Постанова № 56848323, 29.03.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2016 р. Справа № 924/1846/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

суддя Демидюк О.О. ,

суддя Дужич С.П.

при секретарі Кушніруку Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Андрейків О.В. - представник за довіреністю від 27.07.2015р.

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м.Київ

на рішення господарського суду Хмельницької області

від 08.02.16 р. у справі № 924/1846/15 (суддя Танасюк О.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м.Київ

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, смт.Смотрич, Кам'янець-Подільськиого району Хмельницької області

про стягнення 184033,37 грн., з яких: 9512,29 грн. - основна заборгованість; 170987,20 грн. - збитки; 482,13 грн. - пеня; 179,04 грн. - 3% річних; 2872,71 грн. - інфляційні втрати

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 08.02.2016р. у справі №924/1846/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 184033,37грн., з яких: 9512,29грн. - основна заборгованість, 170987,20грн. - збитки, 482,13грн. - пеня; 179,04грн. - 3% річних; 2872,71грн. - інфляційні втрати задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" 9512,29грн. заборгованості, 479,52грн. пені, 178,26грн. 3% річних, 1666,56грн. інфляційних втрат, 177,55грн. витрат по оплаті судового збору.

В решті позову відмовлено.

Видано наказ.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необгрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального права;

- не погоджується з висновком суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 101699,80грн., зазначивши, що такі вимоги є неправомірними, а позивачем не доведено, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у нього - безумовним наслідком такої протиправної поведінки. Отже, що такий висновок судом зроблено внаслідок неповного дослідження умов договору, укладеного між скаржником та відповідачем;

- вважає невірним висновок суду, який в оскаржуваному рішенні щодо розрахунку упущеної вигоди зазначає про те, що "такі розрахунки є теоретичними (умовними), побудовані на можливих очікуваннях отримання певного прибутку (доходу) та не підтверджені відповідними належаними та допустимими доказами";

- наголошує, що договір купівлі-продажу/поставки бувшого у використанні автомобіля від 25.09.2015р. було укладено відповідно до вимог чинного законодавства, при цьому сторонами було визначено ціну об'єкта лізингу з врахуванням існуючих ринкових цін на подібний товар та технічного стану об'єкта лізингу на момент укладення вказаного договору. А отже вимоги скаржника щодо стягнення з відповідача упущеної вигоди на підставі п.12.9 договору є правомірними та підлягають задоволенню;

- не погоджується з висновком суду, що витрати, включені позивачем до складу реальних збитків, не відповідають вимогам ст.22 ЦК України і ст.225 ГК України, а отже позовна вимога про стягнення з відповідача реальних збитків у розмірі 69827,40грн. є безпідставною і необґрунтованою, у зв'язку з чим задоволенню не підлягає. Вважає, що зазначений висновок зроблено судом внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права, а також неповного дослідження укладеного між сторонами договору, який передбачає певні взаємні права та обов'язки;

- зауважує, що позивач намагався самостійно, шляхом направлення відповідних повідомлень, вимог, проведення переговорів забезпечити виконання зобов'язань відповідачем, оскільки об'єкт лізингу в зазначений строк повернуто не було, зобов'язання з оплати заборгованості за договором не виконані. Однак такі дії скаржника не мали наслідком виконання зобов'язань за договором відповідачем;

- зазначає, що станом на момент звернення апелянта до суду та на момент складання апеляційної скарги транспортний засіб було повернуто позивачу, однак, для цього останнім було вжито ряд заходів, спрямованих на примусове вилучення об'єкта лізингу, оскільки в порушення умов договору, після отримання вимоги, відповідач у зв'язку з неналежним виконанням своїх обов'язків не повернув об'єкт лізингу в строк зазначений апелянтом у вимозі;

- вважає, що суд помилково дійшов висновку, що витрати які були понесені апелянтом на відновлення порушеного права не є збитками, оскільки не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків, відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг;

- обґрунтовує те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, а саме: ст.22 Цивільного кодексу України, ст. 224 Господарського кодексу України, а також неповно досліджено п.8.2.3, 8.6, 16.1 договору, які передбачають погодження сторонами відшкодування всіх витрат незалежно від завершення/припинення дії договору.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.03.2016р. відновлено строк на подання апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 29.03.2016р..

28.03.2016р. на поштову адресу суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив від 24.03.2016р. на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення господарського суду Хмельницької області від 08.02.2016р. у справі №924/1846/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Також, просить відкласти розгляд апеляційної скарги на іншу дату, у зв'язку з неможливістю прибути в судове засідання.

Згідно абз.1 п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Суд звертає увагу на те, що представництво інтересів в суді не обмежене певним колом осіб, а надання додаткових пояснень та доказів по справі в господарському судочинстві не ставиться в залежність від явки уповноважених представників у судове засідання.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного, в судовому засіданні 29.03.2016р. судова колегія відмовляє в задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Також, ухвалою суду від 14.03.2016р. про прийняття апеляційної скарги до провадження участь учасників судового процесу в судовому засіданні визначалась на власний розсуд, нові докази не витребовувались та повідомлено, що неявка уповноважених представників сторін в судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті за наявними у ній матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні 29.03.2016р. підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просить суд рішення господарського суду Хмельницької області від 08.02.2016р. у справі №924/1846/15 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представника відповідача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представника останнього.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.07.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (лізингоодержувач) укладено договір про фінансовий лізинг №00007995 (далі - договір), згідно якого, об'єктом лізингу є транспортний засіб VW Passat B7, 2,0 I TDI, рік виробництва 2013, шасі НОМЕР_2, двигун НОМЕР_3 (а.с.25, т.1).

Вартість об'єкту лізингу складає еквівалент у гривнях 37879,00 дол. США. Строк лізингу становить 60 місяців.

Договором передбачено, що проценти, комісії та інші платежі здійснюються відповідно до Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, рахунків лізингових платежів/Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування). Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку: 1) за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, визначених в п. 6.3. та 2) відповідно до п. 6.4.2. (якщо застосовується) Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

Відповідно до договору, зобов'язання (вказані вище еквіваленти в дол. США) лізингоодержувача на момент доставки об'єкта лізингу будуть виражені у гривнях у акті прийому-передачі, який є невід'ємною частиною договору про фінансовий лізинг. Наступні розрахунки у гривнях будуть здійснюватися лізингодавцем та вказуватись у рахунках, що підлягають сплаті лізингоодержувачем.

Додатком до договору про фінансовий лізинг є Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу, які разом із договором про фінансовий лізинг спільно іменуються як "Контракт", а також графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) як додаток до контракту, що є невід'ємною його частиною, та інші додатки, що є невід'ємними його частинами, являють собою угоду між сторонами щодо придбання ТОВ "Порше Лізинг Україна", а також передачі об'єкту лізингу лізингоодержувачу (а.с.27, 28-39, 40-44 т.1).

Згідно п.3.1 контракту, предметом лізингу за цим контрактом є транспортний засіб, зазначений в контракті (далі - об'єкт лізингу).

У відповідності до п.6.1 контракту, що для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь Порше Лізинг Україна лізингові платежі відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього контракту, та інших положень контракту. Кожний лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом.

Нижчезазначені витрати та послуги по адмініструванню та обслуговуванню контракту не включаються до лізингових платежів: будь-які податки, що можуть застосовуватися до контракту після його виконання або в будь-який час у майбутньому; інші витрати та платіжні зобов'язання.

Такі витрати підлягають сплаті лізингоодержувачем на користь Порше Лізинг Україна. Якщо Порше Лізинг Україна понесло такі витрати, лізингоодержувач зобов'язується компенсувати суму таких витрат у повному обсязі протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту відправлення Порше Лізинг Україна відповідної вимоги лізингоодержувачу.

Пунктом 6.3. контракту сторони встановили, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь Порше Лізинг Україна, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання Порше Лізинг Україна суми, очікуваної станом на дату виконання контракту відповідно до чинного курсу обміну евро/долара США (як обумовлено сторонами в контракті) за безготівковими операціями, встановленого українським комерційним банком (ПАТ "КІБ Креді Агріколь" або іншим банком) або Національним банком України, (надалі - "обмінний курс"), який буде обрано за рішенням Порше Лізинг Україна, станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим контрактом, розраховуються в євро/доларах США (як обумовлено сторонами в контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом за безготівковими операціями вказаного вище банку, чинним на робочий день, що передує дню виставлення рахунка. У разі часткової зміни вищевикладених положень цього пункту, Порше Лізинг Україна матиме право вимагати, щоб лізингові платежі та усі інші платежі за цим контрактом були розраховані за обмінним курсом іншого банку (Національного банку України, ПАТ "КІБ Креді Агріколь" або іншого банку) замість обмінного курсу банку, вказаного вище. Сторони погоджуються, що така вимога може бути висунена на власний розсуд Порше Лізинг Україна та без обмежень щодо кількості таких вимог протягом строку дії контракту, і для цього не вимагатиметься згода лізингоодержувача. Порше Лізинг Україна повідомляє лізингоодержувача про свій намір щодо зміни обмінного курсу банку за 7 (сім) робочих днів до дати відповідного платежу, який має бути здійснений лізингоодержувачем, новий обмінний курс банку, про який повідомить Порше Лізинг Україна, в подальшому буде застосовуватися до усіх наступних платежів, які підлягають здійсненню лізингоодержувачем, до того моменту, коли Порше Лізинг Україна повідомить про інше в такому самому порядку. У разі зміни обмінного курсу банку згідно з цим пунктом, усі інші умови пункту повинні рівною мірою застосовуватися до нового обмінного курсу банку. Умови цього пункту застосовуються також до розрахунку розміру штрафів та інших платежів, які підлягають сплаті лізингоодержувачем за цим контрактом.

У разі нездійснення лізингоодержувачем лізингових платежів та інших платежів за новим обмінним курсом банку, Порше Лізинг Україна матиме право припинити дію цього контракту відповідно до пункту 12.6.8 цього контракту.

Відповідно до п.6.5 контракту, лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок зазначений Порше Лізинг Україна у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування). Лізингові платежі у будь-якому разі не підлягають поверненню лізингоодержувачу, за винятком випадків визначених контрактом.

У випадку прострочення сплати Платежу до Лізингоодержувача застосовуються такі санкції:

- пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу (п. 8.2.1 контракту);

- штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані Порше Лізинг Україна (пункт 8.3.1. цього контракту): еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу (якщо Порше Лізинг Україна вирішить надіслати таку третю вимогу) (п. 8.2.2 контракту);

- компенсація будь-яких витрат, понесених Порше Лізинг Україна та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до контракту. Порше Лізинг Україна надає лізингоодержувачу відповідну документацію, що підтверджує понесені витрати; проте ненадання такої документації не звільняє лізингоодержувача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення виплати компенсації.

Вищезазначені санкції підлягають виплаті лізингоодержувачем упродовж 10 робочих днів після надіслання відповідної вимоги Порше Лізинг Україна, не зважаючи на можливе розірвання контракту Порше Лізинг Україна (п. 8.2.3 контракту).

Пунктом 8.3 контракту сторонами узгоджено, що якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш, ніж на 10 робочих днів, Порше Лізинг Україна має право надіслати лізингоодержувачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту відправлення першої вимоги щодо сплати, Порше Лізинг Україна надсилає в такий же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка подовжує строк здійснення оплати ще на 8 (вісім) робочих днів. У випадку якщо Лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, Порше Лізинг Україна має право направити Лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку, за пунктом 12.6.1 контракту. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надіслання другої вимоги щодо сплати означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим контрактом.

Пунктом 8.3.2 контракту встановлено, що якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України "Про фінансовий лізинг"), Порше Лізинг Україна має право розірвати контракт/відмовитися від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса .

У відповідності до п.8.5 контракту, якщо Порше Лізинг Україна задовольнить свої вимоги до лізингоодержувача за рахунок наданих гарантій (пункт 7 цього контракту), проте в подальшому сторони досягнуть згоди щодо того, що контракт залишається чинним, лізингоодержувач зобов'язується повністю відновити гарантії, реалізовані Порше Лізинг Україна, протягом 3 (трьох) робочих днів після досягнення такої згоди. Якщо лізингоодержувач не зможе вчасно виконати свої зобов'язання, контракт вважається розірваним станом на дату невиконання зобов'язань.

Будь-які збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням стороною своїх обов'язків за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі додатково до штрафних санкцій, передбачених контрактом (п. 8.6 контракту).

Згідно п.12.1 - 12.3 контракту, строк лізингу за цим контрактом визначається у договорі про фінансовий лізинг та графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування). Строк лізингу починається з дати підписання акта приймання-передачі лізингоодержувачем об'єкта лізингу (п.5.4 контракту). Контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Пунктом 12.6. контракту узгоджено, що Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від контракту, а також серед іншого, право на повернення об'єкта лізингу у випадку якщо лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання сплати перевищує 30 календарних днів (п.12.6.1 контракту).

Відповідно до п.12.7 контракту, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від контракту визначається Порше Лізинг Україна у відповідному повідомленні/вимозі. Порше Лізинг Україна надсилає лізингоодержувачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, зв'язується з ним доступними телефонними засобами зв'язку для повідомлення про розірвання/відмову від контракту. Таке повідомлення надсилається Порше Лізинг Україна на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням лізингоодержувача (для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). У випадку неотримання лізингоодержувачем повідомлення/вимоги з будь-яких причин, лізингоодержувач вважається належним чином повідомлений на 10 (десятий) календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою ДП "Укрпошта" про прийняття повідомлення для відправки.

Пунктом 12.9 контракту встановлено, що у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до п. 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено п. 4.2., а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, якщо інша адреса не вказана Порше Лізинг Україна, протягом 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано Порше Лізинг Україна в результаті продажу об'єкту лізингу або, якщо об'єкт лізингу залишився у власності Порше Лізинг Україна, ринковою вартістю об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Порше Лізинг Україна та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.

Згідно п.12.10. контракту, що у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту, Порше Лізинг Україна прямо зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут (передпродажна підготовка, оцінка об'єкта лізингу, доставка об'єкта лізингу з метою подальшого продажу, передачі у користування, тощо), штрафи, витрати на правову допомогу.

У випадках, передбачених пунктами 12.6. та 12.12. контракт вважається розірваним на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (п. 12.13 контракту).

У відповідності до п.п.13.1, 13.2 контракту, лізингоодержувач зобов'язаний у строки, встановлені Порше Лізинг Україна, повернути об'єкт лізингу Порше Лізинг Україна у всіх випадках дострокового закінчення строку лізингу, розірвання контракту, крім випадку, коли лізингоодержувач набуває право власності на об'єкт лізингу відповідно до умов контракту. Якщо лізингоодержувач відмовляється від повернення або затримує повернення об'єкта лізингу, Порше Лізинг Україна має право вилучити (повернути) об'єкт без попередньої згоди лізингоодержувача у визначеному законодавством України порядку. У разі вилучення (повернення) об'єкта лізингу, лізингоодержувач зобов'язаий забезпечити Порше Лізинг Україна або уповноваженій нею особі вільний доступ до місця розташування об'єкта лізингу, а також не перешкоджати процесу повернення об'єкта лізингу. Лізингоодержувач не має права на відшкодування збитків, завданих внаслідок вилучення (повернення) об'єкта лізингу.

Пунктом 13.4. контракту встановлено, що після вилучення (повернення) об'єкта лізингу сторони підписують акт вилучення (повернення) об'єкта лізингу, в якому зазначають фактичні показники пробігу об'єкта лізингу та всі дефекти.

Лізингоодержувач відшкодовує всі та будь-які витрати, понесені Порше Лізинг Україна у зв'язку з вилученням (поверненням) об'єкта лізингу, у тому числі витрати, понесені Порше Лізинг Україна у зв'язку з вилученням (поверненням) об'єкта лізингу, у тому числі витрати, пов'язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги пов'язані з вилученням об'єкта лізингу (п.13.5 контракту).

Пунктом 13.6. контракту узгоджено, що якщо Порше Лізинг Україна не зможе здійснити свої права на вилучення (повернення), як передбачено у цьому пункті 13, Порше Лізинг Україна матиме право на вилучення об'єкта лізингу у лізингоодержувача в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.

Згідно п.16.1 контракту, усі збори, податки, гонорари, грошові штрафи та інші витрати, що пов'язані з контрактом і можуть виникати протягом строку дії контракту, виплачуються або відшкодовуються виключно лізингоодержувачем.

Сторони підтверджують, що дійшли згоди з усіх істотних умов та погодилися укласти Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу, що є додатком до договору про фінансовий лізинг, і є його невід'ємною частиною (Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу разом з зазначеним договором про фінансовий лізинг іменуються як "контракт") шляхом підписання та проставлення печаток (для юридичних осіб).

Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу (контракт) підписані сторонами.

Також, додатком до договору фінансового лізингу є Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування). Датою сплати лізингових платежів, які включають відшкодування вартості об'єкта лізингу та проценти і комісії є 15 число поточного місяця. Загальна сума лізингових платежів складає 45776,81 дол. США (а.с.40-44, т.1).

На виконання умов контракту, 31.07.2013р. між сторонами підписано акт прийому-передачі предмету лізингу до договору фінансового лізингу №00007995 від 24.07.2013р., згідно якого лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв в якості предмету лізингу автомобіль VW Passat B7, номер кузова НОМЕР_1, рік виробництва 2013 (а.с.222, т.1).

В подальшому, ТОВ "Порше Лізинг Україна" згідно умов договору №00007995 від 24.07.2013р. виставлялись рахунки на оплату лізингових платежів.

Зокрема, 06.03.2015р. позивачем було виставлено рахунок-фактуру №00263128 про сплату чергового лізингового платежу в розмірі 21178,25грн., який включає в себе відшкодування вартості предмету лізингу в розмірі 11466,25грн. та проценти і комісії в розмірі 9712,00грн. (а.с.45, т.1).

Однак, ФОП ОСОБА_2 не в повному обсязі здійснила оплату зазначеного вище лізингового платежу, внаслідок чого за нею утворилася заборгованість в розмірі 9512,29грн..

Надалі, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договору фінансового лізингу №00007995 від 24.07.2013р., позивачем були надісланні нагадування про несплату, а саме: перше нагадування від 03.12.2014р. про сплату 1080,25грн.; друге нагадування від 19.12.2014р. про сплату 1192,26грн., третє нагадування від 08.01.2015р. про сплату 18883,28грн.; третє нагадування від 19.01.2015р. про сплату 18826,94грн.; третє нагадування від 04.02.2015р. про сплату 31224,83грн.; третє нагадування від 17.02.2015р. про сплату 21790,57грн.; третє нагадування від 04.03.2015р. про сплату 39031,33грн.; третє нагадування від 18.03.2015р. про сплату 38974,00грн. (а.с.50-57, т.1).

Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" 18.03.2015р. Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 направлено вимогу за вих.№00007995 від 18.03.2015р. про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору (далі - вимога), у якій позивач вимагав сплати боргу протягом 3 днів з дня отримання вимоги та, керуючись ч.2 ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг", пунктами 8.3.2, 12.6.1, 12.9 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (контракту), повідомив про відмову від договору про фінансовий лізинг №00007995 від 24.07.2013р. та вимагав від відповідача повернути об'єкт лізингу впродовж 10 робочих днів з дня доставки цього повідомлення на адресу місяця знаходження/проживання відповідача.

Зазначена вимога отримана відповідачем 31.03.2015р., що свідчить поштове повідомленням про вручення кореспонденції з відміткою про отримання на ньому (а.с.58-59, 60, т.1).

Відповідь на вказану вимогу у матеріалах справи відсутня.

В подальшому, враховуючи те, що об'єкт лізингу не був повернутий позивачу а також невиконані відповідачем зобов'язання з оплати заборгованості за договором, ТОВ "Порше Лізинг Україна" скористався своїм правом на вилучення (повернення) об'єкту лізингу у відповідача в примусовому порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

18.06.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О.С. було вчинено виконавчий напис нотаріуса №675 про повернення об'єкту лізингу - транспортний засіб: марка VOLKSWAGEN, модель PASSAT, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_1, рік виробництва - 2013, колір - білий, державний номер НОМЕР_4, вартістю 464650,33 грн., що було передано в користування на умовах фінансового лізингу за договором про фінансовий лізинг №00007995 від 24.07.2013р. (а.с.61, т.1).

На підставі рахунку №39 від 18.06.2015р. про оплату послуг за вчинення виконавчих написів, позивачем було сплачено 19500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №50023215 від 19.06.2015р. (а.с.95, т.1).

Згідно акту державного виконавця від 14.07.2015р. транспортний засіб було передано відповідачем представнику позивача, також передано ключ та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (а.с.64, т.1).

На підставі договору про надання послуг з повернення майна (об'єктів лізингу) від 03.02.2011р. ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" були надані послуги ТОВ "Порше Лізинг Україна", спрямовані на вилучення транспортного засобу у боржника ОСОБА_2 (а.с.97-104, т.1), про що свідчить акт №55 приймання-передачі наданих послуг від 23.07.2015р. (а.с.105, т.1).

Сума винагороди згідно акту складає 52187,40грн., що сплачено платіжним дорученням №500023803 від 31.07.2015р. (а.с.106, т.1).

Надалі, 25.09.2015р. між ТОВ "Порше Лізинг Україна" (постачальник або продавець) та ТОВ "Карпатиавтоцентр" (покупець) укладено договір купівлі-продажу/поставки бувшого у використанні автомобіля, згідно п.1.1 якого, постачальник зобов'язується поставити покупцю в строк та на умовах, зазначених вс цьому договорі, а покупець зобов'язується оплатити і прийняти у власність поставлений постачальником 1 (один) бувший у використанні автомобіль 2013 року випуску, марки VW модель Passat B7, № кузову НОМЕР_1, який належить постачальнику на праві власності (а.с.65-66, т.1).

У відповідності до п.3.1. вказаного договору купівлі-продажу, ціна автомобіля на дату укладення договору складає 455058,00грн. без ПДВ.

Актом прийому-передачі автомобілю від 30.09.2015р. ТОВ "Порше Лізинг Україна" (постачальник або продавець) передало, а ТОВ "Карпатиавтоцентр" прийняло бувший у користуванні автомобіль марки VW модель Passat B7, № кузову НОМЕР_1 за ціною 455058,00грн. без ПДВ (а.с.67, т.1).

Також, 12.12.2012р. між ТОВ "Кредитекс прес Юкрейн Ел.Ел.Сі" (повірений) та ТОВ "Порше Лізинг Україна" (довіритель) укладено договір доручення з додатками, згідно умов якого, довіритель доручає, а повірений приймає на себе зобов'язання надавати довірителю за винагороду юридичні послуги, а саме, здійснювати фактичні та юридичні дії, спрямовані на сприяння погашення заборгованості фізичних та юридичних осіб перед довірителем на основі договорів, що були укладені між боржниками та довірителем (а.с.69-79, т.1).

На виконання умов договору доручення від 12.06.2012р. ТОВ "Кредитекспрес Юкрейн Ел.Ел.Сі" надані ТОВ "Порше Лізинг Україна" послуги по стягненню заборгованості з ОСОБА_2 на загальну суму 7200,00грн., що підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт за надання юридичних послуг по стягненню дебіторської заборгованості від 28.02.2015р., від 31.03.2015р., від 30.04.2015р., реєстрами погашення заборгованості за лютий 2015р., березень 2015р., квітень 2015р. (а.с.81, 82, 85, 86, 90, 91, т.1).

Крім того, на підставі договору про надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010р. ТОВ "Юридична фірма Вернер і Партнери" надано ТОВ "Порше Лізинг Україна" юридично-консультаційні послуги по справі за позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про фінансовий лізинг №00007995 від 24.07.2013р. в т.ч. представництво інтересів замовника і підготовка юридичних документів (а.с.107-122, т.1).

Загальна вартість послуг за вказаним договором складає 5000,00грн., про що свідчить акт №877 від 09.11.2015р. (а.с.124, т.1).

За вказаних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулося до господарського суду Хмельницької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 184033,37грн., з яких: 9512,29грн. - основна заборгованість; 170987,20грн. - збитки; 482,13грн. - пеня; 179,04грн. - 3% річних; 2872,71грн. - інфляційні втрати (а.с.2-13, т.1).

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про фінансовий лізинг №00007995 від 24.07.2015р.. Зокрема, вказує, що у відповідача існує заборгованість з лізингового платежу за березень 2015р. в сумі 9512,29грн.. Повідомляє, що у зв'язку із систематичним порушенням умов договору з боку відповідача, починаючи з листопада 2014р., несплатою лізингових платежів відповідно до Плану відшкодування, позивач відмовився від договору і висунув вимогу про повернення об'єкту лізингу (вимога від 18.03.2015р.). Зазначає, що у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, ТОВ "Порше Лізинг Україна" змушене було звернутися до спеціалізованих організацій та приватного нотаріуса, у зв'язку з чим позивач поніс реальні збитки в розмірі 69287,40грн.. Також вказує, що неповернення відповідачем об'єкту лізингу в строки, визначені в п.12.9 Умов лізингу (10 робочих днів з моменту отримання вимоги), завдало збитків позивачеві у вигляді упущеної вигоди. Тому, вважає, що відповідач зобов'язаний компенсувати упущену вигоду у вигляді несплачених щомісячних платежів за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 55581,35грн.. Позивач повідомляє, що 25.09.2015р. з ТОВ "Карпатиавтоцентр" було укладено договір купівлі-продажу/поставки бувшого у використанні автомобіля, відповідно до якого позивач відчужив транспортний засіб, який є об'єктом лізингу, вартістю 455058,00грн.. При цьому, позивач посилаючись на п.12.9. договору просить стягнути з відповідача упущену вигоду в розмірі 46118,45грн., що становить різницю між вартістю об'єкта та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіка покриття витрат. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань позивачем заявлено до стягнення 482,13грн. пені, 179,04грн. 3% річних та 2872,71грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 24.11.2015р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №924/1846/15.

У письмових поясненнях від 18.01.2016р. позивач зазначає, що сторони в п.6.18 договору погодили умову про те, що податок на додану вартість буде включатися до всіх платежів, які підлягають сплаті або можуть стягуватися у примусовому порядку. Таким чином, позивач стверджує, що йому мають бути компенсовані збитки за надані юридичні послуги ТОВ "Юридична фірма "Вернер", понесені у зв'язку з неналежним виконанням умов договору з урахуванням податку на додану вартість, а саме у розмірі 6000,00грн., оскільки ТОВ "Порше Лізинг Україна" є платником податку на додану вартість відповідно до вимог діючого законодавства України.

У письмових поясненнях від 08.02.2016р. позивач обґрунтовує підстави для стягнення збитків з відповідача. Зокрема, зазначає, що неповернення відповідачем об'єкту лізингу в строки, вказані в п.12.9 Умов лізингу (10 робочих днів з моменту отримання відповідної вимоги), завдало збитків позивачу у вигляді упущеної вигоди. Зважаючи на характер господарської діяльності позивача, останній поніс збитки у зв'язку із несвоєчасним поверненням об'єкту лізингу відповідачем та відсутності можливості передати об'єкт лізингу у повторний лізинг чи продати його за період, коли фактично об'єкт лізингу перебував у відповідача. Вказує, що згідно з п.6.17 Умов лізингу сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою позивача відповідно до п.12 договору, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єкта лізингу. Тому позивач вважає, що відповідач повинен компенсувати позивачу упущену вигоду у вигляді несплачених щомісячних платежів за фактичний час користування об'єктом лізингу в розмірі 24998,20грн..

Також позивач зазначає, що в результаті продажу об'єкту лізингу різниця між вартістю об'єкта лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіка покриття виплат становить 46118,45грн.. При цьому, наголошує, що в п.12.9. Умов лізингу сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою позивача та має бути відшкодованою лізингодавцю лізингоодержувачем. Таким чином, позивач вважає, що має всі підстави для задоволення позовних вимог, окрім іншого, в частині стягнення упущеної вигоди, завданої внаслідок неналежного виконання зобов'язань відповідачем, поведінка якого має всі ознаки правопорушення.

Відповідач у письмовому відзиві від 18.01.2016р. заперечує проти заявлених до стягнення збитків. Зокрема, посилаючись на п.1 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.01.2014р. №01-06/20/2014 зазначає, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні ст. 623 ЦК України та ст. 224 ГК України. Наголошує, що збитки мають бути наслідком саме порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого кредитора або третіх осіб. Відповідач стверджує, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг. Таким чином, отримання позивачем послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, підготовки процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження, супроводження повернення об'єкту лізингу, послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження, супроводження повернення об'єкту лізингу, послуг по юридичному консультуванню, підготовці документів та представництва інтересів позивача в суді не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушення права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.

Також, відповідач заперечує проти стягнення 55581,35грн. упущеної вигоди у вигляді несплачених щомісячних платежів за квітень-червень 2015р., посилаючись на те, що внаслідок припинення договору відсутня підстава для подальшої слати відповідачем лізингових платежів. Вказує, що зарахування до збитків лізингових платежів як частини відшкодування вартості предмету лізингу суперечить як умовам договору, так і законодавчим положенням про фінансовий лізинг, якими передбачена сплата частини вартості предмету лізингу як умова про право лізингоодержувача на викуп предмету лізингу. Дострокове припинення договору фінансового лізингу є одночасно припиненням права лізингоодержувача на викуп предмета лізингу. Тому такий лізинговий платіж не може бути складовою упущеної вигоди лізингодавця.

Крім того, відповідач не погоджується із заявленою до стягнення 46118,45грн. упущеної вигоди у вигляді різниці між вартістю об'єкта лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими. Звертає увагу суду на необґрунтоване використання позивачем для розрахунку відповідної різниці явно заниженої вартості автомобіля, який був об'єктом лізингу, оскільки у виконавчому написі нотаріуса від 18.06.2015р. та у постанові про відкриття виконавчого провадження від 03.07.2015р. вартість автомобіля визначена в розмірі 464650,33грн., а в акті прийому-передачі автомобіля від 30.09.2015р, згідно з яким позивач передав автомобіль ТОВ "Карпатиавтоцентр", ціна автомобіля визначена в розмірі 455058,00грн.. При цьому, вказує, що відповідно до акту державного виконавця від 14.07.2015р., автомобіль було передано боржником представнику стягувача у відмінному стані, що підтверджується відсутністю в акті будь-яких зауважень щодо виявлених дефектів автомобіля. Натомість, в п.2.1. Акту від 30.09.2015р. зазначено, що автомобіль містить такі пошкодження/дефекти: скоп на лобовому склі, вмятина на капоті, бітумні плями по кузову. Таким чином, відповідач стверджує, що протягом періоду з 14 липня по 30 вересня 2015р., коли вилучений автомобіль перебував у володінні позивача, виникли вищевказані дефекти, які вплинули на вартість автомобіля в сторону її зменшення. Відтак, використання вказаної зменшеної вартості автомобіля для розрахунків за даним позовом є неправомірним. Звертає увагу, що вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку різниці між вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів в майбутньому аж до лютого 2017р.. Водночас, позивач зазначає, що відповідно до умов договору останнім днем виконання зобов'язань є 15.03.2015р., тому позивачем необґрунтовано здійснено нарахування з 15.03.2015р. Відповідно до контррозрахунку відповідача, 3% річних складає 178,26грн., інфляційні втрати - 1521,23грн..

Ухвалами господарського суду Хмельницької області від 08.12.2015р., 21.12.2015р. та 28.12.2015р. розгляд справи неодноразово відкладався.

Також, ухвалою господарського суду Хмельницької області від 28.12.2015р. у даній справі було відмовлено в клопотанні відповідача про припинення провадження у справі, в обґрунтування якого останній посилався на те, що ОСОБА_2 припинила свою діяльність фізичної особи-підприємця 30.11.2015р.. При розгляді вказаного клопотання судом було встановлено, що запис про припинення підприємницької діяльності відповідача до Єдиного державного реєстру внесено після порушення провадження у справі, а відтак справа підсудна господарському суду.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 18.01.2016р. продовжено строк розгляду спору у справі .№924/1846/15 до 08.02 2016 р. включно, а її розгляд відкладено.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду рішенням господарського суду Хмельницької області від 08.02.2016р. у справі №924/1846/15 позов задоволено частково (а.с.225-231, т.1).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до п.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.1, 2 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ст.627 ЦК України, яка надає можливість сторонам бути вільними в укладенні договору, що дозволяє сторонам укладати договір, який хоч і не передбачений цивільним законодавством, але не суперечить його загальним засадам (ст.6 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

За приписами ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

У відповідності з ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг", сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Як свідчать матеріали справи, 24.07.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (лізингоодержувач) укладено договір про фінансовий лізинг №00007995 (контракт), на виконання якого, лізингодавцем було передано відповідачу у лізинг транспортний засіб VW Passat B7, 2,0 I TDI, рік виробництва 2013, шасі НОМЕР_2, двигун НОМЕР_3.

З Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування) убачається, що датою сплати лізингових платежів, які включають відшкодування вартості об'єкта лізингу та проценти і комісії є 15 число поточного місяця.

На виконання умов договору фінансовий лізинг від 24.07.2013р. №00007995 (контракту), позивачем 06.03.2015р. було виставлено рахунок-фактура №00263128 про сплату чергового лізингового платежу (за березень 2015р.) в розмірі 21178,25грн., який включає в себе відшкодування вартості предмету лізингу в розмірі 11466,25грн. та проценти і комісії в розмірі 9712,00грн..

Отже, датою сплати лізингового платежу за березень 2015р. згідно Графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів є 15.03.2015р..

З матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечується факт наявності в останнього заборгованості по оплаті лізингового платежу за березень 2015р. на суму 9512,29 грн. (несплачені проценти і комісія).

Доказів, які б свідчили про погашення відповідачем зазначеної заборгованості останнім не надано та в матеріалах справи такі відсутні.

Отже, враховуючи зазначене вище, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Хмельницької області, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 9512,29грн. заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також, згідно ст.ст.610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст.549 цього Кодексу.

У відповідності до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України встановлено, кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.

Згідно ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1. ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст.231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу ч.6. ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ч.1, 3 п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Сторони у п.8.2.1 контракту передбачили, що у випадку прострочення сплати платежу лізингоодержувач сплачує пеню у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" заявлено до стягнення з відповідача 482,13грн. пені, нарахованої за період з 15.03.2015р. до 15.09.2015р..

Відповідно до п.1.9 постанови Пленум Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Отже, місцевим господарським судом враховано, що позивачем невірно визначено період прострочення, оскільки відповідно до Графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів (Плану відшкодування) датою сплати лізингового платежу за березень 2015р. є 15.03.2015р., а тому прострочення у даному випадку виникає з 16.03.2015р..

Перевіривши здійснений місцевим господарським судом розрахунок розміру пені за прострочення виконання грошового зобов'язання щодо сплати лізингового платежу, нарахованої за період з 16.03.2015р. до 15.09.2015р. із суми заборгованості 9512,29грн. колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з ним та зазначає, що задоволенню підлягає вимога позивача про стягнення з відповідача 479,52грн. пені, нарахованої за період з 16.03.2015р. по 15.09.2015р. із суми заборгованості 9512,29грн. (9512,29грн. * 10% / 365 * 184 = 479,52грн.), а у стягнені 2,61грн. (482,13грн. - 479,52грн. = 2,61грн.) пені необхідно йому відмовити.

В силу ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Пунктом 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно листа Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997р. №62-97р., відповідно до якого індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

В п.п.4.1 - 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові; сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 179,04грн. 3 % річних, нарахованих за період з 15.03.2015р. по 29.10.2015р., а також 2872,71грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з березня 2015р. по вересень 2015р..

Як встановлено господарським судом першої інстанції, що позивачем невірно визначено період прострочення, оскільки відповідно до Графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів (Плану відшкодування) дата сплати лізингового платежу за березень 2015р. є 15.03.2015р., а тому прострочення у даному випадку виникає з 16.03.2015р..

Крім того, враховуючи те, що місцевим господарським судом було встановлено момент прострочення виконання грошового зобов'язання з 16.03.2015р., позивачем безпідставно нараховано інфляційні втрати за березень 2015р..

Перевіривши здійснений місцевим господарським судом розрахунок розміру 3% річних, нарахованих з 16.03.2015р. по 29.10.2015р. та розміру інфляційних втрат, нарахованих за період з квітня 2015р. по вересень 2015р., із суми заборгованості 9512,29грн., колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з ним та зазначає, що задоволенню підлягає вимога позивача про стягнення з відповідача 178,26грн. - 3% річних, нарахованих з 16.03.2015р. по 29.10.2015р. та 1666,56грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з квітня 2015р. по вересень 2015р., із суми заборгованості 9512,29грн., а у стягнені 0,78грн. (179,04грн. - 178,26грн. = 0,78грн.) 3% річних, а також 1206,15грн. (2872,71грн. - 1666,56грн. = 1206,15грн.) інфляційних втрат слід йому відмовити.

Що ж до позовних вимог ТОВ "Порше Лізинг Україна" про стягнення з відповідача збитків у розмірі 170987,20грн., з яких: 69287,40грн. - збитки, завдані у зв'язку із порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором (реальні збитки) та 101699,80грн. - збитки, що виникли у зв'язку з припиненням договору (упущена вигода), колегія суддів зазначає, зокрема, наступне.

Згідно зі ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до положень ст.224 ГК України, яка кореспондується зі ст.623 ЦК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч.2 ст.224 ГК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Обов'язок відшкодувати збитки є загальною формою цивільно-правової відповідальності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язань.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до ст.ст.623,1166 ЦК України та ст.224 ГК України.

Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Отже, позивачу необхідно довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/20/2014 від 14.01.2014р. витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні ст.623 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України.

Як вже зазначалось вище, на обґрунтування вимоги про стягнення збитків, завданих у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач посилається на те, що з метою виконання зобов'язань за договором він був змушений звернутися до приватного нотаріуса та спеціалізованих організацій для підготовки процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження, супроводження повернення об'єкту лізингу, надання послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді. При цьому, до збитків, що виникли у зв'язку з припиненням договору позивач відносить упущену вигоду у вигляді несплачених щомісячних платежів за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 55581,35грн. та різницю між вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів, що становить 46118,45грн..

Водночас, колегія суддів звертає увагу скаржника, що витрати на оплату юридичних та інших послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг.

Таким чином, отримання позивачем послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, підготовки процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження, супроводження повернення об'єкту лізингу, послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 29.12.2015р. по справі №911/1623/15.

Отже, враховуючи зазначене вище, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції, що витрати, які включені позивачем до складу прямих збитків (збитків, завданих у зв'язку із порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором) не відповідають вимогам ст.22 ЦК України та ст.225 ГК України, а тому вимога позивача про стягнення збитків у розмірі 69287,40грн. є безпідставною, необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Також, обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до ст.623 ЦК України, і доведення того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання об'єкта лізингу, пред'явивши вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладаються на кредитора, позивача у справі

Зокрема, позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

При розгляді позовних вимог в частині стягнення упущеної вигоди у вигляді несплачених щомісячних платежів за фактичний час користування об'єктом лізингу, колегією суддів враховується, зокрема, наступне.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Згідно п.8.3.2 контракту, якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату одного лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш ніж 30 днів, Порше Лізинг Україна має право розірвати контракт/відмовитися від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

У відповідності до п.12.6.1 контракту, позивач має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від контракту та право на повернення об'єкта лізингу, зокрема, у випадку коли відповідач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

Пунктом 12.7 контракту встановлено, що день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від контракту визначається Порше Лізинг Україна у відповідному повідомленні/вимозі. Порше Лізинг Україна надсилає лізингоодержувачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, зв'язується з ним доступними телефонними засобами зв'язку для повідомлення про розірвання/відмову від контракту. Таке повідомлення надсилається Порше Лізинг Україна на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням лізингоодеожувача (для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). У випадку неотримання лізингоодержувачем повідомлення/вимоги з будь-яких причин, лізингоодержувач вважається належним чином повідомлений на 10 (десятий) календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою ДП "Укрпошта" про прийняття повідомлення для відправки.

Як свідчать матеріали справи, 18.03.2015р. ТОВ "Порше Лізинг Україна" на адресу ФОП ОСОБА_2 було направлено вимогу за вих.№00007995 про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору (далі - вимога), у якій позивач вимагав сплати боргу протягом 3 днів з дня отримання вимоги та, керуючись ч.2 ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг", пунктами 8.3.2, 12.6.1, 12.9 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (контракту), повідомив про відмову від договору про фінансовий лізинг №00007995 від 24.07.2013р. та вимагав від відповідача повернути об'єкт лізингу впродовж 10 робочих днів з дня доставки цього повідомлення на адресу місяця знаходження/проживання відповідача.

Вказана вимога отримана відповідачем 31.03.2015р., про що свідчить поштове повідомленням про вручення кореспонденції з відміткою на ньому.

За приписами ч.3 ст.651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним.

Отже, враховуючи зазначене колегія суддів приходить до висновку, що договір про фінансовий лізинг №00007995 від 24.07.2013р. (контракт) був розірваний в позасудовому порядку, у зв'язку з відмовою ТОВ "Порше Лізинг Україна" від вказаного договору.

У відповідності до ч.2 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Згідно ч.4. ст.653 ЦК України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, з огляду на викладене, після розірвання договору у позивача відсутні будь-які підстави вимагати сплати лізингових платежів за квітень-червень 2015р., які при цьому, не можуть бути кваліфіковані як збитки, в тому числі упущена вигода в розумінні ст.22 ЦК України.

При цьому, зарахування до бази розрахунку збитків (упущеної вигоди) лізингових платежів як частини відшкодування вартості предмету лізингу суперечить як умовам договору, так і законодавчим положенням про фінансовий лізинг, якими передбачена сплата частини вартості предмету лізингу як умова про право лізингоодержувача на викуп предмету лізингу, а дострокове припинення договору фінансового лізингу є одночасно припиненням права лізингоодержувача на викуп предмета лізингу. Тому такий лізинговий платіж не може бути складовою упущеної вигоди лізингодавця.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 06.08.2014р. у справі №910/18234/13.

Отже, враховуючи те, що вимога позивача про стягнення збитків (упущеної вигоди) у вигляді несплачених щомісячних платежів за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 55581,35грн. є необґрунтованою, тому колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Хмельницької області про відмову задоволенні позову в цій частині.

Відносно позовних вимог в частині стягнення збитків (упущеної вигоди) в розмірі 46118,45грн., що визначена позивачем, як різниця між вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів, колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчить зміст позовної заяви, вимоги позивача про стягнення зазначеної вище суми збитків (упущеної вигоди) базуються на розрахунку різниці між вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів в майбутньому (згідно Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів - до липня 2018р.).

Однак, такі розрахунки є теоретичними (умовними), побудовані на можливих очікуваннях отримання певного прибутку (доходу) та не підтверджені відповідними належними та допустимим доказами.

При цьому, заявлені позивачем збитки (упущена вигода), які розраховані з використанням розміру передбачених договором (контрактом) лізингових платежів на майбутнє не передбачено чинним законодавством України.

Отже, позивачем не доведено обов'язкових умов для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, а тому правові підстави для стягнення з відповідача збитків відсутні.

Також, судом взято до уваги, що у виконавчому написі нотаріуса від 18.06.2015р. та у постанові про відкриття виконавчого провадження від 03.07.2015р. вартість автомобіля визначена в розмірі 464650,33грн., а в акті прийому-передачі автомобіля від 30.09.2015р., згідно з яким позивач передав автомобіль ТОВ "Карпатиавтоцентр", ціна автомобіля визначена в розмірі 455058,00грн.. При цьому, як свідчить акт державного виконавця від 14.07.2015р., будь-які зауваження щодо виявлених дефектів автомобіля при його передачі стягувачу відсутні (а.с.64, т.1).

Натомість, в п.2.1. акту від 30.09.2015р. зазначено, що автомобіль містить такі пошкодження/дефекти: скол на лобовому склі, вмятина на капоті, бітумні плями по кузову (а.с.67,т.1).

Отже, матеріалами справи підтверджується, що вищевказані дефекти, які вплинули на вартість автомобіля в сторону її зменшення виникли в період з 14 липня по 30 вересня 2015р., тобто після вилучення автомобіля у відповідача та під час перебування його у володінні позивача.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з вірним висновком місцевого господарського суду, що вимога позивача про стягнення з відповідача збитків (упущеної вигоди) в розмірі 46118,45грн., є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

При цьому, судом враховано абз.4 п.п.4.7 п.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в якому зазначено, що у разі задоволення позову до фізичної особи, яка в процесі розгляду справи втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, резолютивна частина відповідного судового рішення, крім відомостей, передбачених частинами другою-сьомою статті 84 ГПК, повинна містити дані, визначені в пункті 2 частини другої статті 54 цього Кодексу для фізичної особи (без зазначення її колишнього статусу суб'єкта підприємницької діяльності).

У відповідності до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно вимог ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За змістом ст.36 ГПК України, письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору; письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

При цьому, згідно ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", наведені в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків місцевого суду не спростовують.

За наведених обставин, рішення господарського суду Хмельницької області від 08.02.2016р. у справі №924/1846/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" - без задоволення.

Керуючись ст.ст.101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Хмельницької області від 08.02.2016р. у справі №924/1846/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м.Київ - без задоволення.

2. Справу №924/1846/15 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Дужич С.П.

Віддрук. прим.:

1 - до справи,

2, 3 - ТОВ "Порше Лізинг Україна" (02152, м.Київ, пр-т.П.Тичини, 1В, офіс "В"),

представнику ТОВ "Юридична фірма Вернер" - Андрейківу О.В. (01001, м.Київ, а/с:199),

4 - ФОП ОСОБА_2 (АДРЕСА_1),

5 - в наряд.