Ухвала суду № 56845430, 16.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" березня 2016 р. м. Київ К/800/32227/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Інспекція)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2015

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2015

у справі № 826/20469/15

за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (далі - СПД ОСОБА_1)

до Інспекції

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року СПД ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому (з урахуванням подальшого уточнення позовних вимог) просив визнати незаконними і скасувати:

податкове повідомлення-рішення від 01.12.2014 № 2405/17-01, за яким позивачеві нараховано 510 грн. штрафних санкцій з податку на доходи фізичних осіб на 510 грн.;

податкове повідомлення-рішення від 01.12.2014 № 2406/17-01, за яким СПД ОСОБА_1 визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 95579,48 грн. за основним платежем та 23894,87 грн. за штрафними санкціями;

податкове повідомлення-рішення від 01.12.2014 № 2407-17-01 про збільшення платникові грошового зобов'язання з ПДВ на 124 018 грн. за основним платежем та на 31 004,50 грн. за штрафними санкціями;

рішення від 01.12.2014 № 2404/26-59-17-01 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску, за яким СПД ОСОБА_1 визначено штрафні санкції у сумі 10942,96 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2015, позов задоволено частково; визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення від 01.12.2014 № 2406/17-01, № 2407-17-01, а також рішення від 01.12.2014 № 2404/26-59-17-01; в решті позову відмовлено.

Судові акти зі спору мотивовані тим, що: одержані позивачем як довірителем орендні платежі від оренди нерухомого майна, належного іншій фізичній особі (дружині ОСОБА_1), не підлягають включенню до оподатковуваного доходу позивача; висновок Інспекції про завищення платником витрат не підтверджений необхідними розрахунками; обсяг операцій з постачання послуг, здійснених у межах провадження діяльності на умовах перебування на спрощеній системі оподаткування, не враховуються при визначенні обов'язку платника за реєструватися платником ПДВ. Водночас суди погодилися з висновком податкового органу про невиконання позивачем обов'язку з відображення у податковому розрахунку за формою № 1 ДФ суми доходу, виплаченого іншому підприємцю.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у задоволенні даного позову, посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касацій вимоги з урахуванням такого.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті Інспекцією за наслідками проведення документальної планової виїзної перевірки дотримання СПД ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, оформленої актом від 11.11.2014 № 1837/17-01/НОМЕР_1.

Перевіркою встановлено, зокрема, факт невідображення СПД ОСОБА_1 у складі оподатковуваного доходу коштів, одержаних від надання в оренду нерухомого майна (квартири № АДРЕСА_1) за договором оренди від 27.04.2009 № AID-LE-121-09-005; при цьому, як зафіксовано в акті перевірки, у податковому обліку позивачем було враховано витрати, понесені у зв'язку з наданням в оренду вказаного приміщення (витрати на оплату послуг з прибирання приміщення, послуг з хімчистки. ремонту посудомийної машини, витрати на придбання сантехнічних виробів, канцтоварів).

Надаючи правову оцінку наведеному висновку Інспекції, суди встановили, що квартира, яка є предметом названого договору оренду, належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 16.12.2004; саме ОСОБА_2 є орендодавцем за договором оренди від 27.04.2009 № AID-LE-121-09-005. Фактично орендні платежі за цим договором одержує позивач за довіреностями, виданими ОСОБА_2 (що передбачено у пункті 5 договору оренди).

На підставі вказаних обставин суди цілком об'єктивно зазначили, що кошти, одержані платником у рамках договору доручення, не є оподатковуваним доходом у розумінні пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК).

У той же час, суди залишили поза увагою той факт, що у розглядуваних правовідносинах позивач є податковим агентом ОСОБА_2

Так, згідно з підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

В силу вимог підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Отже, в порядку наведених законодавчих приписів обов'язки та функції податкового агента виникають у суб'єкта господарювання під час виплати будь-якого доходу фізичній особі, незалежно від юридичної підстави (виду правочину) проведення таких виплат.

Слід зазначити, що в адміністративному судочинстві діє принцип офіційного з'ясування обставин справи (закріплений у статті 7 КАС), який зобов'язує суд встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін.

А відтак для визначення дійсного обсягу податкового обов'язку СПД ОСОБА_1 у розглядуваних правовідносинах судам слід було визначити, яку суму податку повинен був сплатити позивач як податковий агент фізичної особи - ОСОБА_2 при виплаті їй доходу у вигляді орендних платежів у рамках виконання своїх зобов'язань як повіреного.

Також суди не надали належної правової оцінки й доводам Інспекції, викладеним в акті перевірки, про завищення платником витрат.

Так, за правилами пункту 177.2 статті 177 ПК об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

В силу вимог пункту 177.3 цієї ж статті ПК до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.4 статті 138 ПК витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Аналізовані законодавчі положення у світлі обставин даного спору свідчать на користь висновку про те, що умовою врахування позивачем у податковому обліку витрат є декларування доходу, одержаного в результаті понесення цих витрат. Тому відсутність у СПД ОСОБА_1 доходу від надання в оренду спірного приміщення виключає можливість врахування витрат, понесених у зв'язку з наданням в оренду цього нерухомого об'єкта, при визначенні оподатковуваного доходу позивача.

Оскільки визначення дійного обсягу податкового обов'язку позивача зі сплати податку на доходи фізичних осіб та з єдиного внеску у спірних правовідносинах потребує установлення додаткових обстави даної справи, що не охоплюється процедурою перегляду справи в касаційній інстанції, ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції у відповідній частині для усунення вказаних недоліків з урахуванням висновків Вищого адміністративного суду України, наведених в цій ухвалі.

У той же час касаційний суд погоджується з висновками судів щодо протиправності нарахування платникові оспорюваної суми грошового зобов'язання з ПДВ.

Згідно з пунктом 181.1 статті 181 ПК (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

За правилами пункту 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (який діяв у період перебування позивача на спрощеній системі оподаткування) суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів), як-от - податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків.

Таким чином, сума виручки платника єдиного податку, яка підлягає оподаткуванню за правилами названого Указу, не впливає на виникнення у особи обов'язку зареєструвати платником ПДВ; такий обов'язок виникає у суб'єкта малого підприємництва у разі перевищення протягом послідовних дванадцяти календарних місяців суми його оподатковуваних операцій 300000 гривень, без урахування 500 тис. грн., отриманих у рамках провадження діяльності на умовах сплати єдиного податку.

Наведене виключає виникнення у позивача обов'язку зареєструватися платником ПДВ лише за фактом одержання СПД ОСОБА_1 у 2011 році виручки від надання послуг в загальній сумі 303 524 грн.

В іншій частині судові акти зі спору учасниками провадження не оскаржуються, за відсутності виявлених порушень норм матеріального та процесуального права, на які не було посилань у поданій касаційній скарзі, підстав для правового аналізу висновків судів у відповідній частині не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2015

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2015 у справі № 826/20469/15 скасувати в частині визнання протиправними і скасування податкового повідомлення-рішення від 01.12.2014 № 2406/17-01 та рішення від 01.12.2014 № 2404/26-59-17-01 про застосування штрафних санкцій за на донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску.

У цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. В решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2015 у справі № 826/20469/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько