Ухвала суду № 56845409, 16.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2016 року м. Київ К/800/27547/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - Інспекція)

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2015

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2015

у справі № 804/20045/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "МН-Строй" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року Товариство звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.10.2014 № 0003832201.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2015, позов задоволено.

Судові акти зі спору мотивовані тим, що Товариство документально підтвердило право на податковий кредит за реальними господарськими операціями з придбання товарів та послуг у задекларованих постачальників, тоді як наведені Інспекцією доводи не є свідченнями безтоварності спірних операцій.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові Товариства. Мотивуючи касаційні вимоги, скаржник зазначає про неможливість виконання спірними постачальниками задекларованих поставок в адресу позивача, що виключає добросовісність податкової вигоди останнього.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким Товариству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 330 092,33 грн. із застосуванням 82523,22 грн. штрафних санкцій було прийнято Інспекцією за наслідками проведення позапланової виїзної перевірки Товариства з питання документального підтвердження господарських відносин з платниками податків товариством з обмеженою відповідальністю «Промпроектбуд», товариством з обмеженою відповідальністю «Хотей», товариством з обмеженою відповідальністю «Трансторг», товариством з обмеженою відповідальністю «Акцент-медіа», товариством з обмеженою відповідальністю «БК Індепендид» та повноти відображення у податковому обліку за період з 01.07.2010 по 31.12.2012.

Результати цієї перевірки викладені в акті від 18.06.2014 № 1657/04-66-22.1/35607574, в якому відображено висновок Інспекції про необґрунтоване формування платником податкового кредиту за операціями з придбання товарів, робіт та послуг у перевірених постачальників. На думку відповідача, поставка щебеню, асфальтобетонних суміші та інших товарів, а також послуг з перевезення вантажів та з поставки ремонтно-будівельних робіт названими постачальниками не здійснювалася, у зв'язку з чим представлені платником первинні документи не можуть слугувати підставою для формування даних податкового обліку.

Ставляючи під сумнів реальність спірних господарських операцій, Інспекція послалася на такі обставини, як відсутність у спірних контрагентів майна, основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для провадження фактичної господарської діяльності та виконання договірних зобов'язань перед позивачем; непідтвердженість сформованих позивачем даних податкового обліку за розглядуваними операціями результатами зустрічних перевірок названих контрагентів; участь цих суб'єктів господарювання у податкових схемах з фіктивними підприємствами.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

На підставі наведених норм ПК суди попередніх інстанцій сформували цілком об'єктивну правову позицію відносно того, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту з ПДВ у податковому обліку є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці господарських операцій між позивачем та переліченими контрагентами, суди, встановивши зміст взаємовідносин учасників задекларованих операцій на підставі договорів, визнали належним документальним підтвердженням реальності виконання спірних операцій подані платником первинні документи (податкові накладні, накладні, рахунки-фактури, акти виконаних робіт тощо), складенням яких опосередковувалося їх виконання.

Інспекцією, в свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені наведеними документами.

Так, власне висновки податкового органу про протиправний характер діяльності перелічених контрагентів стосуються діяльності останніх як самостійних платників податків та самі по собі не можуть бути ознакою недобросовісності позивача у сфері оподаткування. До того ж, ці висновки не підтверджені належними доказами та не можуть виступати беззаперечним доказом безтоварності господарських операцій.

Відсутність у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ними господарських операцій та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати у контрагента на праві оренди або лізингу.

Інших доводів на підтвердження фіктивного характеру взаємовідносин позивача зі спірними постачальниками Інспекцією не наведено.

За таких обставин суди на підставі обґрунтованого висновку про недоведеність податковим органом недобросовісності платника в силу оформлення фіктивних операцій правомірно задовольнили позов.

Норми матеріального права було правильно застосовано судами, їх висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2015 у справі № 804/20045/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько