Ухвала суду № 56837780, 23.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2630/16

Головуючий у першій інстанції Журавель П. І.

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Драгомерецького М.М., Панасенкова В.О.,

при секретарі - Колмакові В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 01 лютого 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, про встановлення майна спільною власністю подружжя, про визнання права власності на ? частину спільного майна,

встановила:

17.03.2014 року ОСОБА_2 звернулась в Іллічівський міський суд Одеської області з зазначеним позовом (т.1 а.с.3-4).

Уточнивши позовні вимоги, позивачка просила суд:

- встановити юридичний факт проживання однією сім'єю без державної реєстрації ОСОБА_3 та ОСОБА_2;

- визнати об'єктами спільної власності подружжя будинок та земельну ділянку АДРЕСА_1;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1;

- припинити право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що з 2000 року до кінця 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали однією сім'єю, без укладення шлюбу.

Цей факт, як пояснила позивач, підтверджується долученими до матеріалів справи письмовими поясненнями ОСОБА_4, ОСОБА_5, заявою ОСОБА_3, характеристикою сусідів, актом про проживання (а.с.9-14); пояснення свідків ОСОБА_6 ОСОБА_7 (звукозапис судового засідання від 31 жовтня 2014 року 11.15.07 год. - 11.36.45 год.)

10 червня 2004 року на підставі нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу за спільні кошти подружжя було придбано будинок та земельну ділянку за адресою - АДРЕСА_1.

Цей факт підтверджується: копією договору купівлі-продажу (т.1 а.с.15) пояснення свідків ОСОБА_8 (а.с.90), ОСОБА_7 ОСОБА_9(звукозапис судового засідання від 31 жовтня 2014 року).

Ні вона, ні відповідач, під час проживання в шлюбі без державної реєстрації, в інших шлюбах не перебували.

Цей факт підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу відповідачем ОСОБА_3 (а.с.70); штемпелем в паспорті ОСОБА_2 про розірвання шлюбу(а.с.7-8).

При укладенні договору купівлі-продажу тільки відповідач придбав право власності на майно в цілому. Через відсутність реєстрації нашого шлюбу не було враховано мого права спільної сумісної власності на це майно.

В судовому засідання представник позивача підтримав вимоги позову, просить їх задовольнити. Сама позивачка ОСОБА_2 жодного разу після поновлення провадження в судове засідання не з'явилася.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог ОСОБА_2, просив суд відмовити у їх задоволенні. Свою позицію обґрунтовує тим, що ОСОБА_3 і ОСОБА_2 фактично проживали як чоловік і жінка лише в період з 2008 по 2012 рік, а спірне майно було придбано в 2004 році за власні кошти ОСОБА_3

Відповідач у судовому засіданні і у письмових поясненнях (т.1 а.с.67-68) пояснив суду, що він не визнає вимог позову. У серпні 2000 року він (ОСОБА_3.) познайомився з ОСОБА_2 у зв'язку з тим, що він шукав сиділку для своїх важкохворих батьків, за якими відмовилась доглядати його дружина Тетяна. ОСОБА_2 відразу ж погодилась на його пропозицію, так як їй потрібна була неофіційна робота із-за відсутності паспорта та місця проживання. Він з ОСОБА_2 обговорили умови догляду за його батьками та розмір оплати за роботу. Десь з вересня 2000 року ОСОБА_2 стала доглядати його матір і батька, а він платив ОСОБА_2 гроші за роботу.

В червні 2004 року він купив будинок в с. Малодолинське м. Іллічівська, Одеської області. В 2005 році він зареєструвався в придбаному будинку за адресою АДРЕСА_1. В 2005 році він прописав за цією адресою свого батька, який проживав в цьому будинку аж до самої смерті. Батько помер в 2009 році.

Восени 2006 року він з ОСОБА_2 вирішили проживати, як подружжя, в жовтні 2008 року він з ОСОБА_2 стали жити в спірному будинку.

На початку 2012 року до його (спірного) будинку увірвалися співробітники СБУ, арештували ОСОБА_2 і доставили у слідчий ізолятор м. Херсона, де вона знаходилась під вартою більше півроку. Адвокат ОСОБА_2 попросив його (ОСОБА_3.) зібрати заяви про добропорядність ОСОБА_2 Він сам особисто, його знайомі і сусіди написали заяви-характеристики для слідчого з метою щоб звільнити із-під варти ОСОБА_2 В своїй заяві і в заяві ОСОБА_4 ОСОБА_5 було зазначено, що він ( ОСОБА_3.)з ОСОБА_2 проживають без реєстрації шлюбу з 2000 року. Це було зроблено за рекомендацією адвоката, щоб звільнити ОСОБА_2 За зазначеними заявами ОСОБА_2 звільнили із слідчого ізолятору. Після повернення з тюрми він замітив неадекватність у поведінці ОСОБА_2 хотів щоб її оглянув лікар-психолог, але ОСОБА_2 відмовилась від медичного обстеження.

В 2013 році він дав згоду на реєстрацію ОСОБА_2 у спірному будинку.

Відповідач вважає, що позивачка і її рідні намагаються безпідставно заволодіти його особистим майном.

Рішенням суду позов був задоволений частково. Було встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_3 з 2008 року по 2014 рік. В іншій частині вимог позову відмовлено. Також були скасовані заходи забезпечення позову.

На вказане рішення суду ОСОБА_2 подала апеляційні скарги, в яких просить скасувати вказане рішення та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення норм процесуального та матеріального права при винесені рішення.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та застосував необхідні норми матеріального права.

Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Апелянт ОСОБА_2 подала 23.03.2016р. заяву про перенесення слухання справи, посилаючись на те, що її представник за довіреністю захворів, однак, при цьому вона не надала ні довіреність на ведення її справи будь якою особою, ні доказів хвороби представника, ні заяви самого представника. В суді першої інстанції інтереси позивача представляла адвокат Дубінчук Ж.М. (т.1 а.с.184-185).

Відповідно до ч.1 ст. 305 ЦПК України, апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними, а тому законні підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

Допитані в судовому засіданні у якості свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7 стверджували, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 мешкали як чоловік і жінка з 2000 року. Вони знайомі особисто з ОСОБА_2 зі студентських років, вважали, що ОСОБА_2 як невістка доглядала батьків ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_9 (мати ОСОБА_2.) пояснила суду, що її донька ОСОБА_2 з 2000 року проживає з ОСОБА_3, як подружжя, свої пояснення свідок виклала в письмовій формі (т.1 а.с. 83-85).

Пояснення свідків ОСОБА_7, ОСОБА_9 обґрунтовано викликають сумнів у суду першої та суду апеляційної інстанції, так як протягом 1998-2009 році свідки під присягу стверджували, що з 1998 року вони не бачили ОСОБА_2 і не спілкувалися з нею (т.1 а.с.106-120), а тому суд правильно не взяв до уваги їх пояснення в суді.

Свідок ОСОБА_8 в суді пояснив, що з ОСОБА_3 він познайомився в 2001 році, тоді вже його сестра ОСОБА_2 проживала з ОСОБА_3 як подружжя. У нього не було сумнівів, що його сестра створила сім'ю з ОСОБА_3 Він (ОСОБА_8) давав гроші ОСОБА_3 на купівлю земельної ділянки, та будинку, спір про який є предметом позову.

В своїй письмовій заяві суду свідок ОСОБА_8 стверджує, що 25.05.2008 року він передав ОСОБА_3 15000 євро на покупку однокімнатної квартири для дочки ОСОБА_2 (т. 1 а.с.90-91). Про це стверджує свідок ОСОБА_9 (т.1 а.с. 84).

Із наданих позивачем суду доказів вбачається, що 23.06.2012 року ОСОБА_3 подавав суду Суворовського району м. Херсона заяву, завірену свідком по справі ОСОБА_12, про звільнення позивачки з-під варти, в якій стверджується, що проживає в цивільному шлюбі з ОСОБА_2 з 2000 року (т. 1 а.с.9).

Із заяви громадянина ОСОБА_4 вбачається, що ОСОБА_3 і ОСОБА_2 проживали разом з 2003 року однією сім'єю (т.1 а.с.10). Аналогічна заява ОСОБА_5 який стверджує, ОСОБА_2 з 2000 року проживає однією сім'єю з ОСОБА_3 (т.1 а.с. 11).

У характеристиці, яку склали сусіди ОСОБА_2 і ОСОБА_3 14.02.2012 року видно, що ОСОБА_2 з жовтня 2008 року проживає з чоловіком ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 (т.1 а.с.12).

Із акту обстеження житлових умов сім'ї ОСОБА_3 від 18.04.2012 року видно, що разом з ОСОБА_3 в цивільному шлюбі проживала його дружина ОСОБА_2, яка за цією адресою не зареєстрована ( т. 1 а.с.13-14).

За договором купівлі продажу від 10.06.2004 року ОСОБА_3 купив житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 за 37800 грн. (т. 1 а.с.15).

23.02.2005 року ОСОБА_3 зареєструвався за адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, АДРЕСА_1 (т. а.с.33,73).

ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, тільки з 01.02.2013 року (т.1а.с.7,73).

Із технічного паспорту спірного будинку видно, що будинок був збудований в 1963 році (т.1 а.с.19).

Із заяви про затвердження мирової угоди (ні ким не підписаної) вбачається, що ОСОБА_3 визнає факт отримання від родичів позивачки 15000 євро (т. 2 а.с. 6-7). Але цей доказ суд дійсно не може визнати допустимим, так як заява ніким не була підписана і позивачка відмовилась від мирової угоди.

Проаналізувавши надані докази суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що спірний будинок і земельну ділянку ОСОБА_3 купив одноособово в 2004 році і оформив на себе, а ці обставини виключають наявність спільного сумісного майна, нажитого в період «проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу».

Суд обґрунтовано вважав, що позивачка з відповідачем проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 2008 року по 2014 рік, що підтверджується описаними вище доказами.

Згідно ч. 2 ст. 21 СК України - проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Однак, відповідно до ст. 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі поширюються положення глави 8 цього кодексу.

Як свідчить аналіз змісту ст.74 СК України, це положення може розглядатися лише як загальне правило. Проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без державної реєстрації шлюбу є підставою для виникнення у них права спільної сумісної власності на майно набуте за час спільного проживання.

Термін «проживання однією сім'єю» не слід розуміти буквально, адже факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною ні обов'язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Як відзначає Верховний Суд України «при застосуванні ст. 74 СК України судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини що притаманні подружжю. За ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

У постановах від 20.02.2012 року та 25.12.2013 року Верховний Суд України зазначав, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст.74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно (справа№6-97цс11), при цьому слід встановити, що воно було придбане сторонами саме в наслідок спільної праці (справа №6-135цс13).

Крім того, для визначення майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявність у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.

Згідно ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду України, має враховуватись іншими судами загальною юрисдикції при застосуванні таких норм права.

В ході судового розгляду справи були допитані свідки: ОСОБА_6, ОСОБА_7,ОСОБА_9 які підтвердили факт того, що сторони проживали однією сім'єю як чоловік і жінка з 2000 року.

Проте, судом було досліджено матеріали архівної кримінальної справи №0/3009/12 (1/2120/294/12), порушеної відносно ОСОБА_2 де остання підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.358, ч.5 ст.191 КК України. Так, у протоколах допиту свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, складених у період з 1998 по 2009 роки, останні зазначали, що місцезнаходження ОСОБА_2 їм не відоме, зв'язки з нею не підтримуються з 1997 року.

У зв'язку з вказаним, суд правильно критично віднісся до пояснень цих свідків у даній цивільній справі,оскільки вони викликають сумнів у їх достовірності.

Так само, суд поставив під сумнів і не вважав належними та доступними доказами нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_4 і ОСОБА_5 від 04.04.2012 року та 05.04.2012 року відповідно, про проживання сторін спору однією сім'єю з 2000 року, оскільки даний факт нотаріусом не перевірявся.

Суд правильно вважав, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що на момент придбання спірного майна між сторонами існували стійкі відносини притаманні сім'ї, і що воно набувалося ними у спільну сумісну власність за спільно зароблені кошти.

Отже, аналіз фактичних обставин справи і зібраних у ній доказів свідчить про те, що сторони на момент придбання спірного майна, а саме 10.06.2004 року, не були сім'єю, оскільки спільно не проживали, не були пов'язані спільним побутом, не мали спільного бюджету, спільних прав та обов'язків.

Крім того, суд звернув увагу, що виконання ОСОБА_2 за плату обов'язків доглядальниці хворих батьків ОСОБА_3, спільний відпочинок, близькі стосунки з відповідачем не є достатньою підставою для висновку про те, що сторони на момент придбання спірного майна проживали однією сім'єю і що воно у зв'язку з цим являється їх спільною сумісною власністю.

Суд також звернув увагу на ту обставину, що позивачка у своїх вимогах не зазначає з якого і по який час вона проживала в цивільному шлюбі з відповідачем. В вимогах позову прізвище відповідача «ОСОБА_3», а правильно «ОСОБА_3» по батькові відповідач зазначений, як «ОСОБА_3», а за документами він «ОСОБА_3».

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупність. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з діючими нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та дійшов до правильного висновку що позовні вимоги підлягають тільки частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апелянт не довела обставини, на які посилалася як на підставу своєї апеляційної скарги.

У задоволенні наданого апелянтом клопотання про забезпечення доказів шляхом виклику свідків та долучення фототаблиці було відмовлено, так як воно не відповідає вимогам ч.2 ст.303 ЦПК, позивачка не надала жодної поважної причини не надання цих доказів до суду першої інстанції, посилання на свою хворобу нічим не підтверджені, справа розглядалась біля 2-х років, і в позивачки була реальна можливість надати всі необхідні докази по справі, більш того, її інтереси в суді 1-ї інстанції представляла адвокат. Фототаблиця не містить достовірних даних про те, коли були зроблені фото, хто на них зображений, що факт фотографування підтверджує, більш того, відповідач сам визнав, що з 2008 р. він дійсно проживав з позивачкою однією сім'єю.

Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 відхилити, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 01 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді В.О. Панасенков

М.М. Драгомерецького