Рішення № 56833921, 29.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЄУН 334/8339/15 Головуючий у 1-й інстанції Колесник С.Г.

провадження №22ц/778/1642/16 Суддя-доповідач: Кухар С.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2016 року місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого, суддіОсоцького І.І.суддів:Панкеєва О.В. Кухаря С.В.секретарБурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2016 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про розподіл майна, що є об'єктом спільної сумісної власності,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2015 року ОСОБА_6 звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 07 травня 2004 року. Шлюб зареєстрований Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис №161. Також послалася на те, що з червня 2015 року їх шлюбні відношення фактично припинені та вирішується питання щодо розірвання шлюбу. Від шлюбу дітей не мають.

У період шлюбу, в 2007 році, ними за спільні грошові кошти був придбаний автомобіль марки Volkswagen Passat 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, чорного кольору, право власності на який зареєстровано на відповідача. 16.09.2015 року без згоди позивачки автомобіль відповідачем був проданий його рідній сестрі ОСОБА_7.

В зв'язку з цим, просила стягнути з відповідача грошову компенсацію ? частини транспортного засобу марки Volkswagen Passat, 2006 року випуску, в сумі визначеній після проведення судово-автотоварознавчої експертизи, 120506 грн. 67 коп. та судові витрати в розмірі 1368,85 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5, на користь ОСОБА_6, грошову компенсацію ? частини транспортного засобу марки Volkswagen Passat, 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 в розмірі 120506 грн. 67 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1205 грн. 06 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_5, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове яким відмовити у задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно ч.1 п.4, ч.2 ст. 309 ЦПК України підставами для зміни рішення суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини.

Так, відповідно до ст.60, 69, 70 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу), дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Аналогічні приписи містяться у статтях 368 та 372 Цивільного кодексу України.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" зазначено, що при вирішенні спорів між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (ч. 4 ст. 65 СК).

Згідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один з них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі з 07 травня 2004 року.

Під час шлюбу 2 червня 2007 року сторонами був придбаний автомобіль марки Volkswagen Passat, 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, чорного кольору.

16.09.2015 року автомобіль був відповідачем проданий ОСОБА_7 за 140000 грн. (а.с.46-51).

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 листопада 2015 року шлюб між сторонами розірваний, відповідно до вказаного рішення судом у вказаній справі було встановлено, що сім'я розпалась і з червня 2015 року вони не проживають разом, спільного господарства не ведуть, ніяких відносин не підтримують.

Вказані факти сторонами не оспорюються, як і факт припинення ними шлюбних відносин з червня 2015 року.

Наявність згоди позивачки на реалізацію спільного автомобіля після розірвання шлюбу не встановлена, і відповідач на це взагалі не посилався.

Таким чином є доведеним та не оспорюваних сторонами факт продажу вказаного автомобіля який є спільною сумісною власністю подружжя відповідачем після припинення фактичних шлюбних відносин 16.09.2015 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 СК України дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Укладений відповідачем без згоди дружини договір купівлі-продажу автомобіля у зв'язку із продажем його за визначеною в договорі ціною, в порядку ч. 2 ст. 65 СК України ОСОБА_6 не оспорювався і вимоги про повернення автомобіля внаслідок недійсності такої угоди в якості способу захисту порушеного права нею не заявлялись.

Таким чином придбаний в період шлюбу сторонами спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя і враховуючи відсутність підстав для відходу від рівності часток належить їм порівну. А враховуючи, що він проданий відповідачем без згоди позивача, то з відповідача підлягає стягненню половина вартості автомобіля за ціною його реалізації оскільки вказаний договір в частині визначення ціни позивачем не оспорено.

За вказаних обставин, зважаючи на обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права, змінювати який за встановленим ст. 11 ЦПК України принципом диспозитивності суд повноважень не має, висновок суду щодо визначення розміру стягнутої з відповідача на користь позивачки компенсації вартості 1/2 частки автомобіля за ціною визначеною експертом є невірним, а тому рішення суду підлягає зміні в частині визначення розміру грошової компенсації до ? частини коштів отриманих відповідачем за договором.

В апеляційній скарзі, як і в суді першої інстанції відповідач посилався на те, що в інтересах сім'ї під час їх спільного проживання 27 вересня 2007 року ним була отримана позика у 160000 грн. для придбання вказаного автомобіля від ОСОБА_7 і саме в рахунок погашення боргу перед останньою відповідач в інтересах сім'ї продав цей автомобіль тій же ОСОБА_7

Однак з матеріалів справи вбачається, і про це вірно зазначив суд першої інстанції, що суму грошових коштів у розмірі 160000 грн. згідно з розпискою (а.с. 21) відповідач отримав 27 вересня 2007 року для придбання уже придбаного на той час ще 2 червня 2007 року автомобіля. Позивач при цьому не є стороною даного договору позики. Також у розписці не зазначено про солідарний обов'язок.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Аналіз зазначених норм матеріального права надає підстави для висновку, що при покладення обов'язку на одного з подружжя, який не був стороною у договорі позики, доказуванню підлягає укладення договору позики та отримання позики для потреб та в інтересах сім'ї.

Факт перебування відповідачів на час укладення договору позики у шлюбі не є безумовною підставою для солідарної відповідальності.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідач не надав належних, допустимих та переконливих доказів про укладення договору позики в інтересах сім'ї. Текст самої розписки про отримання коштів у борг відповідачем, не може бути доказом того, що отримані за нею кошти були витрачені на інтереси сім'ї.

Окрім цього, відповідач у скарзі послався на те, що маючи борг перед ОСОБА_7, у 160000 грн. в його погашення продав тій же ОСОБА_7 спільний автомобіль отримавши від неї ще 140000 грн. Таким чином позиція відповідача є хибною оскільки вказаний факт не вказує на погашення боргу шляхом продажу боржником кредитору автомобіля.

Тому наявність в матеріалах справи вказаної розписки датованої 27 вересня 2007 року жодним чином не впливає на суть даного спору. Вказана розписка в разі доведеності її дійсності має правові наслідки лише для осіб які є сторонами за цим договором позики.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2016 року у цій справі змінити в частині, зменшивши розмір грошової компенсації з 120506 грн. 67 коп. до 120000 грн., відповідно зменшити розмір судових витрат 1205,06 грн. до 1200 грн.

Решту рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: