Постанова № 56837280, 29.03.2016, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/10807/15-а

Провадження №2-а/521/79/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2016 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Поліщук І.О.

при секретарі Святецькій І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до начальника Управління земельних ресурсів Одеської міської Ради про визнання дій протиправними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси суду з адміністративним позовом до начальника Управління земельних ресурсів Одеської міської Ради про визнання дій протиправними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, уточнивши який, просить суд дії та беззаконність відповідача визнати протиправними, на відшкодування збитків стягнути на його користь з міського бюджету грошові кошти в сумі 55920000 гривень, на відшкодування моральної шкоди 1000000 гривень. Свій позов обґрунтовує тим, що з метою реалізації в натурі гарантованого ст.14 Конституції України і встановленого ст.121 земельного кодексу України права, він 02.11.2005 року а потім 16.01.2006 року подав заяву до Одеської міської Ради про надання йому у власність земельних ділянок. У своїй заяві відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України, який діяв на той час, до внесення до нього у жовтні 2008 року змін, він зазначив бажані розміри земельних ділянок. На свою заяву від 16.01.06 він отримав повідомлення з Управління земельних ресурсів Одеської міської Ради від 31.01.2006 року про те, що його заява розглянута і що у надання земельних ділянок відмовлено, з тих мотивів, що у м. Одесі не має можливості визначити земельні ділянки для передачі у власність із-за не проведеної інвентаризації. Таким чином, його гарантоване Конституцією право власності було порушено, що змусило його для захисту порушеного права звернутися до суду. Малиновським районним судом 16.10.2008 року у задоволенні позову було відмовлено. Одеським апеляційним адміністративним судом 17.04.2009 року рішення суду першої інстанції скасовано, його вимоги задоволено частково, зобовязано Одеську міську раду розглянути його заяву від 16.06.06 року в порядку статі 118 ЗК України. При цьому судом встановлено, що зазначивши у своїй заяві бажані розміри та мету використання земельних ділянок, він вимоги ч.6 ст.118 ЗК України виконав. Дана постанова апеляційного суду від 17.04.09 року бела залишена без змін Ухвалою ВАСУ від 18.05.2011 року. На виконання постанови апеляційного суду від 17.04.09 року Одеською міською Радою 07.10.2009 року було прийнято на сесії рішення про відмову у наданні йому дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Дане рішення від 07.10.2009 року ним було оскаржене до суду. Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 28.11.2013 року рішення ОМР від 07.10.2009 року визнано законним та обґрунтованим з тих підстав, що він не виконав положення і не зазначив у своїй заяві конкретні земельні ділянки, не надав необхідної інформації, пакету документів, геодезичної підоснови. Одеським апеляційним адміністративним судом ухвалою від 11.06.2014 року постанову Малиновського районного суду міста Одеси від 28.11.2013 року залишено без змін. При цьому апеляційним судом встановлено, що він повинен був додати до своєї заяви від 16.01. 2006 року також дані які не передбачені статтею 118 ЗК України, але передбачені чинним земельним законодавством. Ухвалою Вищого адміністративного суду України зазначені рішення залишено без змін. Таким чином рішення Одеської міської Ради від 07.10.09 року визнано законним з тих підстав, що позивач не виконав вимоги Положення і не зазначив у своїй заяві від 16.01.06 року конкретні земельні ділянки, їх місце розташування, не додав пакету документів, тобто судом підтверджено остаточно, , що він недодав документів та матеріалів, необхідних для надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок приватну власність. Але згідно зі ст.7 Закону України «Про звернення громадян», якщо у заяві не має достатніх даних для прийняття Радою обґрунтованого рішення, така заяв повертається заявнику протягом не більше пяти днів з відповідним розясненням. Тобто відповідач УЗР зобовязано було не представляти на розгляд Ради якісь матеріали, на підставі яких Ради прийняла рішення про відмову у наданні йому дозволу на розробку проектів землеустрою, а повернути йому заяву від 16.01.2006 року з розяренням, які саме конкретні земельні ділянки він повинен зазначити у заяві, які документи та матеріали додати до заяви. То якби відповідач виконав вимоги ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» і повернув би йому заяву з розяренням, то він би мав можливість подати до місцевої ради вже виправлену заяву з необхідними усіма документами та матеріалами, і тоді б міська рада надала б йому той самий дозвіл, і ніяких підстав для відмови вже б не було, і в кінцевому результаті він би отримав у власність оті встановлені ст.121 ЗК України пять земельних ділянок загальною площею 233 сотки, гарантовані йому ст.14 Конституції України, його право власності на змелю було б реалізовано. Враховуючи вищевикладене позивач вважає, що порушення відповідачем ст.7 Закону України «Про звернення громадян» і не повернення йому його заяви з відповідним розясненням, представлення на розгляд Ради матеріалів, на підставі яких ОМР 07.10.2009 року прийняла рішення про відмову це незаконні дії відповідача. Також ОСОБА_1 зазначає, що цими незаконними діями відповідача його право власності на землю порушене, отже із-за цих дій він не отримав у власність, гарантованих йому 5-ти земельних ділянок, загальною площею 233 сотки. Тобто цими незаконними діями відповідача йому заподіяні матеріальні збитки, отже тепер для відновлення свого порушеного права він повинен купити собі ці пять земельних ділянок, тобто витратити певну суму грошей, а саме вартість цих земельних ділянок. Згідно п.1 ч.2 ст.22 ЦК України збитками являється витрати, які особа, мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Мінімальна вартість земельних ділянок по м. Одесі дорівнюється 10000 доларів США за 1 сотку. В результаті протиправних дій відповідача ним не отримано у власність 233 сотки, вартість яких дорівнює 2330000 доларів. Згідно нинішнього курсу долар коштує 24 гривні, таким чином вартість 233 соток дорівнює 55920000 гривень. Це і є сума збитків, яка підлягає відшкодуванню. Позивач зазначає, що в результаті порушення його права йому причинена моральна шкода, яка підлягає у глибоких душевних стражданнях у звязку з такою протиправною поведінкою відповідача щодо нього, та у приниженні його гідності та честі. Суму моральної шкоди позивач визначив у розмірі 1000000 гривень.

В судовому засіданні позивач підтримав свій позов, просив його задовольнити з підстав викладених у позовній заяві та у заяві про зменшення розміру позовних вимог.

Представники відповідача в судові засідання не зявлялися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомляли.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, суд вважає, що адміністративнийпозов задоволенню не підлягає, виходячи с наступного.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено в судовому засіданні, що 16 січня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського міського голови ОСОБА_2 з заявою, в якій просив виділити йому земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства для виробництва сільськогосподарської продукції з метою повного задоволення потреб в цієї продукції та продажу їх залишків на ринках місті; земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, 10 соток у приміському для цієї мети місці; для ведення садівництва 12 соток; для індивідуального дачного будівництва 10 соток; для будівництва індивідуального гаражу 01 сотку.

Листом від 31.01.2006 року за № 02-07/П -36-40-08 начальник Одеського міського управління земельних ресурсів повідомив позивача, про розгляд за дорученням виконкому його чергових заяв про виділення земельних ділянок. Повідомлено, що в теперішній час враховуючи дефіцит міських земель, до закінчення робіт із їх інвентаризації, що здійснюється за рішенням міськвиконкому, не має можливості визначити вільні земельні ділянки для перспективного їх освоєння під індивідуальну житлову, дачну або гаражну забудову відповідно до генерального плану розвитку міста Одеси. Додатково повідомлено, що рішенням Верховної Ради України від 07.02.2002 року № 3064 «Про зміну меж міста Одеси Одеської області», встановлена межа міста, але додатково не передані вільні земельні ділянки для перспективного їх освоєння. Таким чином, у відповідності зі ст.118 Земельного кодексу України, ОСОБА_1 рекомендовано з клопотанням до відповідних сільських, селищних або районних рад, де ведеться відведення земельних ділянок під індивідуальну забудову.

У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеської міської ради про визнання незаконною відмову у виділенні земельних ділянок та зобовязання виділити земельні ділянки. Постановою Малиновського районного суду міста Одеси від 16 жовтня 2007 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2009 року постанова Малиновського районного суду міста Одеси скасовано. Прийнята нова постанова, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Зобовязано Одеську міську раду вчинити дії по розгляду в порядку ст.118 Земельного кодексу України заяви ОСОБА_1. В задоволенні інших вимог відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2011 року постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2009 року, якою скасовано постанову Малиновського районного суду міста Одеси від 16 жовтня 2007 року залишено без змін.

На виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2009 року,згідно з якою Одеська міська Ради зобовязана вчинити дії по розгляду в порядку статті 118 ЗК України заяви ОСОБА_1, Одеською міською Радою прийнято рішення № 4738- від 07.10.2009 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність, у звязку з невиконанням заявником вимог частин 6 та 7 статті 118 частин 4 та 5 статті 151 Земельного кодексу України. Як вбачається з даного рішення, міська рада прийняла вказане рішення, керуючись статтею 12 Земельного кодексу України, пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», розглянувши документи та матеріали, подані Одеським міським управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради стосовно відмови у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду з позовом до Одеської міської Ради, Одеського міського голови, Виконавчого комітету Одеської міської ради, Управління земельних ресурсів Одеської міської Ради про визнання дій протиправними та скасування рішення Одеської міської ради від 07.10.2009 року.

Постановою Малиновського районного суду міста Одеси від 28 листопада 2013 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Одеської міської ради, Одеського міського голови, Виконавчого комітету Одеської міської ради, Управління земельних ресурсів Одеської міської Ради про визнання дій протиправними та скасування рішення відмовлено. 11 червня 2014 року ухвалою колегії суддів Одеського апеляційного адміністративного суду постанова Малиновського районного суду міста Одеси від 28 листопада 2013 року залишено без змін.

Колегією суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в ухвалі від 11 червня 2014 року встановлено, що погоджуючись із висновком суду першої інстанції щодо правомірності оспорю вального рішення, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається із відповідного звернення позивач просив вирішити питання про надання у власність земельні ділянки. Водночас діючий на момент виникнення спірних правовідносин порядок надання земельних ділянок у власність з огляду, як було зазначено вище, на необхідність прийняття рішення щодо виготовлення землевпорядної документації, вимагав наявність такої документації, для виготовлення якої особі необхідно надати додаткові дані, які не були зазначені у ст.118 ЗК України, але прямо прописані були у чинному законодавстві. Так, зокрема, позивач просив надати у власність земельні ділянки.

Поняття земельної ділянки визначено у статті 79 ЗК України, відповідно до ч.1 ст.79 ЗК України земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Тобто, будь-які субєкти земельних правовідносин, які бажають змінити правовий стан земельної ділянки, повинні визначити щодо вказаного нерухомого майна установлені межі, певне місце розташування. Вказані вимоги чинного законодавства необхідні для індивідуалізації обєкта нерухомого майна, який може бути переданий субєктам земельних правовідносин у власність або користування, та є необхідними для вчинення відповідної реєстрації земельної ділянки у Державному реєстрі прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень». Зазначені данні встановлюються шляхом виготовлення землевпорядної документації.

У даному позові ОСОБА_1 вказує на порушення відповідачем вимог статті 7 Закону України «Про звернення громадян», яке виразилося у незаконному неповерненні його заяви з відповідним розясненням стосовно того, які документи йому слід би надати для вирішення його заяви. Проте суд не погоджується з викладеною правовою позицією позивача, тому що вона спростовується висновками колегії суддів Одеського апеляційного адміністративного суду, якій в своєї ухвалі від 11 червня 2014 року зазначив, що відділом земельних ресурсів Одеської міської Ради неодноразово пропонувалося позивачеві визначити відповідні дані, для подальшого виготовлення землевпорядної документації. Про те позивач відмовлявся їх надавати, посилаючись на те, що чинним законодавством такий обовязок на особу, яка бажає отримати земельну ділянку у власність не передбачений. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2014 року касаційна скарга ОСОБА_1 відхилена, а постанова Малиновського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2013 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року залишені без змін.

З цих підстав суд вважає недоведеними вимоги позивача що порушення відповідачами вимог статі 7 Закону України «Про звернення громадян», а тому вважає недоведеними вимоги про заподіяння йому матеріальних збитків, які згідно за правилами п.1 ч.2 статті 22 ЦК України є витратами, які позивач мусить зробити, для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті порушення її прав.

Згідно з ч.1 ст.1167 України моральна шкода завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовуються особою, яка завдала цієї шкоди за наявності її вини.

Відповідно до ч.3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, з урахуванням розумності, справедливості та адекватності.

Як зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до ст.137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (не майнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат не майнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Враховуючи, що вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від задоволення позову про визнання протиправними дій відповідача, то суд відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання дій протиправними, відшкодування матеріальної шкоди, відмовляє і в задоволенні позову, заявленого до відповідача в частині стягнення моральної шкоди.

Керуючись ст. 18, 158-163,167 КАС України, ст. 22, 23, 1166,1167 ЦК України, ст. 116, 118, ЗК України, ч. 7 Закону України «Про звернення громадян»,

П О С Т А Н О В И В:

В задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до начальника Управління земельних ресурсів Одеської міської Ради про визнання дій протиправними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адмінітстаривного суду напротязі десяти днів.

Головуючий: