Рішення № 56837117, 28.03.2016, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 28.03.2016

Справа № 501/4939/15-ц

2/501/300/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2016 року Іллічівський міський суд Одеської області в складі:

головуючого судді - Журавля П.І.,

при секретарі Тейбаш Н.Д.,

довіреної особи позивача ОСОБА_1,

відповідача, довіреної особи ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Іллічівського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про розірвання договору, витребування майна та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

23.11.2015 року ОСОБА_4 звернулась в Іллічівський міський суд з зазначеним позовом (а.с.2-5).

09.03.2016 року позивачка уточнила свої позовні вимоги (а.с.64-66).

Позивачка просить суд:

- розірвати договір купівлі - продажу посвідчений десятого серпня дві тисячі десятого року приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_6 зареєстрованого у реєстрі №5013 укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2;

- визнати договір дарування квартири посвідчений двадцять першого березня дві тисячі одинадцятого року державним нотаріусом Іллічівської міської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_7 зареєстрованого у реєстрі № 643 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 недійсним;

- визнати за ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Свої позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтовує тим, що між нею та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі - продажу від 10.08.2010 року посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_6 зареєстрованого у реєстрі №5013 (далі - Договір купівлі - продажу), за умовами якого ОСОБА_4 продала та передала у власність ОСОБА_2 купив та прийняв у власність квартиру АДРЕСА_2.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно вимог ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Однак станом на дату подання позову зазначена вище квартира знаходиться у її користуванні та володінні і вона по теперішній час проживає в зазначеній квартирі,

Оскільки є інвалідом першої групи та не може самостійно пересуватися без допомоги (Довідка до акту огляду МСЕК), що підтверджується відміткою у паспорті про реєстрацію та довідкою від 16.11.2015 №4628. Крім того ОСОБА_2 не здійснював сплату за квартиру, як то передбачено Договором купівлі-продажу, про що може підтвердити й сам Відповідач ОСОБА_2 Це свідчить про те, що між сторонами при укладені договору купівлі-продажу було домовленість про довічний догляд за ОСОБА_4 її онуком ОСОБА_2, що також може підтвердити та не спростовується Відповідачем ОСОБА_2

Отже з огляду на викладене вбачається між сторонами фактично укладався Договір довічного утримання (догляду).

Відповідно до ст. 744 Цивільного кодексу України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобовязується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Однак більше року тому ОСОБА_2, перестав здійснювати догляд за нею утримувати, що також може підтвердити сам Відповідач ОСОБА_2

Водночас звертає увагу суду, що ОСОБА_2 зазначену квартиру взагалі подарував, на підставі договору дарування квартири від 01.03.2011р. посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_7 зареєстрованого у реєстрі № 643 (далі - Договір Дарування) укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5

Зазначені дії розцінюються як уникнення від виконання взятих на себе обовязків щодо утриманням та доглядом за нею так і повернення квартири яка на теперішній час вже йому не належить, як позиції чинного законодавства України, так і договірних зобовязань.

В звязку з чим вимушена звернутись до суду за захистом порушеного права та розірвання Договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Саме тому Договір купівлі - продажу є удаваним правочином, оскільки сторони фактично укладали договір довічного утримання (догляду), що не спростовується сторонами цього договору, тобто укладаючи Договір купівлі - продажу з метою приховання договору довічного утримання (догляду). Отже в даній ситуації існують два правочини: один удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою нібито прикриває реальний правочин.

Частиною 2 ст. 235 Цивільного кодексу України, передбачено якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Закон прямо не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином до зазначених правовідносин застовуються норми що регулюють правовий режим договору довічного утримання (догляду).

Відповідно до ст. 755 Цивільного кодексу України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувана або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.

Відповідно до ст. 756 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.

Однак, як зазначалось вище, та в звязку з тим, що в період дії удаваного договору купівлі - продажу, який насправді є договором довічного утримання (догляду), відповідач ОСОБА_2 подарував безвідплатно спірну квартиру ОСОБА_5 не маючи на це жодних правових підстав, так на підставі ч. 1 ст. 754 Цивільного кодексу України набувач не має права до смерті відчужувана продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання (догляду), укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі на підставі іншого правочину.

Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі договору особою яка не мала права на його укладання, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Якщо таке майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право його витребувати від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-ІУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

Верховний Суд України в п. 10 постанови Пленуму "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року за N 9 зазначив, що рішення суду про задоволення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-1V 'Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позову, просить їх задовольнити, при цьому головним аргументом для задоволення позову посилався на визнання відповідачем ОСОБА_2 вимог позову. На запитання головуючого, щодо обґрунтувань вимог, представник позивача не зміг надати відповіді пояснення, посилаючись на те, що йому нічого не відомо, щодо обставин укладення оспорюваних договорів.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні вимоги позову визнав у повному обсязі і при цьому пояснив, що в 2010 році позивачка, яка приходиться йому рідною бабусею по лінії батька, оформила, шляхом укладення договору купівлі-продажу, на нього свою квартиру, яка є предметом спору по даній справі. Бабуся хотіла подарувати йому цю квартиру, але нотаріус сказала, що оформлення договору дарування буде коштувати дорожче, чим договір купівлі-продажу. Коли бабуся оформила на нього свою квартиру, то просила, щоб він допомагав їй, так як вона стара і хвора. Мова не велась про довічне утримання, просто позивачка подарувала йому квартиру. Десь через півроку бабуся сказала йому, щоб він переоформив квартиру на ОСОБА_5 Бабуся говорила, що ОСОБА_5 доводиться їй родичкою і що вона (ОСОБА_5М.) буде доглядати її (позивачку).

Він разом з бабусею, ОСОБА_5 пішли до нотаріуса і оформили договір дарування цієї спірної квартири.

Він особисто ніяких грошей не платив позивачці за спірну квартиру і не знає чи платила гроші за квартиру ОСОБА_5

Представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечує проти вимог позову, вважає, що позивачка з відповідачем ОСОБА_2 у змові і сам позов направлений на те, щоб забрати спірну квартиру у його довірительки. Сама ОСОБА_5 не визнає позов у повному обсязі, вважає його надуманим, безпідставним, таким, що суперечить вимогам чинного законодавства.

На думку довіреної особи відповідача ОСОБА_5 договір купівлі-продажу спірної квартири позивач ОСОБА_4 підписала, як продавець власноручно.

Згідно п. 8 Договору «Сторони стверджують, що вони мають достатній обсяг цивільної дієздатності, не визнані, згідно з чинним законодавством України, недієздатними чи обмежено дієздатними. Сторони свідчать, що вони розуміють значення та умови цього договору та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів створити для себе юридичні наслідки при його укладенні, а також те, що договір не носить характеру фіктивного правочину».

Позивач повністю усвідомлюючи наслідки укладення правочину купівлі-продажу квартири, одержала кошти у сумі 92309,00 грн. та своїм підписом підтвердила факт повного розрахунку за продану квартиру і відсутність претензій будь-якого матеріального і нематеріального характеру (п. З Договору). А це виключає можливість визнання договору купівлі-продажу від 10 серпня 2010 року договором довічного утримання.

Представник позивача не довів у судовому засіданні, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 насправді були встановлені правовідносини за договором довічного утримання, що ОСОБА_2 зобов'язався матеріально її утримувати, обслуговувати, доглядати за нею і робити їй іншу необхідну допомогу довічно, регулярно надавати грошові кошти. Позивачка та її представник не довели, що при його укладанні, сторони визначили усі види матеріального забезпечення, його обсяг, способи і форми відповідно до вимог ст.749-751 ЦПК України.

Не можна застосовувати норми щодо правочину, який сторони за твердженням представника позивача насправді вчинили (договір довічного утримання), оскільки невідомо, на яких умовах повинно було здійснюватися утримування, в чому полягає догляд, тощо.

Таким чином, позовні вимоги щодо визнання договору купівлі-продажу квартири удаваним договором, таким що прикриває договір довічного утримання не доведені, а тому немає законних підстав для розірвання Договору.

Представник відповідача ОСОБА_5 надав суду письмове клопотання про застосування строків позовної давності (а.с.44).

Заслухавши пояснення сторін дослідивши надані докази, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

10.08.2010 року ОСОБА_4 нотаріально оформила договір купівлі-продажу за яким продала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3 (а.с.6-7).

За цим договором купівлі-продажу визначено вартість квартири в 92309,00 гривень, і продавець (ОСОБА_4І.) одержала повністю гроші в сумі 92309,00 гривень.

У п.8 цього Договору зазначено сторони свідчать, що вони розуміють значення та умови цього договору, та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів створити для себе юридичні наслідки при його укладені, а також те, що договір не носить характер фіктивного або удаваного правочину.

21.03.2011 року ОСОБА_2 на підставі договору дарування квартири подарував ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_4 (а.с.8).

У п.8 цього Договору зазначено «ми, учасники угоди, підтверджуємо, що ця угода не носить характеру фіктивного або удаваного правочину, а також не є зловмисною».

25.03.2011 року ОСОБА_5 оформила технічний паспорт на спірну квартиру (а.с.10-12).

25.03.2011 року за ОСОБА_5 було зареєстровано право власності на спірну квартиру (а.с.9).

У позові ОСОБА_4 стверджує, що більше року тому (виходить в 2014 році) її онук ОСОБА_2 перестав здійснювати догляд за нею та утримувати (а.с.3).

Сам же ОСОБА_2 стверджує в суді, що через півроку після укладення Договору купівлі-продажу спірної квартири позивачка стала вимагати, щоб він переоформив цю квартиру на ОСОБА_5, так як він і його мати погано допомагають їй (ОСОБА_4І.). на вимогу ОСОБА_4 він, у присутності ОСОБА_4 оформив договір дарування спірної квартири.

У суду виникає великий сумнів твердження позивачки про намір укладання договору довічного утримання з ОСОБА_2, так як останній мешкав і мешкає в іншому населеному пункті, поза м.Іллічівськ (Чорноморськ), а тому не мав можливості реально піклуватись про позивачку.

Відповідачка ОСОБА_5 мешкає за 100-120 км. від м.Іллічівська (Чорноморська) і не мала ніякої можливості піклуватись про пристарілу ОСОБА_4

У відповідності зі ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті чи інші обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, заперечень.

Довірена особа позивачки не надала суду будь-яких доказів про наміри укладення договору довічного утримання, а не договору купівлі-продажу. Єдиним доводом він вважає те, що відповідач ОСОБА_2 визнає вимоги позову. Суд не може погодитись з цією позицією сторони позивача, так як відповідач ОСОБА_2 визнаючи вимоги позову категорично стверджує, що позивачка мала намір подарувати йому квартиру, але оформила договором купівлі-продажу, так як, це було повязано з оплатою мита при нотаріальному оформленні. На той час не йшла мова про довічне утримання позивачки.

За таких обставин вимоги позову є надуманими та безпідставними, а тому не підлягають задоволенню.

Крім того, представник відповідача ОСОБА_5 заявив клопотання про застосування строків позовної давності. Оспорювані Договори: купівлі-продажу і дарування спірної квартири були укладені в 2010 і 2011 роках, а позов було подано в суд у 2015 році, більш як через три роки після укладання оспорюваних Договорів.

Ні позивач, ні його довірена особа не просять суд поновити пропущений строк позовної давності.

В постанові колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.02.2015 року по справі №6-239 цс 15 зазначається, що у відповідності із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_4 не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 174, 209, 212, 214, 215, 360-7 ЦПК України, ст.ст. 215, 235, 261, 744, 755 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити ОСОБА_4 в задоволені позовних вимог.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області через Іллічівський міський суд Одеської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Журавель П.І.