Постанова № 56844874, 29.03.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2016 року Справа № 906/1150/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: представник не прибув;

від відповідача: ОСОБА_1;

від третьої особи: представник не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 на рішення господарського суду Житомирської області від 15.09.15р. у справі № 906/1150/15 (суддя Кудряшова Ю.В.)

за позовом Комунального підприємства "Агенство з управління майном" Житомирської міської ради

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

за участю Третьої особи без самостійних вимог на предмету спору на стороні Позивача:

Комунальне підприємство "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство № 9" Житомирської міської ради

про стягнення 42 297 грн 79 коп.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Агенство з управління майном» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Житомирської області з позовною заявою (а.с. 3-4) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - Відповідач), в якій просить стягнути з Відповідача на користь Позивача 42 297 грн 79 коп. боргу по орендній платі та 7 676 грн 49 коп. пені.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 15 вересня 2015 року (а.с. 27-28) з підстав, вказаних у цьому рішенні, позов задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 42 297 грн 79 коп. боргу по орендній платі та 7 676 грн 49 коп. пені. Також, покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827 грн..

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 94-95) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Житомирської області від 15 вересня 2015 року в справі № 906/1150/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права. Крім того, Відповідач як на підставу скасування рішення суду, посилається на те, що йому не було вручено ключів від приміщення, а майстер ЖЕКУ пояснила це тим, що вхід в орендоване приміщення йде через приватний магазин, і зайти туди можна лише із згоди його власника. Апелянт вказує, що іншого входу в орендоване приміщення не має. Також, апелянт звертає увагу, на те, що згідно пункту 8.8 Договору оренди у випадку несплати орендної плати протягом трьох місяців, Позивач мав би розірвати договір в односторонньому порядку, що ним зроблено не було. Апелянт посилається на акт від 14 вересня 2014 року, складений за присутності сторонніх громадян, як на доказ встановлення неможливості використання орендованого підвалу.

Ухвалою суду від 21 січня 2016 року (а.с. 91) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 2 березня 2016 року на 14 годину 50 хвилин.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 125-134), в якому з підстав висвітлених в цьому відзиві, заперечує проти доводів зазначених в апеляційній скарзі та просить залишити рішення господарського суду Житомирської області без змін.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 2 березня 2016 року, з підстав, висвітлених у даній ухвалі, розгляд справи було відкладено на 29 березня 2016 року та залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє сомі стійних вимог на предмет спору на стороні Позивача: Комунальне підприємство «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство» (надалі - Третя сооба; а.с. 141).

На виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 2 березня 2016 року Третьою особою подані письмові пояснення з приводу апеляційної скарги (а.с. 144-145).

На виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 2 березня 2016 року Відповідачем було подано додаткові докази та пояснення з приводу апеляційної скарги (а.с. 156-162 ; 165).

Представники Позивача та Третьої особи в судове засідання від 29 березня 2016 року не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи Позивач та Третя особа були належним чином повідомлені, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 142, 144). Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 2 березня 2016 року явка сторін не була визнана обов'язковою.

Водночас, представником Третьої особи на адресу Рівненського апеляційного господарського суду, через відділ канцелярії та документального забезпечення, надійшли письмові пояснення (а.с. 144-145), в котрих Третя особа просила розглядати справу без участі її представника.

Водночас, відповідно до абз. 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного та враховуючи приписи статтей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Позивача та Третьої особи, за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 29 березня 2016 року Відповідач підтримав доводи апеляційної скарги, з підстав, висвітлених у апеляційній скарзі, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, котрим відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників Позивача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Житомирської області від 15 вересня 2015 року по даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення. При цьому, суд виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 11 серпня 2014 між Позивачем та Відповідачем був укладений договір оренди нерухомого майна № 1840 (надалі - Договір; а.с. 9-10).

Відповідно до пункту 1.1 Договору, Позивач передає, а Відповідач приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення для здійснення торгівельної діяльності непродовольчими товарами за адресою: АДРЕСА_1, вартість якого визначена шляхом проведення незалежної оцінки і становить 144 016 грн. без ПДВ, що знаходиться на балансі КП «ВЖРЕП № 9» Житомирської міської ради, загальною площею 123,9 кв.м, з орендною платою у розмірі 25 грн. за 1 кв.м. без ПДВ за базовий місяць розрахунку.

Пунктами 3.2, 3.3 Договору сторони погодили, що: орендна плата визначається на підставі Положення про оренду, методику розрахунку та порядку використання плати за оренду майна комунальної власності м. Житомира, затвердженої рішенням Житомирської міської ради, або за результатами конкурсу на право укладання договору оренди комунальної власності територіальної громади м. Житомира; орендна плата по цьому договору становить 3 097 грн 50 коп. без ПДВ у місяць і вноситься орендарем згідно наданого рахунку, не пізніше 10 числа наступного за звітним місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції та податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 3.4 Договору: кошти, перераховані на рахунок Позивача як завдаток для участі у конкурсі на право укладення договору оренди в сумі 5 185 грн 96 коп., зараховується Відповідачу в рахунок орендної плати частково за перший і останній місяць оренди; у разі невиконання чи неналежного виконання Відповідачем обов'язків першочергове стягнення штрафних санкцій, передбачених цим Договором чи законодавством України, здійснюється за рахунок вищезазначеного платежу.

Згідно пункту 3.6 Договору передбачено, що: орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі стягується з Відповідача з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки, визначеної НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення включаючи день оплати; нарахування та стягнення пені здійснюється за весь період прострочення Відповідача не виконання зобов'язань щодо перерахування орендної плати в терміни, встановлені в пункті 3.3 цього Договору.

Пунктом 6.6 Договору передбачено обов'язок Відповідача своєчасно і у повному обсязі вносити орендну плату.

Як визначено пунктом 8.1 Договору, даний договір діє з 11 серпня 2014 року по 11 липня 2017 року.

У відповідності до пункту 8.8 Договору, зокрема, дія даного Договору припиняється внаслідок одержання Відповідачем повідомлення Позивача про відмову від Договору, якщо Відповідач не вносив орендну плату в повному обсязі за користування нерухомих майном протягом трьох місяців підряд.

Даний Договір підписаний та скріплений відтисками печаток сторін.

Як вбачається з акту прийому-передачі приміщення від 11 серпня 2014 року (а.с. 11) укладеного з одної сторони між Позивачем, Відповідачем та Третьою особою, відповідно до Договору Відповідач прийняв в платне користування нежитлові приміщення для здійснення торговельної діяльності непродовольчими товарами за адресою: АДРЕСА_1, вартість якого визначена шляхом проведення незалежної оцінки і становить 144 016 грн. без ПДВ, що знаходиться на балансі КП «ВЖРЕП № 9» Житомирської міської ради, загальною площею 123,9 кв.м, з орендною платою у розмірі 25 грн. за 1 кв.м. без ПДВ за базовий місяць розрахунку. Стан орендованого приміщення визначений як задовільний.

Даний акт прийому-передачі приміщення підписаний та скріплений відтисками печаток Позивача, Відповідача та Балансоутримувача.

Як вбачається з матеріалів справи, на Відповідача покладений обов'язок зі сплати орендної плати, котрий Відповідач не виконав, в результаті чого 15 червня 2015 року за вих. № 679 Позивач направив Відповідачу вимогу про сплату заборгованості (а.с. 14; доказ направлення на звороті а.с. 14). Однак, відповідь на дану заяву в матеріалах справи відсутня.

В зв'язку із невиконанням умов Договору, Позивач звернувся в суд за захистом, на його думку, свого порушеного права з позовом до Відповідача щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 42 297 грн 79 коп. боргу по орендній платі та 7 676 грн 49 коп. пені.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції враховує наступні положення діючого законодавства.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України: строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

У відповідності до статті 653 Цивільного кодексу України: у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни; моментом домовленості в даному випадку є підписання до договору та додатку до договору (даний договір підписаний сторонами), жодна із сторін в судових засіданнях не заперечувала про те, що додаткова угода не підписувалась між сторонами.

Згідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З положень статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кожексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу дії статті 193 Господарського кодексу України та статтей 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Нормою частини 2 статті 218 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Колегія суду дослідивши докази, наявні в матеріалах справи в сукупності з вищенаведеними нормами діючого законодавства України, котрі спрямовані на врегулювання орендних відносин, зазначає, що з огляду на те, що орендоване майно є комунальним а відносини є господарськими (а тому пріоритетним є застосування саме норм господарського кодексу), на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Дослідивши Договір в правовій площинні діючих норм законодавства України, вбачається, що обов'язок оплати оренди (котрий передбачений пунктом 3.3 Договору), виникає у Відповідача щомісяця не пізніше 10 числа наступного за звітним місяцем з урахуванням щомісячного індексу інфляції та податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що Відповідач був обізнаний про відсутність вільного доступу до орендованого приміщення, що підтверджується Конкурсною пропозицією (а.с. 126), в котрій Відповідач пропонував, зокрема, створити окремий вхід в приміщення.

Також, про обізнаність стосовно вільного доступу до орендованого приміщення свідчить підписаний Відповідачем без будь-яких зауважень акт прийому-передачі приміщення, орендованого Відповідачем (а.с. 11). Окрім того, в самому ж акті зазначається, що стан орендованого майна - задовільний.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання Відповідача в апеляційній скарзі, як на доказ неможливості користування орендованим приміщенням, на акт про неможливість використання орендованого підвального приміщення по АДРЕСА_1 від 14 вересня 2014 року (а.с. 96).

У відповідності до пункту 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18, будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет їх належності та допустимості.

Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Дослідивши даний акт складений в присутності свідків (ОСОБА_3 та ОСОБА_4), колегія суддів звертає увагу, що в ньому не зазначено посада та місце роботи даних свідків (що не дає можливості усунути сумніви щодо упередженості даних свідків по відношенню до Відповідача), так як і не зазначено, про те, що Відповідачем було направлено для Позивача будь-яке повідомлення про складання даного акта з метою участі представника Позивача під час складання такого акта для надання об'єктивного значення відомостям, зазначеним в акті.

Також, з пояснень Третьої особи вбачається (а.с. 144), що вхід до підвального приміщення був та є до цього часу обладнаний металевим козирком і опорною металевою конструкцією, яка примикає до тильної стіни будівлі, де знаходиться магазин «Меблі для дому та офісу», вхід у підвальне приміщення станом на 11 серпня 2014 року і до цього часу зачинений металевими прутами, які закріплені за допомогою електрозварки, вільний доступ до підвального приміщення відсутній.

З даного пояснення та доказів, наявних в матеріалах справи, опосередковано вбачається, що Відповідачем не вчинялися будь-які дії спрямовані на відлагодження входу в підвальне приміщення, котрий знаходиться з тильної сторони будинку та обладнаний металевим козирком і опорною металевою конструкцією.

При цьому, про наявність такого входу в орендоване приміщення й зазначається в рішенні суду № 12/1529 від 7 квітня 2011 року (а.с. 147-154) за позовом прокурора м. Житомира в інтересах держави в особі Житомирської міської ради та Позивача до Приватного підприємства «Наші меблі» про стягнення 55593 грн 10 коп., звільнення та повернення орендованого приміщення.

Що ж до доказів Відповідача поданих суду апеляційної інстанції (а саме: відповідь Управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 17 березня 2016 року 3 685/13, з приводу того, що на даний час неможливо влаштування окремого входу з боку АДРЕСА_1, в зв'язку з відсутністю документу, який посвідчує право користування земельною ділянкою та листа Управління регулювання земельних відносин Житомирської міської ради від 23 березня 2016 року № 01-17/1059), то колегія суду зазначає таке.

З даних документів вбачається, що Відповідачем почали вчинятися певні дії по створенню окремого входу лише в березні 2016 року, тобто уже після виникнення спірних відносин (червень 2015 рік), при цьому зважаючи на встановлення Відповідачем факту відсутності у нього ключів до орендованого приміщення (а.с. 96-98), та наявності низки перешкод для належного користування орендованим приміщенням, як зазначає Відповідач в апеляційній скарзі та судових засіданнях, Відповідачем не вчинялося будь-яких дій щодо розірвання даного договору (як і не вчинялися будь-які дії щодо звернення до органів місцевого самоврядування по питанню виділення Відповідачу земельної ділянки, для влаштування нового, окремого входу на влаштування котрого вказував Відповідач, подаючи конкурсну пропозицію).

При цьому, з доданого Відповідачем до матеріалів справи листа Виконавчого комітету Житомирської міської ради від 19 червня 2015 року (а.с. 103-104) вбачається, що Позивач направляв 15 червня 2015 року для Відповідача повідомлення про відмову від Договору у зв'язку із несплатою ним орендної плати протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу.

Окрім того, з інших доказів, долучених Відповідачем до апеляційної скарги (заява від 20 травня 2015 року адресована в.о. Житомирського міського голови, заява про злочин від 15 липня 2015 року; скарга прокурору Житомирської області від 13 жовтня 2015 року; а.с. 97-101) в площинні існуючого належними чином оформленого діючого акта прийому-передачі приміщення від 11 серпня 2014 року (а.с. 11) та зважаючи на те, що дані документи датовані 2015 роком, в колегії суддів відсутні підстави для віднесення даних доказів до належних, котрими на думку Відповідача й можливо підтвердити факт неможливості користування даним приміщенням.

Між тим, колегія суддів вважає безпідставним посилання Відповідача на неотримання ним бажаного результату, на котрий він розраховував укладаючи Договір.

Колегія суддів констатує, що статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги.

З огляду на що, колегія суддів зауважує, що Відповідач самостійно обирає вид діяльності та своїх контрагентів з котрими укладає відповідні договори, спрямовані на настання взаємних прав та обов'язків, при цьому одержання бажаного результату залежить як від зовнішніх чинників так і від самої ж діяльності суб'єкта підприємницької діяльності.

Колегія суду, дослідивши позовні вимоги в контексті доданого до матеріалів справи розрахунку заборгованості по орендній платі (а.с. 15), з урахуванням сплаченого Відповідачем 13 червня 2014 року на рахунок Позивачем платежу в розмірі 5 185 грн 96 коп. в рахунок орендної плати (відповідно до пункту 3.4 Договору) зазначає, що вимоги Позивача про стягнення заборгованості по орендній платі є підставними та обгрунтованими.

З огляду на описане вище, на основі статтей 509, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, статтей 193, 198 Господарського кодексу України, з врахуванням розрахунку заборгованості по орендній платі, позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості по орендній платі, підлягають до задоволення в розмірі 42 297 грн 79 коп..

Дане вчинено і місцевим господарським судом.

Відповідно, приймаючи таке рішення, суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Крім суми основного боргу, Прокурор також просив стягнути з Відповідача 1 431 грн. 32 коп. пені.

Пунктом 3.6 договору встановлено, що орендна плата, перерахована не своєчасно або не в повному обсязі, стягується з орендаря з урахування пені в розмірі подвійної облікової ставки, визначеної НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати. Нарахування та стягнення пені здійснюється за весь період прострочення орендарем виконання зобов'язання щодо перерахування орендної плати в терміни, встановлені п. 3.3 цього договору.

Згідно статтей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Колегія суду зауважує, що частиною 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»: щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського процесуального кодексу України; даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

З викладеного слідує, що частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Отже, частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України встановлено строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, і який не є строком позовної давності, а пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України - строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача 7 676 грн 49 коп. пені, нарахування котрої проведено по кожному періоду оплати окремо.

Згідно даного розрахунку Позивач просить стягнути з Відповідача пеню за період з 11 жовтня 2014 року по 20 липня 2015 року в розмірі 7 676 грн 49 коп..

Проаналізувавши дані норми законодавства, перевіривши правильність розрахунку, проведеного Позивачем (а.с. 16) та зважаючи на умови Договору (пункт 3.6) в площинні визначення умовами Договору більш тривалого періоду часу за який нараховується пеня, Рівненський апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що вказаний розрахунок є правомірним, арифметично вірним, а тому заявлена до стягнення пеня в розмірі 7 676 грн 49 коп. підлягає задоволенню.

Дане вчинено і місцевим господарським судом.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Житомирської області і в цій частині без змін.

Рівненський апеляційний господарський суд наголошує на тому, що за змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що Відповідачем зроблено не було.

Доводи Відповідача, висвітлені у апеляційній скарзі є безпідставними, спростовуються усім вищевказаним у даній судовій постанові і до уваги судом не беруться.

З огляду на усе вищевисвітлене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Вінницької області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 15 вересня 2015 року в справі № 906/1150/15 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 906/1150/15 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.