Рішення № 56848349, 24.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2016Справа №910/1625/16

За позовом Концерну "Міські теплові мережі" в особі Філії Концерну "МТМ" Жовтневого району до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста-2000" про стягнення 20 358,39 грн. Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача Іванчик О.М. (дов. № 51/20-19 від 05.01.2015 року)від відповідача не з'явився

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 24 березня 2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Концерн "Міські теплові мережі" в особі Філії Концерну "МТМ" Жовтневого району (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста-2000" (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 20 358,39 грн., в тому числі 14 916,73 грн. основного боргу, 2 385,16 грн. пені, 354,73 грн. 3 % річних, 2 701,77 грн. інфляційних втрат.

Позов мотивовано тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору про постачання теплової енергії в гарячій воді № 951 від 01.01.2003 року у визначений строк не розрахувався за одержану теплову енергію, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста-2000" виникла заборгованість у сумі 14 916,73 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2016 року порушено провадження у справі № 910/1625/16 та призначено справу до розгляду на 03.03.2016 року.

03.03.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

Представник відповідача в судове засідання 03.03.2016 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 05.02.2016 року не виконав, письмового відзиву на позов не надав, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 03.03.2016 року винесено ухвалу про відкладення розгляду справи на 24.03.2016 року.

У судовому засіданні 24.03.2016 року представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 24.03.2016 року повторно не з'явився, вимоги ухвали суду у справі № 910/1625/16 не виконав, письмового відзиву на позов не надав, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 03148, м. Київ, Картвелішвілі, буд. 7/2, офіс 2, на яку було відправлено ухвали суду вказана в позові та підтверджується матеріалами справи.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (пункт 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2003 року між Концерном "Міські теплові мережі" (енергопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Веста-2000" (споживач) укладено Договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 951 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.2. Договору енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, згідно пункту 1.3. Договору, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію разом з втратами теплової енергії на теплотрасі, що перебуває на балансі споживача за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Згідно пункту 3.2.2. Договору споживач теплової енергії зобов'язується виконувати умови та порядок оплати теплової енергії в обсягах згідно рахунків за теплову енергію і в терміни, які передбачені розділом VI договору.

Пунктами 6.1., 6.2., 6.3. Договору сторони погодили, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі національній грошовій одиниці (гривні) відповідно до встановлених тарифів. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Енергопостачальна організація після 7-го числа місяця, наступного за розрахунковим, надає споживачу рахунок за фактично спожиту теплову енергію, акт надання послуг і податкову накладну. Споживач зобов'язаний оформити акт надання послуг і до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим повернути його енергопостачальній організації.

Споживач зобов'язаний до 20 числа поточного місяця перерахувати на розрахунковий рахунок енергопостачальної організації суму заборгованості за фактично спожиту теплову енергію (пункт 6.5. Договору).

Як встановлено судом, у період: березень 2013 року, квітень 2013 року, листопад 2013 року, жовтень 2014 року, січень 2015 року, лютий 2015 року, березень 2015 року, квітень 2015 року, жовтень 2015 року, листопад 2015 року, грудень 2015 року позивачем було поставлено відповідачу теплову енергію на загальну суму 15 843,55 грн., про що позивачем було складено та підписано акти приймання-передачі теплової енергії та рахунки на оплату, які було надіслано відповідачу.

Відповідач за поставлену теплову енергію розрахувався частково в розмірі 926,82 грн., що підтверджується банківськими виписками наявними в матеріалах справи.

В обґрунтування позову позивач зазначає про те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору про постачання теплової енергії в гарячій воді № 951 від 01.01.2003 року у визначений строк не розрахувався за одержану теплову енергію, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста-2000" виникла заборгованість у розмірі 14 916,73 грн.

Приймаючи до уваги вищенаведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 14 916,73 грн. основного боргу, 2 385,16 грн. пені, 354,73 грн. 3 % річних, 2 701,77 грн. інфляційних втрат.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на подання відзиву на позов, жодних заперечень на спростування наведених позивачем обставин суду не надав.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень частин 6 та 7 статті 276 Господарського кодексу України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Положеннями статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання, згідно з приписами статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 6.2. Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Підставою для розрахунків відповідача з позивачем, згідно з пунктом 6.4. Договору, є акт надання послуг (приймання передачі).

Пунктом 6.3. Договору сторони погодили, що енергопостачальна організація після 7-го числа місяця, наступного за розрахунковим, надає Споживачу документи за розрахунковий період: рахунок за фактично спожиту теплову енергію, акт приймання-передачі теплової енергії, податкову накладну (платникам ПДВ). Споживач зобов'язаний оформити акт приймання-передачі теплової енергії та до 25-го числа місяця, наступного за розрахунковим, повернути його енергопостачальній організації.

Позивач направив на адресу відповідача розрахункові документи за спірний період, що підтверджується реєстрами відправки рекомендованої кореспонденції (належним чином засвідчені копії містяться в матеріалах справи), проте, відповідач належним чином оформлені акти приймання-передачі теплової енергії не повернув, заперечень щодо нарахованої плати за спожиту теплову енергію також не надав.

Відповідно до пункту 3.2.2. Договору споживач теплової енергії зобов'язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах згідно рахунків за теплову енергію і в терміни, які передбачені розділом ІV Договору.

Споживач зобов'язаний до 20-го числа поточного місяця перерахувати на розрахунковий рахунок Теплопостачальної організації суму заборгованості за фактично спожиту теплову енергію і передоплату (пункт 6.6 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання у період: березень 2013 року, квітень 2013 року, листопад 2013 року, жовтень 2014 року, січень 2015 року, лютий 2015 року, березень 2015 року, квітень 2015 року, жовтень 2015 року, листопад 2015 року, грудень 2015 року, згідно з умовами Договору про постачання теплової енергії в гарячій воді № 951 від 01.01.2003 року, виконав належним чином (зауважень щодо якості та своєчасності поставленої теплової енергії від відповідача не надходило) та поставив відповідачу теплову енергію у гарячій воді на загальну суму 15 843,55 грн.

Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати за поставлену позивачем теплову енергію згідно Договору, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста-2000" виникла заборгованість перед Концерном "Міські теплові мережі" у розмірі 14 916,73 грн., яка станом на день розгляду даної справи є непогашеною.

Доказів протилежного суду не надано.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи до уваги те, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем у розмірі 14 916,73 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем, в порядку статей 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не спростований, позовні вимоги Концерну "Міські теплові мережі" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста-2000" 14 916,73 грн. заборгованості за Договору про постачання теплової енергії в гарячій воді № 951 від 01.01.2003 року підлягають задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 2 385,16 грн., 354,73 грн. 3 % річних та 2 701,77 грн. інфляційних втрат, розрахунок яких здійснено позивачем за кожним актом приймання-передачі теплової енергії окремо.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами пункту 7.2.3 Договору сторони погодили, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі 1,% від належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше 100% загальної суми боргу.

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", за приписами якого розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що розрахунок пені, що підлягає до стягнення з відповідача, здійснений позивачем з урахуванням вищевказаних норм чинного законодавства.

Зважаючи на вищенаведене, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення з відповідача штрафних санкцій, суд приходить до висновку, що наданий позивачем розрахунок є арифметично вірним, відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 385,16 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами Договору про постачання теплової енергії в гарячій воді № 951 від 01.01.2003 року інший розмір процентів не визначено.

Перевіривши правильність розрахунку суми трьох процентів річних та інфляційних нарахувань, судом встановлено, що поданий позивачем розрахунок є арифметично вірним, відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача 354,73 грн. 3 % річних та 2 701,77 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги вищевикладене, позовні вимоги Концерну "Міські теплові мережі" підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відшкодування судових витрат відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста-2000" (03148, м. Київ, Картвелішвілі, буд. 7/2, офіс 2, код ЄДРПОУ 31291966) на користь Концерну "Міські теплові мережі" (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський 137, код ЄДРПОУ 32121458) 14 916 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот шістнадцять) грн. 73 коп. основного боргу, 2 385 (дві тисячі триста вісімдесят п'ять) грн. 16 коп. пені, 354 (триста п'ятдесят чотири) грн. 73 коп. 3 % річних, 2 701 (дві тисячі сімсот одна) грн. 77 коп. інфляційних втрат, 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.03.2016 року

Суддя С.В. Стасюк