витрати.

Відтак даний позов підлягає частковому задоволенню.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 32-34, 43-44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, міста Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, ідентифікаційний код 20077720) на користь публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Миколаївгаз" (54000, місто Миколаїв, вулиця Чигрина, будинок 159, ідентифікаційний код 05410263) три проценти річних у розмірі 71 682 (сімдесят одну тисячу шістсот вісімдесят дві) грн. 44 коп., 266 693 (двісті шістдесят шість тисяч шістсот дев'яносто три) грн. 60 коп. інфляційних втрат, а також 5 075 (п'ять тисяч сімдесят п'ять) грн. 64 коп. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29 березня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко