Ухвала суду № 56845396, 16.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" березня 2016 р. м. Київ К/800/33965/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Загороднього А.А.

та представників сторін:

позивача - Поливача Є.Ю.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр Київ" (далі - Товариство) та державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Інспекція)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.04.2015

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2015

у справі № 826/3785/15

за позовом Товариства

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року Товариство звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.10.2014 № 0002841710, № 0004512203, № 0004522203, № 0004532203 та від 14.01.2015 № 0000032203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.04.2015 позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.10.2014 № 0002841710; в решті позову відмовлено.

У прийнятті цієї постанови суд виходив з того, що: за недоведеності Інспекцією фактів використання працівниками Товариства одержаного від позивача пального поза межами виконання своїх посадових обов'язків підстави для кваліфікації вартості цього пального як додаткового блага відсутні; в силу набуття права власності на нерухомий об'єкт у позивача виникає обов'язок сплачувати земельний податок за ділянку, на якій розташована відповідна будівля; подані платником первинні документи не підтверджують фактичного надання задекларованими постачальниками агентських послуг Товариству, тоді як формально складений пакет документів не може викликати податкові наслідки.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2015 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 23.10.2014 № 0002841710, від 23.10.2014 № 0004512203, від 23.10.2014 № 000452220 та від 23.10.2014 № 000453223; в решті позову відмовлено.

Постанову мотивовано тим, що: придбання агентських послуг у спірних контрагентів засвідчено необхідними первинними документами та відповідає звичайній діловій практиці; податкове повідомлення-рішення від 23.10.2014 № 0004502203 є відкликаним в силу його скасування у процедурі адміністративного оскарження; в решті апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції по суті спору.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційними скаргами Товариства та Інспекції. Так, позивач, посилаючись на відсутність у нього належним чином оформленого права користування на спірну земельну ділянку, зазначає про відсутність у нього обов'язку сплачувати земельний податок за цю ділянку та просить повністю задовольнити позовні вимоги, скасувавши ухвалені у справі судові акти попередніх інстанцій у відповідних частинах.

Інспекція у поданій касаційній скарзі просить повністю відмовити у позові Товариства, посилаючись на недобросовісність податкової вигоди платника за безтоварними операціями з придбання агентських послуг у фіктивних підприємств.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2013, оформлену актом від 03.10.2014 № 467/26-57-22-03-10/32384972.

За наслідками цієї перевірки з урахуванням результатів процедури адміністративного оскарження Інспекцією було прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 23.10.2014 № 000284170, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 15797,39 грн. за основним платежем та 11394,78 грн. за штрафними санкціями;

податкове повідомлення-рішення від 23.10.2014 № 0004512203 про визначення платникові суми завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік у розмірі 639 912 грн.;

податкове повідомлення-рішення від 23.10.2014 № 0004522203, згідно з яким позивачу визначено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ за серпень 2013 року в розмірі 1446 грн. із застосуваннями 361,50 грн. штрафних санкцій;

податкове повідомлення-рішення від 23.10.2014 № 0004532203 про збільшення Товариству грошового зобов'язання з ПДВ на 174 602 грн. за основним платежем та на 43650,50 грн. за штрафними санкціями;

податкове повідомлення-рішення від 14.01.2015 № 0000032203, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання із земельного податку в сумі 86922,75 грн. за основним платежем та 22240,69 грн. за штрафними санкціями.

Підставою для визначення платникові оспорюваної суми грошового зобов'язання із земельного податку став установлений перевіркою факт несплати Товариством цього податку за земельну ділянку, на якій розташований належний позивачеві нежитловий будинок (що розташований по проспекту Перемоги, 67 у м. Києві).

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (далі - ПК) платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

За правилами пункту 270.1 статті 270 ПК об'єктом оподаткування є, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином, набуття права користування земельною ділянкою є юридичним фактом, з яким закон пов'язує виникнення у особи податкового обов'язку з нарахування та сплати земельного податку. При цьому ПК не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на землю. Чинне податкове законодавство не дає підстави для висновку, що обсяг прав та обов'язків землевласника або землекористувача як платника земельного податку залежить від дотримання норм цивільного та земельного законодавства при оформленні прав на земельну ділянку.

Питання ж переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Таким чином, колегія суддів погоджується з наданою судами правовою оцінкою по даному епізоду відносно того, що з моменту виникнення права власності на вказане нежитлове приміщення у позивача виник обов'язок зі сплати земельного податку за ділянку, на якій розташоване це приміщення.

Наведене відповідає принципу економічної обґрунтованості справляння земельного податку як майнового податку, що полягає у покладенні обов'язку з його сплати на особу, яка має юридичну можливість отримувати економічний ефект від використання землі.

Також перевіркою кваліфіковано вартість пального, яке було використано працівниками Товариства у неробочий час, як податкове благо, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК, додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

За правилами підпункту «а» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.

