Рішення № 56830570, 28.03.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/18257/15-ц Провадження № 22-ц/772/946/2016Головуючий в суді першої інстанції Жмудь О. О.Категорія 58 Доповідач Жданкін В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Жданкіна В.В.

Суддів: Пащенко Л.В., Ковальчука О.В.

При секретарі: Агеєвій Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Вінницької місцевої прокуратури на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.12.2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці, Замостянський відділ державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції, про визнання автомобіля особистою приватною власністю , -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовною заявою, в якій просила визнати її особистою приватною власністю автомобіль Mercedes-Benz VITO 111 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_2 (номер кузова НОМЕР_1) особистою приватною власністю. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 03 березня 1998 р. позивачка зареєструвала шлюб з ОСОБА_3

17 листопада 2014 року вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області колишнього чоловіка позивачки було засуджено на шість років шість місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна. Вирок вступив в законну силу 15 червня 2015 р. Згідно вироку суду автомобіль «Мерседес Віто» д.н.НОМЕР_2, який був у користуванні обвинуваченого ОСОБА_3 і знаходиться на відповідальному зберіганні у ОСОБА_2 звернуто на користь держави в рахунок конфіскації майна обвинуваченого ОСОБА_3 Ще під час досудового слідства в рамках кримінальної справи, згідно постанови слідчого від 15 листопада 2012 p., на автомобіль, який належіть позивачу на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 12.06.2012 p., було накладено арешт. Дана обставина підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. проте, на момент скоєння злочину, січень - липень 2012 р., сторони фактично припинили шлюбні відносини. Арештований автомобіль позивачка купувала самостійно за свої власні кошти. Оскільки, ОСОБА_3 після повернення додому в 2010 році ніде не працював, ніяких доходів не мав, а позивачка з 2004 року зареєстрована приватним підприємцем та має стабільний дохід. З отриманого доходу постійно сплачує податки відповідно до чинного податкового законодавства. Вказаний автомобіль являється її знаряддям виробництва і арешт автомобіля порушує її права власника, обмежуючи її право володіння, користування та розпорядження майном, а тому просить суд визнати за нею право особистої власності на спірний автомобіль.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17.12.2015 року позов задоволено. Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_2 автомобіль Mercedes-Benz VITO 111 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_2 (номер кузова НОМЕР_1), вартістю 147643, 00 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, заступник керівника Вінницької місцевої прокуратури оскаржив вказане рішення в апеляційному порядку як незаконне, постановлене з порушенням норм матеріального права та просив рішення суду скасувати.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід задоволити виходячи з наступного.

Задовільняючи позовні вимоги суд першої ції виходив з того, що

сторони з березня 1998 року перебувають у шлюбі.

За час перебування у шлюбі, позивачка придбала у власність, за власні кошти, автомобіль Мercedes-Benz VITO 111 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_2., а тому є її особистою приватною власністю оскільки ОСОБА_3 участі у придбанні вказаного автомобіля не приймав.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, власником автомобіля є ОСОБА_2

Суд, також взяв до уваги, що позивачка є фізичною особою- підприємцем з 2004 року, працює, має офіційний дохід, що підтверджує той факт, що вона мала змогу придбати на власні кошти спірний автомобіль, а також те, що відповідач веде антисуспільний спосіб життя, офіційно не працював під час купівлі автомобіля, тобто не мав змоги прийняти участь у купівлі автомобіля, шляхом внесення власних коштів.

Однак, такий висновок суду є помилковим.

Стаття 57 Сімейного кодексу України дає визначення майна, яке

належить до особистої приватної власності кожного з подружжя.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить

дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи

статтю 60 Сімейного кодексу України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт буття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну

жим спільного майна є:

1) час набуття такого майна,

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття),

3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Правовий режим майна, придбаного під час шлюбу, визначається не за його цільовим призначенням і не тільки фактом придбання його під час шлюбу, за джерелами його придбання, за спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна, крім речей особистого користування. Тобто, визнаючи раво особистої приватної власності на майно подружжя, суд повинен становити, крім іншого, і той факт, що джерелом його набуття є особисті кошти або подарунки, успадкування від інших осіб.

Проте, об'єктивних та переконливих доказів придбання належного позивачу автомобіля за рахунок власного доходу, кредитних коштів залучених у якості фізичної особи - підприємця, спільних коштів з третіми особами та документального підтвердження отримання таких коштів на банківські рахунки позивачка суду не надала, а тому даний транспортний засіб є об'єктом спільної власності подружжя.

Крім того, сам по собі факт придбання спірного майна для використання у своїй підприємницькій діяльності не може бути підставою для визнання такого майна об'єктом особистої приватної власності одного з подружжя.

Задовольняючи позовні вимоги Вінницький міський суд Вінницької бласті обмежився лише дослідженням заяви відповідача та показів свідка ОСОБА_4, однак в рішенні суду відсутнє будь-яке посилання на докази в обґрунтування офіційного доходу позивача, окрім свідоцтва НОМЕР_4 про реєстрацію ОСОБА_5 фізичною особою - підприємцем від 30.03.2004 року.

Отже, грошові кошти, майно використані одним з подружжя для ведення підприємницької діяльності, за рахунок коштів, майна подружжя, стають власністю суб'єкта господарювання, а право іншого з подружжя на спільні кошти, майно (тобто речове право) трансформується в інший об'єкт - право вимоги (зобов'язальне право) сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесених коштів, майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності у якості особи суб'єкта господарювання. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Відповідно до ст. 73 Сімейного кодексу України за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Згідно ст. 183 Цивільного кодексу України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, а неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Враховуючи що автомобіль є неподільною річчю, тобто такою яку не можна поділити без втрати її цільового призначення, останній звернено на користь держави в рахунок конфіскації майна ОСОБА_3

Згідно ст. 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У ст. 71 Сімейного кодексу України зазначено, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно ст. 370 Цивільного кодексу України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Згідно ст. 364 Цивільного України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Тобто, для визнання за ОСОБА_2 права власності на спірний автомобіль в цілому, необхідно виконати вимоги передбачені ст. 364 Цивільного України.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позов задоволенню не підлягає, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати, як незаконне, постановлене з порушенням норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу заступника керівника Вінницької місцевої прокуратури задоволити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 грудня 2015 року скасувати та постановити нове.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці, Замостянський відділ державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції, про визнання автомобіля особистою приватною власністю - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та з цього ж моменту може бути оскаржене в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: /підписи/

З оригіналом вірно: