Ухвала суду № 56847760, 29.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

У Х В А Л А

29.02.2016 Справа № 910/1405/14 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора Вершиніна А.О.

до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольча-зернова корпорація України"

про визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.01.2014

в межах справи №910/1405/14

за заявою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд"

про визнання банкрутом

Суддя Яковенко А.В.

Представники сторін:

від заявника не з'явилисявід боржника Цапенко Б.В.ліквідатор не з'явилисявід ПАТ «Державний ощадний банк України» Колісник О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/1405/14 за заявою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" про банкрутство.

Постановою Господарського суду міста Києва від 08.04.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" визнано банкрутом, відкрито його ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Вершиніна А.О.

31.08.2015 р. ліквідатор банкрута - арбітражний керуючий Вершинін А.О. подав до суду заяву про визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.01.2014 з посиланням на ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідачем за якою є Публічне акціонерне товариство "Державна продовольча-зернова корпорація України".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2015 прийнято до розгляду у межах провадження у справі № 910/1405/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" заяву ліквідатора банкрута від 31.08.2015 р. про визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.01.2014. та призначено до розгляду на 26.10.2015.

26.10.2015 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшло клопотання ліквідатора ТОВ "Хліб Інвестбуд" про витребування доказів.

Судове засідання 26.10.2015 не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Яковенко А.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.11.2015 розгляд заяви ліквідатора банкрута від 31.08.2015 р. про визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.01.2014. призначено на 30.11.2015.

30.11.2015 ТОВ «Хліб Інвестбуд» подано клопотання про залучення третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача - Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

При цьому, метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду і допущення або притягнення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи.

Розглянувши в судовому засіданні подану заявником заяву суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні, у зв'язку з недоведеністю, оскільки із аналізу поданої заяви, не вбачається, яким чином прийняте в межах справи рішення може вплинути на права та обов'язки, вказану ним особу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 розгляд заяви відкладено до 25.01.2016 та витребувано додаткові документи.

Судове засідання 25.01.2016 не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Яковенко А.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2016 розгляд заяви ліквідатора призначено на 24.02.2016.

В судовому засіданні 24.02.206 оголошено перерву до 29.02.2016.

В судове засідання представник заявника не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Представник АТ «Ощадбанк» в судове засідання 29.02.2016 з'явився, надав пояснення стосовно заяви ліквідатора, просив задовольнити її та визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 10.04.2013.

Представник ПАТ "Державна продовольча-зернова корпорація України" в судове засідання 24.02.2016 з'явився, заперечив проти задоволення заяви ліквідатора про визнання недійсним договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.01.2014.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

10.01.2014 між ТОВ «Хліб Інвестбуд» (надалі - сторона 1) та ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (надалі - сторона 2) укладено договір про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до п. 1 Договору Сторона 1 має заборгованість перед Стороною 2 станом на 19.12.2013 у розмірі 5 974 026,87 грн., що виникла на підставі:

- Договору про закупівлю робіт №27 від 16.06.2011 р., що підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2013 у справі №910/7093/13 (щодо стягнення 3 301 253.77 грн. боргу, 247 594,03 грн. пені, 63312,87 грн. судового збору) та Актом Державної фінансової інспекції України від 22.05.2013 №07-22/34 (щодо повернення вартості робіт на суму 2 361 866,20 грн.);

Згідно п. 2 Договору Сторона 2 має заборгованість перед Стороною 1 станом на 19 грудня 2013 р., що виникла на підставі:

- Договору №10-14-1рп/448 від 24.07.2013р. у розмірі 999 441,48 грн.;

- Договору №10-14-2рп/448 від 24.07.2013р. у розмірі 675 165,15 грн.

- Листа ДАК «Хліб України» від 31.05.2012 р. №1-2-24/409 до договору цесії №12230 від 31.05.2012 р. у розмірі 4 159 847,37 грн.

Всього заборгованість Сторони 2 перед Стороною 1 складає суму 5 834 454,00 грн.

Пунктами 3.1-3.2 Договору сторони погодили , що заборгованість сторони 1 перед стороною 2, вказана в п. 1 цієї Угоди, вважається погашеною на суму 5 974 026,87 грн. Заборгованість сторони 2 перед стороною 1, вказана в п.2 цієї угоди, вважається погашеною повністю на суму 5 834 454,00 грн.

Відповідно до п. 3.3 Договору сторони підтверджують, що після підписання цієї угоди вони не мають жодних претензій одна до одної з приводу виконання зобов'язань на суму 5 974 026,87 грн., а за стороною 1 відповідно залишається залишок заборгованості перед стороною 2, яка на дату цієї угоди становить 139 572,87 грн.

З огляду на викладене, заявник стверджує, що ТОВ «Хліб Інвестбуд» безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог, у зв'язку з чим заявник вказує на підстави для визнання такого договору недійсним.

У відповідності до ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (посилаючись на яку, Керуючий санацією звернувся з заявою в межах справи про банкрутство Боржника) правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: 1) боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; 2) боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; 3) боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; 4) боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; 5) боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; 6) боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Відповідно до положень інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013 року № 01-06/606/2013 «Про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI)», у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 4212-VI від 22.12.2011 року, яким викладено в новій редакції Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Під майновими діями боржника слід розуміти виконання боржником зобов'язань за вже укладеним до початку відповідного року правочином (договором) на шкоду власним інтересам або інтересам інших кредиторів. Наведене стосується, зокрема виконання зобов'язання раніше встановленого строку (терміну), відмови від власних майнових вимог, сплати коштів кредитору або прийняття майна в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна тощо.

Що ж до визнання недійсними правочинів (договорів), то воно може мати місце у випадках відчуження боржником безоплатно майна, прийняття боржником на себе зобов'язань без необхідних дій майнового характеру іншої сторони, прийняття на себе заставних зобов'язань на забезпечення виконання грошових вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Підставою для недійсності угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог заявник вказує, що боржник безоплатно здійснив відчуження майна за договорами купівлі-продажу, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог.

Частиною 3 статті 203 та частиною 1 статті 220 Господарського кодексу України передбачено припинення господарського зобов'язання, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав, або строк якої невизначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Аналогічні положення щодо зарахування однорідних вимог містяться у статті 601 Цивільного кодексу України, за приписами якої зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватись за заявою однієї із сторін.

Таким чином суд зазначає, що зарахування здійснюється за наявності наступних умов:

1) вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань, між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого, те саме повинно бути і з боржником;

2) вимоги мають бути однорідними, тобто в обох зобов'язаннях повинні бути речі одного роду;

3) необхідно, щоб за обома вимогами настав строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню.

Як вже зазначалось судом, сторони підписали угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог 10.01.2014.

В свою чергу, суд відзначає, що у статті 602 Цивільного кодексу України вказано вичерпний перелік підстав, при наявності яких зарахування зустрічних вимог не допускається, зокрема :

1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

2) про стягнення аліментів;

3) щодо довічного утримання (догляду);

4) у разі спливу позовної давності;

5) в інших випадках встановлених договором або законом.

В даному випадку суд не вбачає підстав для визнання недійсної угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки заявником не наведено, а судом не встановлено настання строку виконання зобов'язання.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги про визнання угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.01.2014 недійсною не підлягають задоволенню, оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора Вершиніна А.О. не доведено тих обставин, з якими законодавець пов'язує визнання у даному випадку договорів недійсними.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора Вершиніна А.О. про визнання недійсним угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.01.2014 укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" та Публічним акціонерним товариством "Державна продовольча-зернова корпорація України" відмовити повністю.

Суддя А.В. Яковенко