Ухвала суду № 56825715, 22.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1375/16 Справа № 183/6699/14 Головуючий у 1 й інстанції - Березюк В. В. Доповідач - Рудь В.В.

Категорія 20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі

Головуючого судді: Рудь В.В.

суддів: Ткаченко І.Ю., Повєткіна В.В.

при секретарі: Назаренко А.С.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку в частині визначення покупця та визнання майна особистою приватною власністю, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку в частині визначення покупця та визнання майна особистою приватною власністю(а.с.2-4).

Позивачка зазначала, що з червня 2006 року по вересень 2014 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3 Від даного цивільного шлюбу мають неповнолітню дитину - сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

З початку спільних сімейних відносин мешкали у батьків відповідача за адресою: АДРЕСА_1, власного житла у ОСОБА_3 не було.

Під час спільного проживання з відповідачем, а саме 08.04.2010 року, між нею та ОСОБА_7, був укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевичем Є.В., згідно якого вона та її рідна сестра ОСОБА_9 продали належну їм на праві спільної часткової власності квартиру АДРЕСА_2, продаж якої фактично було здійснено за 50 000,00 доларів США, сума вказана в договорі складає 24 426,00 грн. Гроші за продаж квартири були отримані особисто нею, ОСОБА_2, в її особисте користування, що було вирішено за сімейними домовленостями між нею, сестрою та батьками.

14.04.2010 року, тобто під час спільного проживання з відповідачем, придбали житловий будинок АДРЕСА_3, який зареєстрували на ім'я чоловіка - ОСОБА_3, оскільки на той час вона мала боргові зобов'язання за кредитним договором між нею та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Договір купівлі-продажу будинку, що посвідчений нотаріусом Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Крутько Л.П., було укладено між ОСОБА_4, ОСОБА_5, іменованими як «Продавець», з однієї сторони, та ОСОБА_3, іменованим як «Покупець», з другої сторони. Продаж вказаного домоволодіння фактично було здійснено за 43 000,00 доларів США, сума вказана в договорі складає 165 000,00 грн.

Фактично вказане домоволодіння придбано за кошти від продажу квартири за договором від 08.04.2010 року, тобто, за її особисті кошти.

З моменту купівлі спірного домоволодіння разом з відповідачем та дітьми оселилися в ньому та продовжували спільно проживати до жовтня 2014 року.

В жовтні 2014 року шлюбні відносини з ОСОБА_3 остаточно припинилися і він покинув вказане житло. Під час спільного життя, відповідач ніколи не заперечував, що спірне домоволодіння фактично належить їй, оскільки придбане за її особисті кошти. На даний час з відповідачем склалися досить напружені стосунки і він погрожує тим, що виселить з будинку її та дітей.

Посилаючись на викладені обставини та положення ст.ст.57,70,74 СК України, ст.ст.392,203,215,217,235 ЦК України, ОСОБА_2 просила:

визнати частково недійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_3, укладений 14.04.2010 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений нотаріусом Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Крутько Л.П. та зареєстрований в реєстрі за № 2-867, в частині визначення покупцем ОСОБА_3;

визнати за нею, ОСОБА_2, право особистої приватної власності на житловий будинок загальною площею 87,70 кв.м, житловою площею 53,70 кв.м, з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, розташований на земельній ділянці місцевої сільської ради загальною площею 0,18 га, кадастровий номер НОМЕР_1.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено(а.с.126-131).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права(а.с.156-164).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно ст.ст.3,4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За змістом ч.3 ст.10, ч.2 ст.59, ч.ч.1, 2 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За правилами ст.ст.627, 628 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст.202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги до правочинів. Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, зокрема, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини - ст. 217 ЦК України.

За положеннями ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно роз'яснень, наведених в п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Отже, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином. Тобто за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

По справі встановлено, що згідно договору купівлі-продажу квартири від 08 квітня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевичем Є.В. та зареєстрованого в реєстрі за №1767, ОСОБА_2, ОСОБА_9 - «Продавці», з однієї сторони, та ОСОБА_7 - «Покупець», з другої сторони, продали належну їм на праві спільної часткової власності квартиру АДРЕСА_2. Продавцю ОСОБА_2 належить 33/100 частини квартири на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 25.07.1997 року; Продавцю ОСОБА_9 належить 67/100 частини квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло від 13.09.2005 року. Продаж об'єкту купівлі-продажу здійснено за 24426,00 грн., котрі Продавці отримали повністю при підписанні цього договору(а.с.11-12).

За змістом договору купівлі-продажу будинку від 14 квітня 2010 року, посвідченого нотаріусом Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Крутько Л.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 2-867, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - «Продавці», з однієї сторони, та ОСОБА_3 - «Покупець», з другої сторони, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, попередньо ознайомлені з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин(зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину), уклали цей договір про таке: Продавець продав, а Покупець купив житловий будинок А, саман обкладений цеглою, житловою площею 53,70 кв.м, загальною площею 87,70 кв.м, з господарськими будівлями та спорудами; літня кухня Б, сарай В, сарай Д, убиральня Е, літній душ Ж, погріб З, гараж И, тимчас.навіс Л, тимчас.навіс М, колодязь К, огорожа 2-11, замощення І, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, розташований на земельній ділянці місцевої ради загальною площею 0,18 га, кадастровий номер НОМЕР_1. Продаж вчинено за 165207,00 грн., які Покупець сплатив Продавцю до підписання цього договору(а.с.13-14).

Як видно із справи, обгрунтовуючи позов, ОСОБА_2 просила визнати оспорюваний договір купівлі-продажу будинку від 14 квітня 2010 року недійсним частково, а саме в частині визначення покупцем ОСОБА_3 з підстав, передбачени ст.235 ЦК України, тобто, удаваним.

Разом з тим, доказів в розумінні положень ст.ст.57,58 ЦПК України, які б містили інформацію щодо предмета доказування, а саме доказів того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5, з однієї сторони, та ОСОБА_3, з другої сторони, укладаючи між собою договір-купівлі продажу, здійснювали зазначені дії з метою приховання іншого правочину, ОСОБА_2 у порядку, передбаченому ст.10, 60 ЦПК України, не надала. В той час, як саме сторона зобов'язана довесті ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того, як видно із справи, ОСОБА_2 не є стороною оспорюваного нею правочину та не довела того, що волевиявлення сторін договору не було вільним та не відповідало їх волі. Не надано доказів того, що сторони, укладаючи договір купівлі-продажу будинку, не мали наміру на досягнення правових наслідків, обумовлених ним.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, ОСОБА_2 в той же час просить перевести на неї права покупця за договором та визнати за нею право особистої приватної власності на житловий будинок, стверджуючи, що будинок придбано за її кошти, тобто, фактично заявляє позовні вимоги, які є суперечливими, не зазначаючи при цьому, який правочин приховували сторони, укладаючи договір купівлі-продажу.

Таким чином, враховуючи наведене, суд прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 в силу відсутності правових підстав, передбачених ст.ст.203, 215, 217, 235 ЦК України, на які вона посилалась в обґрунтування заявлених позовних вимог.

При цьому, суд обгрунтовано зазначив, що норми Сімейного Кодексу України, на які посилась ОСОБА_2 в позовній заяві, не регулюють правовідносини щодо оспорюваного нею правочину.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_3 визнав факт, що спірний будинок придбано, зокрема, за кошти, отримані від продажу квартири, не можуть бути взяті до уваги, оскільки сам по собі такий факт не є підставою для визнання договору купівлі-продажу будинку від 14 квітня 2010 року недійсним з підстав, передбачених ст.ст.203, 215, 217, 235 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Висновки суду першої відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, підстав для скасування судового рішення не встановлено.

Керуючись ст.ст.303,307,308,315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -