Ухвала суду № 56842789, 29.03.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 754/390/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Лісовська О.В.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Троян Н.М.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Деснянського районного військового комісаріату м. Києва Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Деснянського районного військового комісаріату м. Києва Міністерства оборони України про зобов'язання відповідача виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку із звільненням в запас з військової служби у розмірі 5-місячного грошового забезпечення.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року позовну заяву залишено без розгляду.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до Деснянського районного суду м. Києва.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції дійшов висновку про пропущення ОСОБА_2 процесуального строку звернення до суду, оскільки позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав, починаючи з 1994 року, тобто з моменту звільнення його з військової служби.

Суд апеляційної інстанції не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 на підставі наказу № 43 Ростовського обласного військового комісаріату від 19.04.1994 року (Російська Федерація) у званні майора був звільнений в запас у зв'язку із станом здоров'я, що визначено висновком відповідної комісієї про непридатність до військової служби у мирний час. З 13.04.1994 року виключений зі списків особового складу.

У 1994 році позивач став на облік у Деснянському районному військовому комісаріаті м. Києва, де на даний час перебуває його особова справа.

19.11.2015 року представник позивача звернувся до Деснянського районного військового комісаріату м. Києва із заявою про надання інформації відносно того, до якої установи необхідно звернутися для отримання відповідної грошової допомоги.

Листом № 4737 від 07.12.2015 року відповідач надав відповідь на вказану заяву та роз'яснив відповідний порядок щодо отримання грошової допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із ч. 2. ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що строк звернення до суду не пропущено, оскільки ОСОБА_2 дізнався про своє порушене право лише у 2015 році, так як при звільненні йому не роз'яснювалось, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги та така допомога йому не виплачувалася.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не врахував вимоги частини 2 ст. 99 КАС України, не надав належної оцінки доводам позивача щодо часу звернення ним до суду з даним позовом, а тому прийшов до помилкового висновку про пропущення строку звернення до суду.

Крім того, суд звертає увагу, що встановлені Кодексом адміністративного судочинства України процесуальні строки починають свою дію після отримання особою відповіді від уповноважених органів, яка, на її думку, порушує передбачені законом права.

Згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Вирішуючи питання законності та обґрунтованості прийнятого судом першої інстанції судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне перевірити, чи узгоджується воно з нормами міжнародного права та чи не буде у даному випадку порушено право особи на судовий захист.

Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, виходячи з норм чинної Конституції України, а також з норм Міжнародного права, суд приходить до висновку, що залишення позовних вимог позивача без розгляду унеможливить доступ останнього до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем строк звернення до суду не пропущено та його слід рахувати не з моменту звільнення з військової служби, а з того часу, коли він дізнався про порушення його права на отримання одноразової грошової допомоги.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до ст. 199, 204 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 160,195,199,204,212 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И ЛА :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року скасувати, а справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Деснянського районного військового комісаріату м. Києва Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити певні дії направити до Деснянського районного суду м. Києва для продовження розгляду.

Ухвала суду є остаточною і оскарженню у подальшому не підлягає, оскільки не перешкоджає подальшому руху справи.

Головуючий суддя: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Повний текст виготовлено: 30 березня 2016 року.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.