Рішення № 56828961, 24.03.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження 22ц/790/498/16 Головуючий 1 інстанції - Штих Т.В.

Справа № 638/6633/14-ц Доповідач - Кірсанова Л.І.

Категорія - сімейні

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - судді: Кірсанової Л.І.

суддів: Гуцал Л.В., Трішкової І.Ю.,

за участю секретарів - Гребенщикової Ю.В. , Асєєвої В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И Л А:

В квітні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

В обгрунтуівання позовних вимог вказав, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_1 , який зареєстрований 12 лютого 1996 року. Вказаний шлюб розірвано 27 серпня 2013 року. В період шлюбу за спільні кошти було придбано майно - квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1, автомобіль « Део матис» державний номер НОМЕР_2, меблі та побутову техніку. Все вказане майно позивач просить розподілити та визнати за ним право власності на 1\2 частину вказаної квартири, 1\2 чатину автомобіля, а також визнати право власності на диван, шафу купе, пральну машинку, телевізор, шафу у вітальні, музичний центр, супутникову антену.

Відповідачка заперечувала проти вказаних позовних вимог та зазначила, що в 1996 році уклала шлюб з відповідачем фіктивно, так як він на той час відбував покарання і для застосування УДЗ йому необхідно було укласти шлюб. Також вказала, що автомобіль є власністю її сестри, а вона лише брала його на час для здійснення роботи. Щодо меблів та побутової техніки зазначила, що побутова техніка та меблі в квартирі відсутні, так як позивач їх вивіз та продав без її згоди, крім того зазначила, що крім вказаного позивач викрав в неї срібло та дорогоцінності.

Третя особа заперечувала проти позову, зазначила, що її батько - ОСОБА_3 з ними однією родиною не мешкав, тривалий час знаходився в місцях позбавлення волі, жодним чином не приймав участь у придбанні квартири та інших речей. Наразі має іншу родину, не приймає участі в утриманні квартири та не надає допомоги їй та її матері.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ним право власності на 1\3 частину спірної квартири АДРЕСА_1 В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, просить змінити рішення районного суду, а саме, вилучити спірну квартиру зі статусу спільного майна подружжя, та віднести її (частину) до її особистої власності та сумісної власності з ОСОБА_2. В обгрунтування апеляційної скарги посилається на незаконність та необгрунтованість рішення суду, порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з»ясування обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що спірна квартира придбана частково за гроші виручені від продажу 1- кімнатної квартири належної їй та її доньці - ОСОБА_2 Іншу частину надали родичі як допомогу для покращення житлових умов дочері- інваліда дитинства.

Вказане рішенням оскаржила також третя особа - дочка ОСОБА_2, просить змінити рішення районного суду, а саме, вилучити спірну квартиру АДРЕСА_1 зі спільного майна подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1, віднести зазначену квартиру до сумісної власності відповідачки, ОСОБА_1 і її - ОСОБА_2. В обгрунтування апеляційної скарги посилається на неповне з»ясування обставин, що мають значення для справи. Просить звернути увагу на обставини, про які зазначає ОСОБА_1

ОСОБА_3, також звернувся з апеляційною скаргою, просить змінити рішення районного суду та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. В обгрунтування апеляційної скарги посилається на незаконність та необгрунтованість рішення суду, порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Вважає, що він надав достатньо доказів, що перебуваючи з ОСОБА_1 в шлюбі, вони придбали спірну квартиру, автомобіль, побутову техніку та меблі. Також вважає, що суд безпідставно визнав за ним право тільки на 1/3 частину сумісно придбаної з дружиною квартири. Суд не навів буд ь- яких доводів і мотивів зменшення його частки в сумісно придбаній квартирі

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначені вимоги закону судом першої інстанції виконані не в повному обсязі.

Задовольняючи частково позовні вимоги про визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/3 частину спірної квартири, суд першої інстанції, посилаючись на ч. 2 ст. 70 СК України, виходив з того, що доведеними є лише обставини придбання квартири під час шлюбу. Разом з тим в даній ситуації, суд вважав за справедливе відійти від рівності часток подружжя при розподілі, та визнати за позивачем лише 1\3 частину вказаної квартири. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про розполід спірного автомобіля, меблів та побутової техніки суд виходив з того, що правові підстави отримання цього майна позивачем не доведені та не надано доказів їх виникнення.

З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували в шлюбі, з 12 лютого 1996 року до 27 серпня 2013 року. Від вказаного шлюбу мають повнолітню дитину ОСОБА_2

Звертаючись з позовом, ОСОБА_3 вказав, що за спільні кошти з ОСОБА_1 під час шлюбу придбав двокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1, автомобіль « Део матис» державний номер НОМЕР_2, меблі та побутову техніку.

У відповідності до ст.ст. 11, 60 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 06 січня 1998 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належала квартира АДРЕСА_2. З метою придбання двокімнатної квартири вказана квартира продана відповідно до договору купівлі-продажу за 9200 грн. 11 березня 1998 року( а. с.42, 43) .

Через тиждень ОСОБА_1 придбала двокімнатну квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1. відповідно до договору купівлі-продажу № БК2-129 від 18 березня 1998 року за 16000 грн. ( а. с. 13).

З пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вбачається, що спірна квартира придбана на кошти, які вони отримали від продажу однокімнатної квартири, яка належала їм на праві власності та частково на кошти які їм надали родичі як допомогу для поліпшення житлових умов.

На підставі ст.60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку( доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об»єктом права спільної сумісної власності.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно роз'яснень, викладених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Слід врахувати, що ОСОБА_3 з 1991 року до 1997 рік відбував покарання за ст. 186ч.3, 86-1 КК України з конфіскацією належного йому майна, після звільнення з міста позбавлення волі деякий час мешкав в Луганській області.

Згідно довідки з місця мешкання в спірній квартирі ОСОБА_3 був зареєстрований тільки з 17.01.2001 року ( а. с. 83).

Належних та допустимих доказів на спростування доводів ОСОБА_1 щодо того, що спірна квартира частково придбана за кошти вилучені від продажу належної їй та ОСОБА_2 одно кімнатної квартири в сумі 9200 грн. позивачем не надано.

За таких обставин судова колегія вважає за необхідне рішення суду першої інстанції змінити та визнати за ОСОБА_3 право власності на 21/100 частин спірної квартири, виходячи з наступного розрахунку: 16000 грн.- вартість спірної квартири, 9200 грн. - кошти, які були вилучені від продажу 1- кімнатної квартири та належали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та ОСОБА_1 витратила на придбання спірної квартири.( 16000-9200= 6800грн.) . Тобто спільні кошти подружжя ОСОБА_1 це 6800 грн., з яких частка ОСОБА_3 становить 3400 грн. Таким чином частка ОСОБА_3 в спірній квартирі складає 21/100 спірної квартири., а ОСОБА_1- 79/100 частин спірної квартири.

Крім того, ОСОБА_3 просив визнати за ним право власності на ? частину автомобіля НОМЕР_1, а також визнати право власності на меблі та побутову техніку: диван, шафу купе, пральну машинку, телевізор, шафу у вітальні, музичний центр, супутникову антену та вказав, що спірний автомобіль, спірні меблі та побутову техніку на суму 36000 грн. ( а. с. 21) вони з ОСОБА_1 придбали в шлюбі.

Матеріали справи свідчать, що відповідно до договору купівлі-продажу від 18 жовтня 2010 року та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіля НОМЕР_1 його власником є ОСОБА_5( а. с. 52-58).

Вказаним автомобілем ОСОБА_1 мала право керувати на підставі довіреності від 25 жовтня 2010 року, яка видана на п'ять років, тобто до 25 жовтня 2015 року. На разі дія вказаної довіреності скінчилась( а. с. 59).

З пояснень в судовому засіданні суду першої інстанції свідка ОСОБА_5 вбачається, що вказаний спірний автомобіль - є її власністю та вона не розуміє чому на нього претендує позивач.

Відповідач ОСОБА_1 також вказала, що вона тільки користувалася спірним автомобілем, належить вказаний автомобіль ОСОБА_5 Щодо меблів та побутової техніки ОСОБА_1 зазначила, що вказана побутова техніка та меблі в квартирі відсутні, так як позивач їх вивіз та продав без її згоди.

Належних та допустимих доказів на спростування доводів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 щодо того, що спірний належить подружжю ОСОБА_1 позивачем не надано. Матеріали справи також не містять таких доказів.

Крім того, позивачем не надано жодного доказу про наявність та придбання побутової техніки та меблів, які він просить розподілити.

Ухвалами Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25.11.2014 року та від 03.06. 2015 року( а. с. 107, 150) у справі за клопотанням представника позивача призначались дві судово - товарознавчі експертизи вартості меблів та побутової техніки. Від експерта надходили клопотання про надання додаткових матеріалів, суд надавав час для долучення додаткових матеріалів та доказів у справі. Проте експертні установи повернули ухвали суду про призначення вказаних експертиз без виконання в зв'язку з невиконанням клопотання експерта про надання додаткових матеріалів та доказів, необхідних для проведення експертизи. ( а. с. 127-129, 134,135).

Тому відмовляючи в задоволенні позовних вимог про розподіл спірного автомобіля, меблів та побутової техніки суд обґрунтовано виходив з того, що позивач не надав доказів в підтвердження цієї частини позовних вимог.

За таких обставин судова колегія знаходить, що при вирішенні справи судом першої інстанції допущено неповне з»ясування обставин у справі, що мають істотне значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими та не застосування закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, що згідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для змінення рішення суду першої інстанції.

В зв»язку з наведеним судова колегія апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхиляє. Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольняє частково.

Рішення районного суду змінює, скасувавши його в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 1\3 частину спірної квартири та в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судових витрат в розмірі 1390, 50 грн.

За ОСОБА_3 судова колегія визнає право власності на 21/100 частину спірної квартири АДРЕСА_1 в м Харків, залишивши 79/100 частин цієї квартири у власності ОСОБА_1.

На підставі вимог ч 1ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Тому слід зменшити суму стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судових витрат до 340 грн., виходячи з того, що його доля в спірній квартирі становить 3400 грн.

Враховуючи, що доводи апеляційних скарг рішення суду в іншій частині не спростовують, судова колегія погоджується з рішенням районного суду в частині відмови ОСОБА_3 в задоволенні позову про визнання за ним права власності на 1\2 частину спірного автомобіля, а також відмови про визнання права власності на меблі та побутову техніку та в цій частині вказане рішення залишає без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п3 ч. 1 ст. 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2015 року змінити, скасувавши його в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 1\3 частину спірної квартири та в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судових витрат в розмірі 1390, 50 грн.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 21/100 частину квартири АДРЕСА_1 в місті Харків, залишивши 79/100 частин цієї квартири у власності ОСОБА_1.

Зменшити суму стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судових витрат до 340 грн.

В іншій частині вказане рішення залишити без змін.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

ГОЛОВУЮЧИЙ: СУДДІ: