Рішення № 56837770, 22.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/219/16

Головуючий у першій інстанції Загороднюк В. І.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

Кононенко Н.А.,

за участю секретаря Феленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про встановлення порядку володіння та користування земельною ділянкою,

встановила:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в подальшому уточнивши його, просив визначити між ним та відповідачкою порядок користування спільною земельною ділянкою загальною площею 0,0343 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, виділити йому в натурі в користування 1/2 частину зі складу цієї спільної земельної ділянки, а також стягнути з відповідачки на його користь судові витрати.

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовував тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 24 квітня 1992 року ОСОБА_5 належало 7/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 Земельна ділянка, площею 0,0546 га, за цією ж адресою належала ОСОБА_5 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 17.01.1999 р., зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №2527, для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

На момент укладання договору купівлі-продажу 7/20 частин житлового будинку ОСОБА_5 знаходився у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_3 В подальшому шлюб було розірвано.

Так як спірне майно було набуте ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у шлюбі, то їх частини у спільному майні на момент виникнення правовідносин, вважалися рівними.

Позивач також зазначив, що 24 грудня 2004 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 продали 0,0192 га земельної ділянки, а 16 квітня 2003 року ще 0,0011 га, а гроші поділили.

Таким чином у власності ОСОБА_5 та відповідачки залишилися 7/20 частин житлового будинку та земельна ділянка площею 0,0343 га.

Жодних угод про встановлення порядку користування житловим будинком чи земельною ділянкою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 між собою не укладали, жодних заходів щодо реєстрації за собою права власності на 7/40 (7/20:2=7/40) частин будинку чи реєстрації права власності на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 0,0343 га, ОСОБА_6 за життя ОСОБА_5 не вживала.

ІНФОРМАЦІЯ_1 р. ОСОБА_5 помер.

Після смерті ОСОБА_5, а саме 13.09.2014 р. позивач ОСОБА_3 отримав Свідоцтво про право на спадщину за заповітом №155/2014, відповідно до якого він став власником 55/1000 частин домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1

Після отримання Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, позивач дізнався, що відповідачка без встановлення порядку користування житловим будинком та без будь-якої угоди про встановлення порядку користування земельною ділянкою намагається виділити в натурі на свою користь частину спірної земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 присвоївши спірній земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_1.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважав, що він має право на виділ своєї частки із спільної власності в натурі, у зв'язку з чим він був вимушений звернутися до суду із зазначеним позовом, в якому також просив визначити між ним та відповідачкою порядок користування спільною земельною ділянкою, загальною площею 0,0343 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2015 позовні вимоги ОСОБА_4 були задоволені.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_7 ставить питання про скасування зазначеного судового рішення із ухваленням нового - про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що сторонам у справі належить на праві спільної часткової власності земельна ділянка площею 0,0343 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 а тому суд встановив порядок користування цією земельною ділянкою між сторонами в рівних частках, виходячи із вищевказаного її розміру.

Однак, з таким висновком суду погодитись не можна, з огляду на наступні обставини.

Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, у період шлюбу, а саме 24 квітня 1992 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Третьою одеською державною нотаріальною конторою за реєстровим №1-3426 спадкодавець ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_3 придбали 7/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1 а у 1999 році вони приватизували земельну ділянку, на якій розміщений вказаний будинок, площею 0,0546 га.

Разом з тим, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 березня 2002 року по справі №2-968/02 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було розірвано, визнано за ОСОБА_8 право власності на 7/40 частини домоволодіння АДРЕСА_1 та визнано за нею право власності на 1/2 частину приватизованої ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,0546 га (а.с.51).

Таким чином, після розділу земельної ділянки між колишнім подружжям, за рішенням суду, яке вступило в закону силу 28.04.2002 року, у власність кожного із них перейшло право власності на 0,0273 га земельної ділянки, тобто відповідач ОСОБА_3 стала власником земельної ділянки, площею 0,0273 га.

В подальшому, а саме 24.12.2002 року інший співвласник земельної ділянки ОСОБА_5 самостійно та без згоди ОСОБА_3 за нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу продав частку своєї земельної ділянки у розмірі 0,0192 га, та 16.04.2003 року - у розмірі 0,0011 га громадянину ОСОБА_9 (а.с.170, 175), про що в Державному акті на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, виданого на підставі рішення виконкому Одеської міської ради народних депутатів від 27 квітня 1999 року №306 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №2527, здійснено відповідні записи (а.с.171, 176).

Таким чином, ОСОБА_5 розпорядився часткою земельної ділянки, яка перебувала у його власності, у розмірі 0,0203 га (0,0192 + 0,0011), у зв'язку з чим у його власності залишилась земельна ділянка площею 0,007 га (0,0273 - 0,0203).

В свою чергу у власності відповідача ОСОБА_3 залишилась земельна ділянка площею 0,0273 га.

20 листопада 2013 року ОСОБА_5 заповідав все своє майно позивачу ОСОБА_4, (а.с.9), а ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер. Після його смерті відкрилась спадщина, яку успадкував позивач ОСОБА_4 та на ім'я якого 30 вересня 2014 року було видано Свідоцтво про право власності на 55/1000 частин домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.6).

З огляду на викладене, до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 увійшла земельна ділянка за вказаною адресою, площею 0,007 га, а не 0,0273 га, як про те зазначено в його позові та в оскаржуваному судовому рішенні.

Доводи ОСОБА_4 про те, що частка земельної ділянки, була продана ОСОБА_9 спільно подружжям ОСОБА_5 та ОСОБА_3, спростовуються текстами договорів купівлі-продажу від 24.12.2002 року та 16.04.2003 року, а також тим, що задовго до укладення цих договорів, а саме 26 березня 2002 року сторони розірвали шлюб і розділили земельну ділянку по 1/2 її ідеальної частки, що підтверджується рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 березня 2002 року.

Так, згідно тексту вказаних договорів ОСОБА_3 не надавала своєї згоди на відчуження ОСОБА_5 частки своєї земельної ділянки.

Також безпідставними є доводи позивача ОСОБА_4 стосовно того, що відповідач ОСОБА_3 отримала частину грошових коштів від продажу вказаних часток земельної ділянки, оскільки матеріали справи не мають жодних належних і допустимих доказів цього.

Посилання ОСОБА_4 на показання свідків, яких він просив допитати в суді апеляційної інстанції, також не можуть бути належними і допустимими доказами, так як договори купівлі-продажу часток земельної ділянки укладені у встановленому законом порядку і посвідчені нотаріально, а тому обставини отримання грошових коштів за ці земельні ділянки не можуть підтверджуватись показаннями свідків.

При цьому слід зазначити, що згідно ст. 113 ЦК УPCP, в редакції 1963 pоку, який діяв на момент відчуження ОСОБА_5 часток спірної земельної ділянки, та втратив чинність 01.01.2004 року, володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом.

Згідно п.40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18.06.1994 р. № 18/5, у тих випадках, коли один з учасників спільної часткової власності продає належну йому частку в спільній власності сторонній особі, нотаріус повинен упевнитись у тому, що продавець у письмовій формі повідомив усіх інших учасників спільної часткової власності (як громадян, так і юридичних осіб) про свій намір продати свою частку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких продається частина будинку (стаття 114 ЦК УРСР, стаття 5 ЗК України).

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_10 знав про належність 1/2 частини земельної ділянки загальною площею 0,0546 га ОСОБА_3, однак без її відома та згоди здійснив відчуження двох частин земельної ділянки, то слід дійти висновку про те, що ОСОБА_5 продав свою частку земельної ділянки у розмірі 0,0203 га, залишивши у своїй власності земельну ділянку площею 0,007 га.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_5 увійшла земельна ділянка площею 0,007 га, яку успадкував позивач ОСОБА_4

Однак, судом першої інстанції зазначених обставин не було враховано, а тому задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд помилково виходив із того, що після продажу двох частин земельної ділянки на користь ОСОБА_9, у ОСОБА_4, рівно як і у ОСОБА_3 залишилась у власності земельна ділянка у загальному розмірі 0,0343 га, по 0,01715 га у кожного.

У зв'язку з цим, суд дійшов помилкового висновку про розподіл між сторонами вказаної земельної ділянки, виділивши у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,01715 га, як то передбачено Висновком №473/461 судової земельно-технічної експертизи від 06.07.2015 року.

Однак, враховуючи, що ОСОБА_4 було прийнято у спадщину земельну ділянку площею лише 0.007 га, колегією суддів йому було запропоновано визначитись з питанням щодо призначення у справі судової земельно-технічної експертизи для вирішення можливих варіантів розподілу земельної ділянки, із виділенням у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,007 га, на що ОСОБА_4 категорично відмовився, з посиланням на те, що йому належить в порядку спадкування за заповітом земельна ділянка площею саме 0,01715 га.

Таким чином, для вирішення питання щодо виділення в натурі позивачу ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,007 га, а відповідачу ОСОБА_3 - площею 0,0273 га, необхідні спеціальні знання в галузі земельних відносин.

Однак, враховуючи, що сторони відповідного клопотання про призначення у справі вказаної експертизи суду не заявили, колегія суддів позбавлена можливості розділити земельну ділянку іншим шляхом, ніж за Висновком №473/461 судової земельно-технічної експертизи від 06.07.2015 року, відповідно до часток земельної ділянки, які належать сторонам на праві спільної часткової власності.

З підстав викладеного, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог про встановлення порядку володіння та користування земельною ділянкою площею 0,01715 га, виходячи із того, що йому належить на праві спільної часткової власності земельна ділянка площею 0,007 га.

При цьому доводи позивача ОСОБА_4 та його представника про те, що у разі відмови йому у задоволенні позовних вимог, він буде позбавлений права володіння і можливості користування спірною земельною ділянкою, не спростовують вищевказаного висновку колегії суддів, оскільки позивачу ОСОБА_4 належить на праві спільної часткової власності земельна ділянка площею не 0,01715 га, а 0,007 га, проти виділення якої позивач ОСОБА_4 категорично відмовився.

Оскільки у відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, то колегія суддів позбавлена можливості виділити в натурі ОСОБА_4 земельну ділянку у належному йому на праві власності розмірі.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції не було враховано, що згідно Графічного додатку №7 Висновку №473/461 судової земельно-технічної експертизи від 06.07.2015 року розрахунок проводився виходячи із фактичної загальної площі земельної ділянки 0,0348 га, в той час, як згідно Державного акту загальна площа спірної земельної ділянки складає 0,0343 га, у зв'язку з чим експертом помилково запропоновано та виділено в натурі позивачу ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,01715 га.

Тобто порядок користування земельною ділянкою розроблений у Графічному додатку № 7 та встановлений судом в оскаржуваному судовому рішенні передбачений для земельної ділянки площею 0,0348 га, а не для спірної земельної ділянки площею 0,0343 га. З цих підстав порядок користування, який встановлений судом, не відповідає позовним вимогам та не може врегулювати між позивачем та відповідачем спору щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою розміром 0,0343 га.

Згідно ч.2 ст. 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Проте, відступивши від розміру земельних ділянок, які належать сторонами на праві спільної часткової власності, суд не вирішував питання щодо компенсації одному із співвласників вартості його частки, яка виділяється іншому співвласникові.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам не відповідає, доводи апеляційної скарги його повністю спростовують, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про встановлення порядку володіння та користування земельною ділянкою відмовити.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п. 3 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2015 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про встановлення порядку володіння та користування земельною ділянкою відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

С.П. Гайворонський

Н.А. Кононенко