Рішення № 56823470, 28.03.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/2235/16

В справі № 760/463/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2016 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Шереметьєвої

за участю секретаря- Носачова А.К.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача- ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, суд

В С Т А Н О В И В:

В січні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом і просить стягнути з відповідача 100 000,00 гр. в відшкодування моральної шкоди.

Посилається в позові на те, що в період з 01 червня 2014 року по 25 вересня 2014 року проходив військову службу в Збройних Силах України та приймав участь в антитерористичній операції в складі військової частини - польова пошта В0131 у м. Маріуполі.

05 вересня 2014 року при виконанні службових обов»зків у результаті артилерійського обстрілу в зоні АТО отримав мінно-вибухову травму. Неодноразово проходив лікування в умовах стаціонару з приводу осколкового наскрізного поранення м»ягких тканин лівого стегна, осколкового наскрізного поранення лівої стопи, кісток, лівого гомілково-стопного суглобу та інших ушкоджень.

Після лікування його хода в повному обсязі не відновилася.

За результатами огляду за висновками медико-соціальної експертної комісії йому була встановлена IIІ група інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.

Від травм, отриманих під час участі в антитерористичній операції в складі військової частини, в нього втрачено 65% працездатності.

У зв'язку із погіршенням стану здоров'я він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, у нього постійно виникають проблеми зору. Він не може вільно пересуватися, відчуває сильний біль у ногах.

Він постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт.

Він втратив роботу, так як не може пересуватися без костилів, значна частина пенсії, яку він отримує як інвалід IIІ групи, витрачається на придбання ліків та оздоровлення, постійні медичні огляди, санаторне лікування.

Вважає, що ст.3 Закону України « Про Збройні Сили України» на відповідача, як центральний орган виконавчої влади і військового управління, покладається обов»язок відшкодувати йому моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров»я внаслідок поранення, отриманого під час проходження військової служби.

Виходячи з цього, з посиланням на норми ст.17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ст. ст. 23, 1167 ЦК України просить задовольнити позов.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала.

Посилається на те, що 10 серпня 2015 року позивачу в зв»язку з отриманою травмою була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 182 700 грн. 00 коп. в порядку, визначеному ст.16 даного Закону.

Крім того, підставою для відповідальності за завдану моральну шкоду є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою та вина.

Вважає, що вини МО України в завданні позивачу моральної шкоди немає, а тому просить у позові відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач у період часу з 01 червня 2014 року по 25 вересня 2014 року проходив військову службу в Збройних Силах України та приймав участь в антитерористичній операції в складі військової частини - польова пошта В0131 у м. Маріуполі.

05 вересня 2014 року в результаті артилерійського обстрілу в зоні АТО позивач отримав вогнепально-уламкове поранення.

30 березня 2015 року за результатами огляду за висновками медико-соціальної експертної комісії позивачу була встановлена IIІ група інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.

Ступінь втрати професійної працездатності становить 65%.

/а.с.14 - 25 /

Звертаючись до суду, позивач обгрунтовує свої вимоги нормами ст.17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ст.ст. 23, 1167 ЦК України, які є взаємовиключними.

На виконання вимог ч.4 ст.10 ЦПК України представнику позивача в судовому засіданні роз»яснювався порядок відшкодування моральної шкоди та необхідність визначення норми закону, який передбачає її відшкодування у відносинах, що виникли між сторонами.

Представник позивача наполягав на вирішенні спору в межах заявлених вимог та обраних при зверненні до суду нормах права.

В судовому засіданні в обгрунтування позову та завдання моральної шкоди послався на те, що вина відповідача в завданні йому моральної шкоди полягає в самому факті отримання ним поранення, що, з його точки зору, уже є констатацією факту вини відповідача понесених ним у зв»язку з цим моральних стражданнях.

Так, вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди ґрунтуються на відносинах, пов'язаних з проходженням військової служби та участі в антитерористичній операції.

Стаття 1167 ЦК України регулює позадоговірні (деліктні) відносини і на дані правовідносини не поширюється, оскільки діє спеціальний закон, а саме: Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Норми ст. 17 даного Закону встановлюють судовий порядок розгляду справ про захист прав осіб, визначених ним, передбачаючи серед іншого можливість відшкодування моральної шкоди, але не встановлює підстави та порядок для задоволення такої вимоги.

Визначення моральної шкоди міститься у ст. 23 ЦК України та п.3 постанови Пленуму Верховного Суду № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Так, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Протиправна поведінка особи, яка завдала моральної шкоди, може полягати у: завданні каліцтва або іншого ушкодження здоров'я; протиправної поведінки щодо членів сім'ї чи близьких родичів потерпілого; знищенні чи пошкодженні майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Обов'язковою підставою для деліктної відповідальності за завдання моральної шкоди є встановлення причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою особи.

Моральна шкода відшкодовується лише за наявності вини особи, яка завдала шкоди.

Цивільне законодавство встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв'язку та вини заподіювача.

При цьому необхідно враховувати, чим підтверджується факт завдання особі моральної шкоди, за яких обставин та якими діями (бездіяльності) вона завдана, в якій грошовій формі чи в якій матеріальній формі особа оцінює завдану їй шкоду та з чого вона при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

З точки зору ч.1 ст.58 ЦПК належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Так, представником відповідача в судовому засіданні не оспорюється отримання позивачем поранення, пов»язаного з проходженням військової служби, та його участі в антитерористичній операції.

В той же час, будь-яких доказів протиправної поведінки відповідача в завданні йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку з діями відповідача представник позивача в судовому засіданні не надав.

За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача.

Суд не приймає до уваги посилання представника позивача в судовому засіданні на правову позицію, висловлену Верховним Судом України в постанові від 21 жовтня 2014 року в справі № 3-86гс14, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Даною постановою Верховний Суд України прийшов до висновку про обов'язок держави, в особі Міністерства оборони України як уповноваженого органу державного управління, відшкодувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час, та шкоду, яку заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень.

Тобто, це є правова позиція в справі з іншим предметом позову та не може застосовуватися до спору сторін у даній справі.

За таких обставин суд вважає безпідставним посилання представника позивача на дану правову позицію.

Керуючись ст.ст.11, 15,16, 23,1167 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. ст. 3,4, 10,11,57-60,88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку

для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.

Суддя