Постанова № 56844726, 29.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2016 р. Справа№ 910/10306/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Матюхін І.В.

за участю представників сторін:

від прокуратури - Колодяжна А.В. - прокурор на підставі посвідчення;

від позивача 1 - Теренчук Р.В. - представник за довіреністю;

від позивача 2 - Єлєніна С.М., Борисенко Д.В. - представники за довіреностями;

від відповідача 1 - Вага Ю.В. - представник за довіреністю;

від відповідача 2 - Іщенко Р.А. - представник за довіреністю;

від відповідача 3 - Шемідько Г.В., Метенко Т.І. - представники за довіреностями.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Надра України" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 року

у справі № 910/10306/15 (головуючий суддя Селівон А.М., судді: Князьков В.В., Привалов А.І.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:

1. Державної служби геології та надр України (м. Київ)

2 Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія

„Надра України" (м. Київ)

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю „Голден Деррік" (м. Київ)

2. Товариства з обмеженою відповідальністю „Сіріус-1" (м. Харків)

3.Закритого акціонерного товариства „Видобувна компанія

„Укрнафтобуріння" (м. Київ)

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернувся Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державної служби геології та надр України, Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Надра" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Голден Деррік", Товариства з обмеженою відповідальністю „Сіріус-1", Закритого акціонерного товариства „Видобувна компанія „Укрнафтобуріння" про відновлення становища, що існувало до порушення та визнання права власності „НАК „Надра України" на частку у розмірі 30% у спільній частковій власності за договором про спільну діяльність від 19.05.2000 року № 17-2000 вартістю 444000 грн.

До початку судового засідання 19.05.15 р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва представником позивача 2 через подано заяву №695/2/13 від 29.10.15 р. про зміну предмету позову по справі в порядку ст. 22 ГПК України, в якій позивач 2 просить визнати за Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" право власності на частку у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором №17-2000 від 19.05.00 р. про спільну діяльність на Сахалінському родовищі у розмірі 30%, а також внести зміни до Договору № 313/12 від 11.07.12р. про діяльність на Сахалінському родовищі, виклавши його в новій редакції, зазначеній у вказаній заяві.

Суд першої інстанції розглянувши в судовому засіданні 19.08.2015 р. подану позивачем 2 заяву, враховуючи, що зміна предмету позову є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує процесуальні права відповідача, передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, відповідачам було надано можливість надання заперечень щодо нового предмета позову та наведенні їх доводів у судовому засіданні, вищевказана заява про зміну предмету позову прийнята судом до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство „НАК „Надра України" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 року по справі № 910/10306/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2015 року у справі № 910/10306/15 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді: Шевченко Е.О. та Синиця О.Ф. було прийнято до провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Надра України" на рішення господарського суду міста Києва від 08.10.2015 року та призначено справу до розгляду.

В зв'язку з перебуванням головуючого судді Ткаченка Б.О. (судді-доповідача) на лікарняному було призначено повторний автоматичний розподіл справ, яким було визначено колегію суддів у складі: Гаврилюка О.М. (головуючий), Сулім В.В., Коротун О.М.

В зв'язку з перебуванням судді учасника колегії Суліма В.В. на лікарняному розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2015 року склад судової колегії змінювався.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09-52/194/16 від 25.02.2016 р. справу № 910/10306/15, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Надра України" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 року, у зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді - доповідача) Гаврилюка О.М. на лікарняному, відповідно до абзацу 1 підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено до повторного автоматизованого розподілу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/10306/15, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Надра України", передано колегії суддів у складі: головуючий суддя: Баранець О.М., судді: Сітайло Л.Г., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2016 р. прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Надра України".

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 19.05.2000 р. між Полтавським державним геологічним підприємством "Полтаванафтогазгеологія" (у подальшому реорганізовано у Дочірнє підприємство НАК "Надра України" "Полтаванафтогазгеологія") та Закритим акціонерним товариством "Сіріус 1" (у подальшому змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіріус") укладено договір № 17-2000 про спільну діяльність (далі-договір СД).

Відповідно до п. 1.1 договору СД сторони зобов'язуються шляхом об'єднання майна, коштів і зусиль спільно діяти в сфері геологічної розвідки та дослідно-промислової розробки окремих блоків свердловин № 17 та № 19 Сахалінського родовища Харківської області, а в подальшому і промислової розробки для досягнення спільної господарської мети.

Відповідно до п. 7.1 договору СД внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, майно, продукція, створені в результаті спільної діяльності, та одержані від такої діяльності доходи є спільною частковою власністю учасників.

Як вбачається з матеріалів справи, за умовами додаткової угоди № 202/07 від 27.07.2007 р. до договору СД від 19.05.2000 р. № 17/2000 до складу сторін договору включено Національну акціонерну компанію "Надра України" та викладено договір про спільну діяльність у новій редакції.

Зокрема, за приписами п. 1.1 додаткової угоди № 202/07 від 27.07.2007 р. до договору СД від 19.05.2000 р. № 17/2000 предметом цього договору є спільна діяльність учасників з метою забезпечення здійснення позивачем 2 спеціального дозволу на користування надрами геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки та/або промислової розробки ділянки надр на певній території в межах програми робіт спільної діяльності, які беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти для досягнення мети.

Згідно п. 4 додаткової угоди № 202/07 від 27.07.2007 р. до договору СД сторони визначили розміри часток учасників у таких пропорціях: НАК "Надра України" (позивач 2) - 30 %, ТОВ "Сіріус-1" - 65% та ДП НАК "Надра України" "Полтаванафтогазгеологія" - 5 %.

В подальшому 11.07.2012 р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України", визначеним як продавець, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік", визначеним як покупець, укладений договір купівлі-продажу № 313/12 (частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором № 17/2000 від 19.05.2000 р. про спільну діяльність на Сахалінському родовищі, укладеним між Національною акціонерною компанією "Надра України", Дочірнім підприємством Національної акціонерної компанії "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1" (з усіма додатками, змінами і доповненнями, додатковими угодами, що є невід'ємною частиною вказаного договору).

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм § 1 глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 договору купівлі-продажу продавець (позивач) підтвердив, що станом на дату укладення даного договору частка продавця у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором № 17/2000 від 19.05.2000 р. про спільну діяльність (далі - Договір про спільну діяльність) становить 30 %.

Згідно п. 2 договору купівлі-продажу продавець (позивач) передає покупцю (відповідачу), а покупець з дати укладення цього договору набуває право власності на частку продавця у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором про спільну діяльність у розмірі 30 %.

У зв'язку із укладенням вищевказаного договору купівлі-продажу № 313/12 частки у праві спільної часткової власності за Договором 17/2000 від 19.05.2000 р. про спільну діяльність на Сахалінському родовищі, 11.07.2012 р. Закритим акціонерним товариством "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння", Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України", Дочірнім підприємством "НАК "Надра України" Полтавнафтогазгеологія", Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1", Товариством з обмеженою відповідальністю "Годен Деррік" були внесені зміни до договору про спільну діяльність №17/2000 від 19.05.2000 р. шляхом укладення додаткової угоди № 3, пунктом 9 якої визначено частки сторін при розподілі прибутку: відповідач-2 - 40%, відповідач-1 - 20%, відповідач-3 - 40%.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Договірна ціна продажу частки за цим договором складає 444000,00 грн. і сплачується покупцем продавцю протягом 30 банківських днів з дати підписання цього договору (п. 4 договору купівлі продажу).

У зв'язку з порушенням відповідачем 1 зобов'язань по договору щодо сплати 444000,00 грн. за частку продавця у праві спільної часткової власності за Договором про спільну діяльність Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" було подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" про розірвання договору, за результатами розгляду якого рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2014 р. у справі № 910/19414/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 р. розірвано договір купівлі-продажу № 313/12 від 11.07.2012 р., укладений між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік".

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Згідно п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Таким чином, факти, встановлені рішенням господарського суду м. Києва від 05.11.2014 р. у справі № 910/19414/14, яке набрало законної сили, не підлягають доказуванню та можуть бути спростовані не інакше як шляхом скасування відповідного судового рішення.

З урахуванням вищевикладеного прокурор стверджує, що процедура набуття права власності відповідачем 1 на частку відбулася з істотним порушенням умов Договору купівлі - продажу № 313/12 від 11.07.12 р. та приписів чинного законодавства, оскільки зобов'язання між сторонами договору купівлі-продажу щодо оплати вартості частки не виконано, товариство не сплатило вартість придбаної частки, у зв'язку з чим договір припинив свою дію шляхом його розірвання у судовому порядку, а тому позивач 2 має право повернути собі у власність частку у розмірі 30% у праві спільної часткової власності за договором спільної діяльності на Сахалінському родовищі.

Окрім цього прокурор зазначає, що позивачем 2 16.01.2015 р. на адреси відповідачів 1 - 3 було направлено лист №40/2/01/13 з пропозицією щодо внесення змін до договору про спільну діяльність в частині включення ПАТ "НАК "Надра України" до складу учасників із часткою участі 30%., у відповідь на який листами № 30/2-02/15 від 10.02.15 р. та № 16/02/2015-2 від 16.02.15 р. ЗАТ "ВК "Укрнафтобуріння" та ТОВ "Сіріус-1" відповідно було відмовлено позивачеві 2 у включенні ПАТ "НАК "Надра України" до складу часників Договору про спільну діяльність, з посиланням на відсутність пропозицій щодо включення нового учасника від дійсних учасників вказаного Договору.

При цьому, обґрунтовуючи свої вимоги прокурор зазначає, що частка позивача 2 у розмірі 30% у праві спільної часткової власності за договором про спільну діяльність №17/2000 від 16.05.2000 р. не визнається та заперечується відповідачами, а тому право власності позивача 2 підлягає захисту шляхом його визнання.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Як визначено частинами 3-5 статті 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Разом з тим, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Таким чином, норма права, яка регулює наслідки розірвання договору, у тому числі у судовому порядку, передбачає можливість для другої сторони лише відшкодувати завдані збитки, проте не встановлює жодних прав на повернення такого майна, що суттєво відрізняється від наслідків визнання договору недійсним (двостороння реституція).

Аналогічна правова позиція також викладена у постанові Вищого господарського суду України у справі №2-29/4957-2006 від 06.06.2006 р.

Загальними підставами для накладення відповідальності на особу, яка заподіяла збитки, є: настання збитків; протиправна поведінка особи, що заподіяла збитки; безпосередній причинний зв'язок між протиправною поведінкою і настанням збитків; вина.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: витрати, які особа зробила для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі; витрати, які б особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Предметом спору у даній справі є саме визнання права власності, а не стягнення завданих збитків на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Надра України".

Виходячи зі специфіки права власності 30 % у праві спільної часткової власності, яка складається із грошових коштів, матеріальних і нематеріальних активів, майнових та немайнових прав, що обліковуються на окремому балансі та відповідно не підлягають державній реєстрації, має посвідчуватися виключно положеннями договору про спільну діяльність 19.05.2000 р. № 17/2000.

Відповідно до ст. 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.

Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

В судовому засіданні представник позивача звернув увагу колегії на постанову Вищого господарського суду України у справі № 910/10304/15 від 24.12.2015р. за аналогічними обставинами між тими ж сторонами, відповідно до якої позов прокурора у аналогічній справі було задоволено.

Колегія погоджується з висновком Вищого господарського суду України про те. що право вибору способу захисту належить позивачеві. Але колегія не вважає дану постанову преюдиційною у даній справі.

Так, прокурор (позивач) має право обрання способу захисту, але колегія вважає, що у даному випадку позов про визнання права власності на 30% частки у спільній діяльності як наслідок розірвання договору купівлі-продажу частки, задоволенню не підлягає, оскільки у даному випадку настають наслідки розірвання договору, передбачені ст. 653 ЦК України, як правильно зазначив суд першої інстанції.

Визнати право власності на частку у 30% у спільній діяльності неможливо, оскільки на даний час такої частки не існує. (вона змінилася, оскільки розподілене між учасниками спільної діяльності).

Що стосується позовних вимог про внесення змін до договору про спільну діяльність, то в даному випадку слід зазначити наступне.

Як встановлено частиною 1 статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до умов частини 2-4 статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "Національна акціонерна компанія "Надра України" неодноразово направлялися на адресу відповідачів проекти договорів про внесення змін до договору про спільну діяльність від 19.05.2000 р. № 17/2000 в частині посвідчення частки позивача-2 у розмірі 30 % у праві спільної часткової власності за вказаним договором, а відповідачами в свою чергу відмовлено в укладенні такої угоди.

Вищезазначене свідчить про виникнення спору між сторонами з приводу внесення змін до договору про спільну діяльність від 19.05.2000 р. № 17/2000. в частині посвідчення частки позивача-2 у розмірі 30% у праві спільної часткової власності.

Право спільної часткової власності, яке складається із грошових коштів, матеріальних і нематеріальних активів, майнових та немайнових прав, що обліковуються на окремому балансі та відповідно не підлягають державній реєстрації, має посвідчуватися виключно положеннями договору про спільну діяльність від 19.05.2000 р. № 17/2000, внесення змін до якого можливе лише за згодою сторін або у судовому порядку у разі існування спору.

Відповідно до норм ст. 651 ЦК України та ст. 188 ГК України передбачена можливість внесення змін до договору лише сторонами договору, а ПАТ "Національна акціонерна компанія "Надра України" вийшли з учасників спільної діяльності, і на даний момент (момент винесення рішення судом першої інстанції) не є стороною договору про спільну діяльність, а тому не має права на внесення змін до договору.

Враховуючи вищевикладене, оскільки прокурором обрано спосіб захисту порушеного права позивача 2 шляхом визнання права власності, який не передбачений умовами договору, а також враховуючи правові наслідки розірвання договору купівлі - продажу частки у праві спільної часткової власності, колегія суддів доходить до висновку, що позовні вимоги заступника прокурора міста Києва, який діє в інтересах держави в особі Державної служби геології та надр України, Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1", Закритого акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" про визнання права власності з підстав, вказаних у позові та у спосіб, обраний прокурором є такими, що задоволенню не підлягають.

Аналізуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відсутності підстав для задоволення позову.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно постанови Верховного Суду України від 20.02.2013 року по справі № 6-158цс12, у якій застосування положень ч. 4 ст. 653 ЦК України не ставиться в залежність від виконання договору обома чи однією із сторін. Верховний Суд України надав однозначний і остаточний висновок про неможливість повернення виконаного за розірваним договором, навіть у випадку, якщо договір був виконаний лише однією із сторін.

Також колегія зазначає, що розірвання договору купівлі-продажу та припинення зобов'язання за ним не призводять до несправедливого порушення співвідношення майнових інтересів, оскільки ПАТ "Національна акціонерна компанія "Надра України" має право вимагати відшкодування збитків за ч. 5 ст. 653 ЦК України.

Крім того, до правовідносин у даній справі не може бути застосовано механізм захисту права власності шляхом визнання права на майно за ст.392 ЦК України, оскільки звернення особи із відповідним позовом є можливим, якщо ця особа є власником майна.

За змістом цієї норми цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобов'язальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин, унаслідок чого власник майна не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб. Позивачем у справі про визнання права власності завжди є особа, яка має право власності на майно, тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред'явлення позову. Наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, виключає можливість пред'явлення позову про визнання права власності. В такому випадку права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України № 910/15143/13 від 24.12.2014.

Крім того, колегія зазначає, що договірний характер правовідносин у випадку розірвання договору виключає можливість застосування ст.1212 ЦК України. Виконане у зобов'язанні за ч.4 ст.653 ЦК України поверненню не підлягає, якщо іншого не передбачено законом або договором. Розірвання договору не скасовує факт його укладення та правовідносин, що склалися між сторонами до його розірвання.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 року у справі №910/10306/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 910/10306/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови направити сторонам та прокуратурі.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді Н.Ф. Калатай

Л.Г. Сітайло