Ухвала суду № 56819489, 15.03.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 364/1051/14 Головуючий у І інстанції Ткаченко О. В.Провадження № 22-ц/780/1592/16 Доповідач у 2 інстанції Касьяненко Л. І.Категорія 1 15.03.2016

УХВАЛА

Іменем України

15 березня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Касьяненко Л.І.,

Суддів: Гуля В.В., Іванової І.В.,

За участі секретаря: Яруна Я.В.,

Розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Володарського районного суду Київської області від 12 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: відкрите акціонерне товариство комерційний банк «Надра», кредитна спілка «Тринадцята зарплатня» про визнання договору купівлі-продажу квартири неукладеним (недійсним) та визнання права власності на квартиру, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 11 квітня 2008 року між КС «Тринадцята зарплатня» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 06/04/08, за умовами якого кредитор відкриває позичальнику кредитну лінію у розмірі 500 000 грн. на строк у 3 місяці для власних потреб зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 72 % річних. ОСОБА_4 своїх обов'язків по погашенню кредиту та сплаті відсотків не виконувала, тому позивач, з метою погашення кредитної заборгованості та будучи її поручителем за договором поруки № 14/04/08-1 від 25 квітня 2008 року, згідно договору купівлі-продажу від 3 вересня 2008 року передав представнику кредитної спілки ОСОБА_3 квартиру, загальною площею 284 кв.м, на суму 1 142 600 грн., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Зазначав, що вказаний договір є неукладеним (недійсним), оскільки кошти за продаж квартири не були йому передані та не зараховані на погашення кредитної заборгованості, про що йому було повідомлено КС «Тринадцята зарплатня».

Вважав, що договір купівлі-продажу квартири від 3 вересня 2008 року було вчинено внаслідок помилки, тому просив суд визнати його неукладеним (недійсним) та визнати за ним право власності на житлове приміщення (квартиру), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Володарського районного суду Київської області від 12 січня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

По справі встановлено, що 11 квітня 2008 року між КС «Тринадцята зарплатня» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 06/04/08, за умовами якого кредитор відкриває позичальнику кредитну лінію у розмірі 500 000 грн. на строк у 3 місяці для власних потреб зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 72 % річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 25 квітня 2008 року між кредитною спілкою та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 14/04/08-1, відповідно до якого останній зобов'язувався відповідати перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, що витікають з кредитного договору.

3 вересня 2008 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу, за яким позивач продав, а відповідач купила квартиру під АДРЕСА_1

Згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 6 грудня 2014 року, власником об'єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 3 вересня 2008 року. При цьому вказана квартира є предметом іпотеки згідно договору іпотеки від 3 вересня 2008 року, укладеним з ВАТ КБ «Надра».

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Відповідно до статей 229 - 233 ЦК (435-15) правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК (435-15)), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

За змістом ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд І інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів щодо вчинення правочину внаслідок помилки, та не було спростовано в судовому засіданні як підстава визнання договору купівлі-продажу недійсним, враховуючи те, що договір купівлі-продажу квартири укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 нотаріально посвідчений.

Відповідно до п. 4 договору зазначено, що продаж квартири за домовленістю вчинено за 1 142 600 гривень, які сплачуються покупцем ОСОБА_3 продавцю ОСОБА_2 одночасно з підписанням цього договору. Та відповідно до п. 5 договору зазначено, що сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру. Згідно п. 17 договору вказано, що сторони підтверджують, що цей договір не носить характер фіктивної та удаваної угоди. Договір підписаний сторонами та посвідчений нотаріально.

На думку колегії, судом вірно не було прийнято до уваги твердження представника позивача, що дана квартира продана для погашення зобов'язань за кредитним договором № 06/04/08 від 11.04.2008 року, так як додаткових угод між КС «Тринадцята зарплатня» та ОСОБА_2 в судовому засіданні не досліджувалось та представником позивача не надавалось, враховуючи що договір купівлі-продажу укладено між ОСОБА_2 та фізичною особою ОСОБА_3, окрім того не було надано доказів про отримання кредитною спілкою у власність квартири чи надходження до КС «Тринадцята зарплатня» коштів в сумі 1 142 600 гривень за продану квартиру, тому домовленість сторін про продаж квартири не може вважатись погашенням боргу саме за кредитним договором від 11.04.2008 року.

Окрім того, як вбачається, не було надано доказів на підтвердження повноважень ОСОБА_3 на вчинення від імені КС «Тринадцята зарплатня», укладення договорів купівлі-продажу чи інших договорів на погашення коштів за кредитним договором № 06/04/08 від 11.04.2008 року, а на усних поясненнях представника позивача даний факт стверджуватись не може, так рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, окрім того наведені позивачем та представником позивача факти та досліджені в судовому засіданні письмові докази не стверджують погашення боргу позичальником та поручителем кредитній спілці.

З урахуванням наведеного, викладені в апеляційній скарзі доводи колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони матеріалами справи не підтверджуються, не ґрунтуються на вимогах закону і висновків суду про задоволення позову не спростовують. За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2відхилити.

Рішення Володарського районного суду Київської області від 12 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: