Рішення № 56825988, 23.03.2016, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1447/15-ц

Провадження № 2/344/1056/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2016 м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Бородовського С.О.

за участі секретаря Прокопів С.Р.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ПрАТ СК «ПЗУ Україна» про стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

в позові вказано, що 19/10/2013 р. відповідач керував автомобілем БМВ 532І та здійснив наїзд на ОСОБА_5, яку було доставлено в лікарню, в якій 14/11/2013 р. остання померла. Позивач була опікуном ОСОБА_5 Кримінальне провадження за вказаними обставинами було закрито 27/12/2013, а 31/01/2014 р. постанову про закриття провадження скасовано. Позивач просила стягнути з відповідачів на свою користь 30365,95 гривень матеріальної шкоди, пов`язаної із лікуванням ОСОБА_5 та її смерті, 100000 гривень моральної шкоди.

27/10/2015 р. позивач подала заяву про збільшення позову, в якій просила суд стягнути з відповідачів солідарно матеріальну шкоду, пов`язану із лікуванням та у зв`язку зі смертю ОСОБА_5 в сумі 39802,95 гривень та 100000 гривень моральної шкоди.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позов з підстав, що в ньому зазначені та надала пояснення про те, що витрати позивача становлять 4000 гривень на правову допомогу, 12200,9 гривень витрати на медикаменти, 4850 на предмети гігієни, проїзд і харчування, але про які немає доказів, 8035,05 гривень на поховання, 9437 гривень на пам`ятник, 1280 гривень на доглядальницю.

В судовому засіданні представник відповідача заперечив позов з тих підстав, що вини відповідача не встановлено, вироку немає, в кримінальному провадженні відповідач є свідком, відповідно до висновку експертизи відповідач не міг уникнути наїзду, оскільки ОСОБА_5 раптово з`явилась у невстановленому для переходу місці, наїзд не було здійснено на пішохідному переході, будь-яких даних про наїзд на пішохідному переході відсутні.

Судом встановлено наступні обставини.

19/10/2013 р. складено протокол огляду місця події та схему ДТП.

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_5 №441 від 14/11/2013 р. причиною смерті було гостра легенево-серцева недостатність, двобічна пневмонія.

Також у ОСОБА_5 діагностовано закритий перелом правової стегнової кістки.

Відповідно до свідоцтва про смерть № 179367 ОСОБА_5 померла 14/11/2013 р.

Відповідно до витягу з журналу реєстрації виїздів по станції швидкої та невідкладної допомоги м. Івано-Франківськ 19/10/2013 р. у ОСОБА_5 діагностовано закритий перелом правової стегнової кістки, відкритий перелом лівої стегнової кістки, забій головного мозку, забійна рана чола, лівого стегна.

Відповідно до витягу з рішення від 23/09/2003 р. №400 встановлено опіку на ОСОБА_5, опікуном призначено ОСОБА_3

08/03/2013 р. відповідач уклав договір страхування цивільно-правової відповідальності з СК України «ПЗУ Україна».

Відповідно до висновку експерта від 10/12/2013 р. відповідач не мав технічної можливості уникнути наїзду на ОСОБА_5, шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування з моменту виникнення небезпеки руху.

Відповідно до постанови слідчого від 24/07/2014 р. на досудовому слідстві допитано свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 які надали показання про те, що були очевидцями того, як ОСОБА_5 у не встановленому дорожніми знаками місці перебігала проїжджу частину дороги в напрямку руху автомобіля відповідача, який рухався в крайній правій частині смуги руху, перед автомобілем відповідача рухався автобус, який обмежував видимість, відповідач здійснював гальмування, намагався уникнути наїзду на ОСОБА_5, а відповідно до висновку судово-медичної експертизи №44 від 16/12/2013 р. смерть ОСОБА_5 настала від двобічної гнійної пневмонії, ускладненої двобічним випітним плевритом і гострою серцево-судинною недостатністю. Закритий перелом правої стегнової кістки відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що викликали тривалий розлад здоров`я та не є небезпечними для життя в момент спричинення.

Суду не надано доказу того, що зазначені в постанові слідчого фактичні дані щодо змісту експертиз та показань очевидців ДТП визнано недостовірними, або, що будь-кого зі свідків засуджено за надання неправдивих показань.

Так, відповідно до п. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до п. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Так само в ухвалі Верховного Суду України від 27 жовтня 2010 р.в справі з аналогічним предметом позову вказано, що закон зобовязує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

В п. 2 постанови Верховного Суду України № 6 від 27.03.92 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» вказано, що при заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на його володільця не може бути покладено обов'язок по її відшкодуванню, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, а у випадках, передбачених спеціальним законом, - тільки умислу потерпілого. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, коли іншого не встановлено законом, розмір належного з володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено.

Відповідно до ст. 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується.

Відповідно до вимог ст. 1193 ЦП України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування зменшується.

Згідно з 4.7ПДРпішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах, у тому числі підземних і надземних, а у разі їх відсутності - на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч.

Пунктом 4.8 визначено, що якщо в зоні видимості немає переходу або перехрестя, а дорога має не більше трьох смуг руху для обох його напрямків, дозволяється переходити її під прямим кутом до краю проїзної частини в місцях, де дорогу добре видно в обидва боки, і лише після того, як пішохід упевниться у відсутності небезпеки.

В п. 4.14. Правил дорожнього руху вказано, що пішоходам забороняється виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху; раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід; переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири і більше смуг для руху в обох напрямках, а також у місцях, де встановлено огородження.

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України „Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки " № 4 від 1 березня 2013 року під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Так відповідачем доведено, що ОСОБА_5 перебігала проїжджу частини дороги, на ділянці, що відведена виключно для руху транспортних засобів, розділена подвійною розділювальною смугою, у не обладнаному та не відведеному для переходу дороги пішоходами місці, в темну пору доби, за умови руху у відповідний час на цій ділянці декількох транспортних засобів один за одним, в одному напрямку руху, і у зв`язку з цим обмежують один одному огляд дороги, може бути розцінено виключно як умисна дія потерпілого, оскільки за наявності вказаних порушень одночасно пішохід не може свідомо не допускати, що його вбігання під колеса транспортного засобу не призведе до отримання для нього шкідливого результату.

При цьому оцінка вказаних дій ОСОБА_5 в якості грубої необережності не може бути здійснена, оскільки ОСОБА_5 не стояла на дорозі, а здійснювала активні дії щодо свого переміщення, за умов наявності цілком реальної, а не уявної для неї небезпеки, яку також становив не один, а декілька транспортних засобів, які рухались в попутному напрямку руху; ОСОБА_5 не стояла, не переходила дорогу, а перебігала її; також вона перебігала дорогу в темну пору доби, за умов обмеженої видимості перешкод як для неї самої так і для водіїв транспортних засобів; ОСОБА_5 не чекала проїзду транспорту на тротуарі, з якого розпочала рух, ні на смузі руху зустрічного транспорту по відношенню до руху відповідача, ні на розподільній подвійній смузі; ОСОБА_5 перебігала дорогу не після проїзду транспорту, а безпосередньо перед ним.

Саме дії ОСОБА_5 призвели до відсутності у відповідача технічної можливості уникнути наїзду на неї. Так відповідач здійснював екстрене гальмування транспортного засобу, що, однак, не призвело до уникнення заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень. Отже відповідач не передбачав небезпеки в русі, на відповідній ділянці дороги та з урахуванням межі видимості і не повинен був передбачати її, а тому він не мав умислу на завдання потерпілій тілесних ушкоджень, але й не мав технічної можливості уникнути з нею зіткнення.

Крім цього позивачем не доведено причинно-наслідковий зв`язок між ДТП та смертю ОСОБА_5, оскільки в результаті спірної ДТП ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження гомілок, а причиною смерті ОСОБА_5 в медичній довідці вказано двобічну гнійну пневмонію, ускладнену двобічним випітним плевритом і гострою серцево-судинною недостатністю.

Тому суду не надано жодного доказу того, що смерть ОСОБА_5 настала внаслідок дій відповідача.

Відповідно до п. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тому позов в частині оплати відповідачем обраного позивачем на власний розсуд пам`ятнику ОСОБА_5 та витрат на проведення обіду в її пам`ять взагалі позбавлені будь-яких правових підстав. Вказані витрати не є витратами на поховання особи. При цьому витрати на поховання особи здійснюються відповідним державним органом на основі положень законодавства про соціальне страхування, залежно від соціального статусу особи, поховання якої було здійснено.

Так само позов позбавлений будь-яких правових підстав щодо оплати відповідачем за придбання медичних засобів, призначених для лікування пневмонії і серцево-судинного захворювання ОСОБА_5, оскільки немає будь-якого причинно-наслідкового зв`язку між ДТП і лікуванням ОСОБА_5 від вказаних захворювань.

За тих умов, що потерпіла свідомо допускала настання для неї шкідливого результату від її вбігання під колеса транспортного засобу, що є активною і умисною дією щодо створення ДТП і отримання нею тілесних ушкоджень, тому відповідно до ст. 1193 ЦК України не може бути стягнуто з відповідача шкоду, яка є наслідком умисних дій потерпілого.

Застосування до спору положень п. 5 ст. 1187 ЦК України та ст. 1193 ЦК України виключає можливість застосування в спорі п. 2 ст. 1187 ЦК України.

26/01/2015 р. позивачка та ОСОБА_1 уклали договір про надання правових послуг, зміст якого не передбачає домовленості щодо розміру оплати за надані послуги.

Відсутній будь-який розрахунок витрат на правову допомогу.

В свою чергу прохання про стягненя 4000 гривень на правову допомогу суперечить змісту ст. 1 Закону України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах вказано, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

В п. 1 ст. 11 ЦПК України вказано, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В ст. 23 ЦК України вказано, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п.5Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 рокуз подальшими змінами „Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкодиобов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Будь-якого порушення прав позивача судом не встановлено, а тому моральна шкода не обґрунтована жодним розрахунком.

Відповідно до п. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до п. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

В п. 2 ст. 13 ЦК України зазначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (п. 3 ст. 13 ЦК України).

В п. 6 ст. 13 ЦК України вказано, що у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до п. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Так само позов не обґрунтовано в частині вимог до страхової компанії, оскільки законом встановлено правові підстави і обсяг відповідальності страховика в межах договору із страхувальником та в порядку ,передбаченому положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

При цьому правові підстави солідарної відповідальності визначені законом і даний випадок до них не відноситься, а тому і в цій частині позов позбавлений будь-яких правових підстав.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до зазначеного суд,-

УХВАЛИВ:

в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ПрАТ СК«ПЗУ Україна» про стягнення солідарно матеріальної шкоди в сумі 39802,95 гривень та 100000 гривень моральної шкоди, відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом 10 днів з моменту його проголошення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий суддя С.О. Бородовський