Рішення № 56822590, 16.11.2015, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/1788/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Гаврилової О.В.,

при секретарях Лесик Ю.С., Філімонової Ю.О., Неділько Л.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

19.01.2015 р. представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулась до суду з позовом, в якому просить солідарне стягнути з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь позивача заборгованості за кредитним договором №014/3796/73/56689 від 23.08.2007р. станом на 10.10.2014 року в розмірі 1 603 348,63грн.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що 23.08.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №014/3796/73/56689, відповідно до умов якого, кредитор надав позичальнику кредит у сумі 16 413,00 доларів США на строк 72 місяці - з 23.08.2007 року по 23.08.2013 р., а позичальник зобов'язався використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом. Процентна ставка за користування кредитом складає 13,5% річних. Для забезпечення вимог кредитора 23.08.2007р. було укладено Договір поруки між Банком та ОСОБА_4, відповідно до умов якого поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання перед банком відповідати по зобов'язанням Боржника, які виникають з умов кредитного договору, а саме повернути кредит, сплатити процент за його користування, комісійну винагороду, неустойку, в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також відшкодувати можливі збитки та виконати інші умови кредитного договору в повному обсязі. Відповідачами належним чином не виконуються умови договорів. Сума заборгованості є значною та постійно збільшується внаслідок нарахування штрафних санкцій. Загальна сума заборгованості за кредитним договором № 014/3796/73/56689 від 23.08.2007р. станом на 10.10.2014 року складає 1 603 348,63 грн., із них: заборгованість за кредитом - 10705,25 доларів США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ 138427,63 грн., в т.ч. прострочена заборгованість за кредитом 10705,25 доларів США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ 138427,63грн.; заборгованість за відсотками - 8305,01 доларів США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ 107390,56 грн., в т.ч. прострочена заборгованість за відсотками - 8237,70 доларів США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ 106520,19 грн.; розрахована пеня - 1357530,44 грн.

Представник позивача в судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій позов підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій просив відмовити в задоволенні позову з цих підстав (а.с.45), також подав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що розмір нарахованої позивачем неустойки є необґрунтовано завищеним порівняно з розміром наданого кредиту, який може бути зменшено на підставі ч.3 ст. 551 ЦК України. Крім того, щодо вимоги про стягнення пені сплив строк позовної давності. Також виклав доводи щодо припинення поруки відповідача ОСОБА_4 (а.с.64-69). Також надав додаткові заперечення на позов, в яких зазначив, що відповідач ОСОБА_6 особисто зняла з реєстрації автомобіль, переданий в заставу банку. При цьому позивач у листі на адресу ДАІ зазначив, що у зв'язку з наданням банком згоди на реалізацію заставного майна - автомобіля та погашенням заборгованості за кредитним договором, що свідчить про те, що борг за договором кредиту погашений, а відсутність доказів оплати саме ОСОБА_3 останніх двох платежів свідчить про можливість застосування до позовних вимог строків позовної давності (а.с.153).

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився, подав до суду заперечення на позов про стягнення заборгованості, в яких просить відмовити в задоволені позову банку в повному обсязі та зазначив, що у позивача відсутні правові підстави для стягнення заборгованості, оскільки порука є припиненою виходячи з того, що відповідно до кредитного договору, останній строк погашення кредиту - 23.08.2013 року, отже позивач мав право звернутися з майновою вимогою до поручителя протягом шести місяців з дня закінчення строку дії поруки, тобто до 23.02.2014 року, однак позивач звернувся з позовом після спливу строку дії договору поруки, тому правових підстав для стягнення коштів з ОСОБА_4, яка була поручителям, у позивача немає (а.с.89-90).

Дослідивши матеріали справи, вивчивши письмові заперечення, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Статтею 14 цього Кодексу визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Під кредитними правовідносинами розуміють такі, що виникають з приводу надання (передачі, використання) грошових коштів на умовах повернення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 23.08.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №014/3796/73/59689 (споживчий кредит з забезпеченням) (а.с. 11-16).

Відповідно до п. 1.1-1.2 кредитного договору, кредитор надає позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 16 413,00 доларів США на строк 72 місяці з 23.08.2007 року по 23.08.2013 року.

Згідно з п. 1.4 кредитного договору процентна ставка за користування кредитом складає 13.50% річних.

Згідно умов даного кредитного договору (п.1.3, 5.1) та графіку погашення кредиту (платіжний календар), погашення кредиту повинно здійснюватися ануїтетними платежами до 15 числа кожного місяця, розмір ануїтетного платежу становить: перший платіж - 287,52 доларів США, наступні платежі - по 333,82 доларів США, останній платіж 23.08.2013р. - 335,26 доларів США (а.с.15-16).

В подальшому відповідач ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_3 (а.с.36), що також не заперечується сторонами у справі.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у розмірах і в порядку, що встановлені договором. У разі відсутності іншої угоди проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Також 23.08.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_4 було укладено договір поруки №014/3796/73/59689 (а.с. 18-20).

Відповідно до п. 1.2 Договору поруки, сторони договору встановлюють, що поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед банком відповідати за борговими зобов'язаннями боржника ОСОБА_3, які виникли з кредитного договору №014/3796/73/59689 від 23.08.2007 р., а саме: повернути кредит у розмірі 16 413,00 доларів США, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи) в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також відшкодувати можливі збитки та виконати інші умови кредитного договору в повному обсязі.

Відповідно до п. 4.1. договору поруки, він набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. Відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов'язань в повному обсязі. Також порука припиняється, якщо банк в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання боргового зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя (п.4 ст.559 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Як визначено ч. 1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачу ОСОБА_3 обумовлені кредитним договором грошові кошти, що підтверджується заявою на видачу готівки №1 від 23.08.2007 р, на підставі якої ОСОБА_3 отримала грошові кошти в розмірі 16 413,00 доларів США, що еквівалентно 82 885,65 грн. (а.с. 17).

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. (ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України)

Відповідно до частини першої статі 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В статті 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема у вигляді сплати винною особою неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до п. 9.1-9.2 кредитного договору, за порушення строків повернення кредитної заборгованості та відсотків за користування кредитом, передбачених положеннями цього договору, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу, за кортежний день прострочення, починаючи з першого дня закінчення строку виконання зобов'язань, зазначених в цьому договорі. За кожне порушення умов п. 5.6 даного договору позичальник додатково до компенсації витрат кредитора на страхування сплачує останньому штраф у розмірі несплаченого страхового платежу.

Як убачається з матеріалів справи та наданих позивачем розрахунків (а.с. 6-10) відповідачем ОСОБА_3 порушено умови кредитного договору в частині своєчасного повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та пені, у зв'язку з чим, станом на 10.10.2014 року сума заборгованості відповідача ОСОБА_3 перед позивачем складає: 1 603 348,63, з яких: 10 705,25 доларів США (еквівалент в національній валюті по курсу НБУ на дату розрахунку становить 138 427,63 грн.) - заборгованість за кредитом (у тому числі прострочена заборгованість в тому ж розмірі); 8 305,01 доларів США (еквівалент в національній валюті по курсу НБУ на дату розрахунку становить 107 390,56грн.) - заборгованість по відсоткам, в тому числі прострочена заборгованість 8237,70 доларів США (106520,19грн.); та 1 357 530,44грн. - нарахована пеня.

Разом з тим, відповідно до змісту ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як убачається зі змісту договору поруки №014/3796/73/59689, зазначення в п.4.1. цього договору про те, що відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов'язань в повному обсязі не є строком в розумінні ст. 251-254 ЦК України.

Разом з тим другим абзацом п.4.1. договору поруки №014/3796/73/59689 визначено, що порука припиняється, якщо банк в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання боргового зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя (п.4 ст.559 ЦК України).

Як убачається з умов кредитного договору №014/3796/73/59689, боржник ОСОБА_3 первинно взяла на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 23 серпня 2013 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів, шляхом сплати ануїтетних платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії кредитного договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч.3 ст.254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Крім того, регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття «пред'явлення вимоги» та «пред'явлення позову», як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Згідно положень ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, визначена другим абзацом п.4.1. договору поруки №014/3796/73/59689 умова про те, що порука припиняється, якщо банк в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання боргового зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя фактично суперечить вимогам частини 4 ст.559 ЦК України, згідно якої порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При цьому останній платіж за кредитом в межах строку дії кредитного договору (до 23.08.2013), позичальник ОСОБА_3 здійснила 25 листопада 2008 року.

До суду позивач звернувся з даним позовом 19 січня 2015 року (а.с.29), тобто з пропуском як встановленого законом шести місячного строку на таке звернення, так і з пропуском трирічного терміну, визначеного п.4.1. договору поруки.

З огляду на викладене позов у частині вимоги про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_4, як поручителя за основним зобов'язанням, задоволенню не підлягає через припинення поруки.

Представником відповідача ОСОБА_3 подано заяву про застосування до вимог банку строків позовної давності, у зв'язку з чим - відмовити в задоволенні позову (а.с.45).

Як вже зазначалося вище, згідно умов кредитного договору №014/3796/73/59689, боржник ОСОБА_3 первинно взяла на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 23 серпня 2013 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів, шляхом сплати ануїтетних платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії кредитного договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч.3 ст.254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з умовами укладеного між сторонами у справі кредитного договору №014/3796/73/59689 (пункт 10.4.), до правовідносин, пов'язаних з укладанням та виконанням цього договору застосовується загальний строк позовної давності тривалістю три роки (ст. 257, 259 ЦК України).

Як вже зазначалося вище, ОСОБА_3 перестала виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом, останній черговий платіж сплачений 25.11.2008 року. Банк звернувся до суду з даним позовом 19 січня 2015 року.

Крім того, у зв'язку з порушенням боржником графіка погашення платежів та виникненням заборгованості за кредитним договором, кредитор у 2009 році скористався передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 5.5. договору кредиту правом на односторонню зміну умов кредитного договору, звернувшись до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, на підставі якого було відкрито виконавче провадження.

В подальшому, 03.02.2014р. ВАТ «Райффайзен банк Аваль» подав до виконавчої служби заяву про повернення виконавчого документу стягувану (а.с.61), на підставі якої 03.03.2014р. постановою державного виконавця повернено виконавчий напис №4378, виданий 01.10.2009 року про стягнення з ОСОБА_3 на транспортний засіб марки «Пежо», державний номерний знак НОМЕР_1, за рахунок коштів, отриманих від реалізації засобу, задовольнити вимоги ВАТ «Райффайзен банк Аваль» у розмірі 144 262,82грн.(а.с. 62)

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.3 ст. ст. 264 ЦК України).

Протоколом засідання групи з проблемних кредитів роздрібного бізнесу ЦО №114-0-0-00/10-61 від 12.03.2014р. ОСОБА_3 надано дозвіл на реалізацію заставленого майна - автомобіля марки «Пежо» для часткового погашення кредитного боргу за договором №014/3796/73/59689 від 23.08.2007р. (а.с.146).

В березні 2014р. позивач звернувся до начальника УДАІ ГУ МВС України в місті Києві із заявою про зняття з реєстрації автомобілю марки «Пежо», д.р.н. НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3 на праві свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, у зв'язку з наданням банком згоди на реалізацію заставного майна та стягненням заборгованості за кредитним договором №014/3796/73/59689 від 23.08.2007 року (а.с. 160).

Як убачається з витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, 23.04.2009р. вилучено обтяження по договору застави транспортного засобу між ОСОБА_3 та АТ «Райффайзен Банк Аваль» (а.с. 161-163).

На підставі заяви №40065167 від 21.05.2014 р. автомобіль марки «Пежо», що належить ОСОБА_3 знято з обліку для реалізації (а.с.157-158).

Внаслідок реалізації вищезазначеного транспортного засобу, що належав ОСОБА_3, 28.03.2014р. на погашення кредитної заборгованості за договором №014/3796/73/59689 від 23.08.2007 року, платником ОСОБА_3 внесено суми в розмірі 3283,06 доларів США (еквівалент у гривні 35621,86грн.) та 2836,94 доларів США (еквівалент у гривні 30781,37грн.), що підтверджується відповідними квитанціями (а.с.145). Зарахування зазначених коштів на погашення кредитної заборгованості вбачається з розрахунку заборгованості (а.с.8).

Посилання сторони відповідача ОСОБА_3 на те, що погашення зазначеним відповідачем заборгованості в повному обсязі підтверджується Заявою №40065167 від 21.05.2014р. (а.с.157) та листом позивача на адресу УДАІ (а.с.160), є безпідставними, оскільки ані заява, ані лист не є належними та допустимими доказами здійснення погашення заборгованості в повному обсязі.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що реалізація відповідачем ОСОБА_3 транспортного засобу, що перебував у заставі Банку та подальше внесення до каси банку коштів на часткове погашення заборгованості за кредитом та відсотками, є вчиненням цим відповідачем дій по визнанню нею свого боргу, що відповідно до ч.1 ст. 264 ЦК України перериває перебіг позовної давності.

Тому з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитом в сумі 138 427,63 грн. та заборгованість за відсотками в сумі 107 390,56грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Разом з тим, встановлена законом позовна давність може бути збільшена за домовленістю сторін (ч.1 ст. 259 ЦК України).

Як вже зазначалося вище, в п. 10.4. кредитного договору №014/3796/73/59689 сторони визначили, що до правовідносин, пов'язаних з укладанням та виконанням цього договору застосовується загальний строк позовної давності тривалістю три роки.

Отже, з урахуванням визначеного договором трирічного строку позовної давності у тому числі й до вимоги про стягнення пені, а також враховуючи, що позивач з даним позовом до суду звернувся 19.01.2015р., за останні три роки перед зверненням до суду нарахована банком пеня, яка згідно із розрахунком заборгованості розраховувалася в доларах США, становить 98372,38 доларів США (104984,12 - 6611,74).

При цьому, згідно з положенням ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 1-3 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів", продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

При визначенні суми неустойки (пені), суд приходить до висновку, що сума пені, заявлена позивачем, є значною, в рази перевищує заборгованість за тілом кредиту та за процентами, отже підлягає зменшенню, виходячи з наступного.

Згідно правової позиції Верховного Суду України у справі № 3-29гс15 від 01 квітня 2015 року, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України, оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

При визначенні суми пені, суд виходить з того, що, фактично внаслідок неналежного виконання відповідачем ОСОБА_3 умов кредитного договору Банку не спричинено ані шкоди, ані збитків, негативних наслідків не настало.

Тому, враховуючи принцип розумності та справедливості, на підставі положень статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів", ураховуючи положення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, суд визначає суму пені, що підлягає до стягнення із зазначеного відповідача за порушення умов кредитного зобов'язання, у розмірі 2000,00 грн.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає частковому задоволенню, з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №014/3796/73/59689 від 23.08.2007 року на загальну суму 247818,19грн., яка складається з: заборгованість за кредитом в сумі 138 427,63 грн., заборгованість за відсотками в сумі 107 390,56грн. та 2000,00грн. - пеня.

Відповідно до ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2478,19грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 3, 6, 251-254, 256-261, 264, 525, 526, 530, 549, 551, 553, 554, 559, 610, 611, 625, 627, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст. 10, 11, 57-60, 74, 79, 88, 169, 179, 197, 208, 209, 212-215, 294 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" (код ЄДРПОУ 23494105) заборгованість за кредитним договором №014/3796/73/59689 від 23.08.2007 року в сумі 247818,19грн. (двісті сорок сім тисяч вісімсот вісімнадцять гривень дев'ятнадцять копійок).

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" (код ЄДРПОУ 23494105) судовий збір в сумі 2478,19грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

С у д д я :