Рішення № 56843282, 24.03.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.03.2016 Справа № 905/2951/15

Господарського суду Донецької області у складі головуючого судді Тоцького С.В., суддів Бокової Ю.В., Говоруна О.В., при секретарі судового ОСОБА_1С

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Дочірнього підприємства Донецький облавтодор відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України, м.Красноармійськ, Донецька область

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ Автодоркомплект,

м. Маріуполь, Донецька область

про стягнення заборгованості у розмірі 1101494,17 гривень

за участю представників сторін:

від позивача не зявився.

від відповідача ОСОБА_2, за довіреністю

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов, Дочірним підприємством Донецький облавтодор відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України, м. Красноармійськ, Донецька область до Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ Автодоркомплект, м. Маріуполь, Донецька область про стягнення заборгованості у розмірі 1 204 645,52 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до умов укладеного договору оренди майна №3/07 від 08.07.2013р. відповідач взяв на себе зобовязання щодо сплати орендної плати, однак у встановлений строк та належним чином їх не виконав у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість по орендним платежам у розмірі 1099367,53грн., що стало підставою для нарахування 3% річних у розмірі 7290,24грн. та пені в сумі 97987,75грн.

Представник позивача у судове засідання не зявився.

15.12.2015р. на адресу суду від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач, просить суд позовні вимоги про стягнення орендної плати задовольнити, та стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 1101494,17грн.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі.

За клопотанням представника відповідача справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. №802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. №1771) та усним клопотанням представників сторін, справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив:

08 липня 2013р. між філією «Маріупольська ДЕД» Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (надалі- Орендодавець) та ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Автодоркомплект» (надалі-Орендар) укладено договір оренди майна №3/06.

За умовами укладеного договору (п.1.1.) Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування майно, за адресою: Донецька область, Волноваський район, с.Анадоль, що обліковується на балансі філії «Маріупольська ДЕД» ДП «Донецький облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», вартість якого визначена згідно з незалежною оцінкою і становить станом на 07 червня 2013р.: 4125111 грн.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору, згідно з Актом приймання-передачі вказаного майна за вартістю, визначеною оцінкою (п.2.1 договору).

Згідно п.2.2. передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається ПАТ ДАК «Автомобільні дороги України», а Орендар користується ним протягом строку дії Договору оренди.

Відповідно до умов п.3.1 орендна плата визначається на підставі незалежної оцінки і становить за перший місяць розрахунку 34341,56 грн. без ПДВ.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, відповідно до наданих орендодавцем рахунків.

Орендна плата перераховується орендарем на розрахунковий рахунок Орендодавця в розмірі 100% щомісяця не пізніше 17 числа місяця наступного за звітнім, відповідно до наданих Орендодавцем рахунків (п.3.2 договору).

Згідно положень п.3.3 зміна розміру орендної плати у будь-якому випадку оформлюється додатковими угодами між Сторонами.

У разі припинення (розірвання) договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення Майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії Договору оренди не звільніє Орендаря від обовязку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції (п.3.5 договору).

Відповідно до п.4.2 орендар зобовязується своєчасно та в повному обсязі вносити на розрахунковий рахунок Орендодавця орендну плату, суму податку на додану вартість, суму відшкодування плати за комунальні та інші послуги (якщо такі надаються), плату за послуги, які надає Орендодавець (якщо такі надаються).

За невиконання або неналежне виконання зобовязань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (п.8.1).

Згідно п.8.3 у разі затримки внесення орендної плати, плати за утримання та інших платежів, обумовлених в т.ч. і Додатковими угодами, Орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день такої затримки (включно день оплати).

Цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, який діє з моменту його підписання обома сторонами по 08.06.2016р. (п. 9.1).

Зміни і доповнення до Договору допускаються за взаємною згодою сторін та оформлюються додатковими угодами і вступають в силу з моменту їх укладання, за винятком випадків передбачених цим Договором.

22.04.2014р. позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію №46, якою позивач просить погасити суму боргу по орендній платі у зальному розмірі 556280,91 грн., та за придбані матеріали у розмірі 19887,77 грн.

20.05.2014р. на адресу позивача надіслано лист-відповідь на претензію №46 від 22.04.2014р. з якого вбачається, що відповідачем дану претензію розглянуто та визнано обґрунтованою в частині оплати заборгованості у розмірі 576 168, 68грн.

Як вбачається з матеріалів справи за період з липня 2013 року по серпень 2015 року позивачем відповідачу надано в оренду майно на суму 987 149,04 грн., що підтверджується актами виконаних робіт №64 від 25.09.2013р.; №65 від 26.09.2013р.; №66 від 27.09.2013р.; №78 від 28.10.2013р.; №95 від 28.11.2013р.; №117 від 30.12.2013р.; №32 від 29.01.2014р.; №43 від 24.02.2014р.; №54 від 31.03.2014р.; №58 від 28.04.2014р.; №64 від 28.05.2014р.; №70 від 27.06.2014р.; №76 від 28.08.2014р.; №85 від 28.08.2014р.; №95 від 30.09.2014р.; №103 від 31.10.2014р.; №30 від 30.04.2015р.; №50 від 31.05.2015р.; №65 від 30.06.2015р.; №80 від 31.07.2015р.; №86 від 31.08.2015р., які отримані представником відповідача нарочно.

Разом з актами відповідачу надавались рахунки на оплату наданих послуг, про що свідчать супровідні листи.

14.10.2014р. між Дочірнім підприємством «Донецький облавтодор» відкритого товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Маріупольська ДЕД» ДП «Донецький облавтодор» ВАТ «ДАК Автомобільні дороги України» та ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Автодоркомплект» укладено Додаткову угоду до Договору оренди майна від 08.07.2013 №3/07.

У звязку із внесенням змін до Договору, позивач не виставляв рахунків на сплату орендної плати в період з 16.10.2014р. по 15.04.2015р.,що підтверджується інформацією щодо стану розрахунків між ТОВ «ВКФ «Автодоркомплект» та ДП «Донецький облавтодор».

31.10.2015р. між сторонами укладено Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої зобовязання за договором №3/07 від 08.07.2013р. в сумі 5401,45 грн., припинені.

З огляду на зазначене заборгованість відповідача зі сплати орендної плати за Договором №3/07 від 08.07.2013р. склала 981 747,59грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Згідно вимог статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно з положеннями статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст.761 ЦК України).

За приписами частини другої статті 762 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 285 Господарського кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності правової підстави для стягнення орендної плати за користування предметом оренди, яке на думку відповідача є державним майном, внаслідок розповсюдження на правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем за договором оренди майна від 08.01.2013 №3/07, дії статті 7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон), відповідно до якої скасовується на період проведення антитерористичної операції орендна плата за користування державним та комунальним майном субєктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, виходячи з наступного.

Відповідно до абз. 1,3 ч. 2 ст. 81 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

На виконання Указу Президента України «Про заходи щодо підвищення ефективності управління дорожнім господарством України» від 08.11.2011 №1056, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» від 28.02.2002 №221, з урахуванням Закону України «Про акціонерні товариства» та Наказу Державної служби автомобільних доріг України № 73 від 16.03.2011 було створено ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (далі Компанія).

Наказом Державного агентства автомобільних доріг України від 10.07.2015 №157 було затверджено статут Компанії .

Засновником Компанії є держава в особі Державного агентства автомобільних доріг України (п.5.1 статуту Компанії).

За змістом п.6.3 статуту Компанії, зокрема, Компанія є власником: майна, переданого їй засновником до статутного капіталу; продукції, виробленої Компанією у результаті господарської діяльності; майна, що передано дочірнім підприємствам на праві господарського відання.

Відповідно до п.п. 7.1, 7.3 статуту Компанії, статутний капітал Компанії становить 1266140698,90 грн, який поділений на 1272887 простих іменних акцій.

У державній власності закріплюються 100 відсотків акцій Компанії (п.8.2 статуту Компанії).

За приписом ч.1 ст.3 Закону України «Про акціонерні товариства», акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Товариство є власником майна переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу (п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про господарські товариства»).

Отже, на підставі викладеного, суд приходить до висновку що власником майна, переданого до статутного капіталу Компанії її засновником (державою) є саме Компанія, в свою чергу держава набула корпоративні права, що випливають з права власності держави на 100 відсотків акцій Компанії.

Згідно з п.1.1. статуту позивача, затвердженого наказом Державного агентства автомобільних доріг України від 04.11.2014 №341, позивач був створений відповідно до наказу Державної служби автомобільних доріг України від 09.04.2002 №156 на власності Компанії.

За змістом п.п.4.2, 4.3 статуту позивача, майно підприємства складається з сукупності речей, майнових прав, інших цінностей, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства, яке передається засновником підприємству в господарське відання та іншого майна, набутого підприємством на засадах не заборонених чинним законодавством та статутом позивача. Власником майна переданого до господарського відання підприємства (позивача) залишається засновник (Компанія), проте підприємство має право вчиняти передбачені законодавством заходи задля захисту такого майна. Джерелами формування майна підприємства є: доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, а також від інших видів фінансово-господарської діяльності; кредити банків та кошти інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески; інші джерела не заборонені чинним законодавством.

Майно, яке в подальшому стало предметом оренди за договором, заборгованість за яким позивач просить стягнути з відповідача, було придбане позивачем за рахунок власних коштів відповідно до договору поставки №3ДСУ від 01.10.2007р.

Таким чином, майно, що було передано Компанією до господарського відання позивача, залишилось у власності Компанії, а майно, що було набуте позивачем в процесі господарської діяльності, є його власним, а відтак дія ст.7 Закону на правовідносини що виникли між позивачем та відповідачем за договором оренди майна від 08.01.2013 №3/07 не розповсюджується, та, відповідно, підстави для скасування орендної плати за користування предметом оренди відсутні.

Крім того, основною метою прийняття Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», згідно преамбули до Закону, є тимчасові заходи для забезпечення підтримки субєктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Отже, враховуючи що позивач є самостійним субєктом господарювання, який також провадить свою господарську діяльність на території проведення антитерористичної операції, то суд також приходить до висновку про неможливість застосування ст. 7 Закону, оскільки таке застосування не буде направлено на досягнення основної мети Закону, не сприятиме забезпеченню підтримки позивача, як субєкта господарювання який також провадить господарську діяльність на території проведення антитерористичної операції, та призведе до порушення його прав.

Окрім цього, виходячи з аналізу змісту ст.7 Закону, відповідно до якої скасовується на період проведення антитерористичної операції орендна плата за користування державним та комунальним майном субєктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, саме на державу та органи місцевого самоврядування, а не на самостійні субєкти господарювання, покладені додаткові витрати повязані з неодержанням від зазначених субєктів орендної плати за користування державним та комунальним майном.

Отже, встановивши факт невиконання відповідачем зобовязання по своєчасному і в повному обсязі по внесенню орендної плати, господарський суд дійшов ґрунтовного висновку про стягнення заборгованості по орендній платі.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобовязання за договором оренди майна №3/07 від 08.07.2013р., не сплатив, у звязку із чим за відповідачем утворилася заборгованість в сумі 981 747,59грн., що підтверджується матеріалами справи.

Будь-яких документів у підтвердження відсутності заборгованості відповідачем надано не було, таким чином вимоги позивача про стягнення заборгованості за оренду причепа в сумі 981 747,59грн. є доведеними, обґрунтованими матеріалами справи, а також такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 7100,86грн. та інфляційних витрат в сумі 6616,98грн. за період прострочення сплати суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитору зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційних витрат та 3% річних суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним та за розрахунком суду складає: інфляційні витрати в сумі 6616,98грн., 3% річних в сумі 7100,86грн. Таким чином вимоги позивача щодо застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобовязання у вигляді стягнення нарахованого індексу інфляції на суму боргу в розмірі 6616,98грн. та 3% річних за прострочення виконання грошових зобовязань в сумі 7100,86грн. підлягають задоволенню.

Щодо стягнення пені в сумі 106028,74грн. на підставі умов п.8.3. договору оренди суд зазначає наступне:

Згідно з ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься у ст.611 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки, що узгоджується із ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст.216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобовязань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Перевіривши розрахунок пені суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним та таким, що підлягає задоволенню в сумі 106028,74грн.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вимог передбачених ст.ст.11, 16, 202, 509, 530, 546, 549, 550, 598, 599, 626, 627, 629, 632, 651, 759, 761, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 67, 173, 174 193, 216-218, 230, 285 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст.1, 2, 2-1, 4-2, 4-5, 4-6, 4-7, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 74, 75, 77, 81-1, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Дочірнього підприємства Донецький облавтодор відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України, м. Красноармійськ, Донецька область до Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ Автодоркомплект, м. Маріуполь, Донецька область про стягнення заборгованості у розмірі 1101494,17 гривень., задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ Автодоркомплект, м.Маріуполь, Донецька область (87515, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Артема,58, код ЄДРПОУ 24821569) суму боргу у розмірі 981 747,59грн., пеню в розмірі 106 028,74 грн., 3% річних у розмірі 7100,86 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 17071,04грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний 24.03.2016р.

Головуючий суддя С.В. Тоцький

Суддя Ю.В. Бокова

Суддя О.В. Говорун