По даному епізоду суди встановили, що наказами керівника Товариства на підприємстві позивача встановлено ненормований робочий час; спірне пальне використовувалося під час експлуатації працівниками Товариства службових автомобілів у ході виконання ними трудових обов'язків; наведене свідчить про те, що витрати на оплату пального не спрямовані на забезпечення особистих потреб працівників Товариства, а є витратами виробничої діяльності останнього.

На підставі цього суди дійшли цілком об'єктивного висновку про відсутність підстав для віднесення наданого позивачем своїм працівникам пального до додаткового блага у розумінні наведених норм податкового законодавства та правомірно скасували податкове повідомлення-рішення від 23.10.2014 № 000284170.

В основу прийняття податкових повідомлень-рішень від 23.10.2014 № 0004512203, № 0004522203 та № 0004532203 відповідачем покладено висновок про безтоварний характер операцій з придбання Товариством товарів та послуг у рамках господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Крок Трейд ВСТ», товариством з обмеженою відповідальністю «Мон Шері», товариством з обмеженою відповідальністю «Автотім», товариством з обмеженою відповідальністю «КЄЙ-Дістрибюшн», товариством з обмеженою відповідальністю «МОЛЛ-Сервіс», приватним підприємством «В.Е.Е.Р.», товариством з обмеженою відповідальністю «Ра-Легат», товариством з обмеженою відповідальністю «Стор-Груп-Плюс», товариством з обмеженою відповідальністю «МСК-Трейдінг», товариством з обмеженою відповідальністю «Актовір-ТД», товариством з обмеженою відповідальністю «Ариал, товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасні торгівельні рішення», приватним підприємством «Вектор 8», товариством з обмеженою відповідальністю «Інфопрог», товариством з обмеженою відповідальністю «Ерліх», товариством з обмеженою відповідальністю «Аль-Трейд-Груп», товариством з обмеженою відповідальністю «Сателлит».

Заперечуючи проти податкових наслідків цих операцій, Інспекція послалася на відсутність ознак реальних суб'єктів господарювання у діяльності названих контрагентів в силу їх реєстрації на підставних осіб (які заперечують свою причетність до реєстрації та фінансово-економічної діяльності цих юридичних осіб), неперебування зазначених підприємств за місцезнаходженням, відсутність у них майна, складських приміщень, транспортних засобів та працівників, об'єктивно необхідних для провадження господарської діяльності та виконання договірних зобов'язань перед позивачем. Також відповідач зазначив про неподання платником документів, достатніх для встановлення дійсного руху активів у процесі виконання операцій (як-от доказів транспортування товару за операціями з поставки товарів позивачеві, доказів фактичного вчинення дій у процесі поставки агентських послуг Товариству тощо).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які визнаються у податковому обліку на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2) у тому звітному періоді, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4).

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Керуючись наведеними законодавчими приписами, суди попередніх інстанцій сформували цілком об'єктивну правову позицію відносно того, що податкові наслідки у вигляді формування витрат та податкового кредиту з ПДВ у податковому обліку є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

У той же час суди першої і апеляційної інстанції дійшли різних висновків щодо дотримання позивачем наведених законодавчих вимог при відображенні у податковому обліку операцій зі спірними контрагентами.

Так, суд першої інстанції відхилив подані платником первинні документи (накладні, податкові накладні) як документальне підтвердження реальності спірних операцій з огляду на їх підписання невстановленими особами; по операціям з придбання позивачем агентських послуг у задекларованих контрагентів суд дійшов висновку про недостатність відомостей для встановлення дійсної економічної участі заявлених постачальників у виконанні послуг зі сприяння продажу автомобілів та додаткового обладнання. Так, представлені платником первинні документи не містять відомостей де саме, у який період та яким чином надавалися відповідні послуги, що у сукупності з ознаками фіктивності у діяльності спірних постачальників та відсутності у них об'єктивної можливості надати зазначені послуги цілком об'єктивно було розцінено як свідчення безтоварності спірних операцій.

Апеляційний суд вказаних висновків не спростував, обставини щодо фактичного виконання спірних операцій, а також щодо залучення спірними постачальниками необхідних трудових та матеріальних ресурсів на договірних умовах не встановив, фактів реальності перелічених контрагентів як суб'єктів господарювання не виявив.

Натомість апеляційний суд послався на формальну наявність у платника первинних документів (у тому числі податкових накладних), які містять передбачені чинним законодавством обов'язкові реквізити.

Також апеляційним судом не спростовано даних щодо непричетності керівників (засновників) спірних контрагентів до діяльності керованих ними підприємств та до підписання від їх імені первинних документів, проігноровавши правовий висновок Верховного Суду України, викладений в його постанові від 05.03.2012 (справа № 21-421а11) відносно того, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Таким чином, зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції не вбачається мотивів для надання іншої оцінки обставинам даної справи та для скасування рішення суду першої інстанції. Оцінка судом доказів на своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують діаметрально протилежне тлумачення, без зазначення причин для цього. Така оцінка обставин справи не може бути визнана об'єктивною.

В силу статті 226 КАС суд касаційної інстанції вправі скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр Київ" та державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2015 у справі № 826/3785/15 скасувати.

3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.04.2015 у справі № 826/3785/15 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько