Ухвала суду № 56818609, 30.03.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №276/1368/15-ц Головуючий у 1-й інст. Васильчук С. Ф.

Категорія 27 Доповідач Трояновська Г. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М.

з участю секретаря Ковальської Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Приватбанк" на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 18 лютого 2016 року,-

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство „Комерційний банк „Приватбанк" звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 10.08.2006 року між Закритим Акціонерним Товариством Комерційний Банк „Приватбанк", правонаступником якого є ПАТ КБ „Приватбанк", та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № б/н, за яким остання отримала кредит в розмірі 1800,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач виконав свої зобов'язання, надавши ОСОБА_2 кредит на вказану суму, проте остання свої зобов'язання належним чином не виконує. Посилаючись на вказані обставини ПАТ КБ „ Приватбанк" просило стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 17 585,15 грн., яка складається з наступного: 3448,07 грн. - заборгованість за кредитом; 12 823,50 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 813,58 грн. - штраф (процентна складова).

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 18 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено в зв'язку з спливом строку позовної давності.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ „Приватбанк" просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вказує, що посилання суду на пропуск строку позовної давності свідчить про неповне з'ясування судом обставин під час дослідження доказів та невідповідність висновків суду цим обставинам. Зазначає, що відповідач отримала платіжну картку, яка є лише спеціальним засобом для отримання та перерахування коштів і строк її дії не припиняє строку дії договору. З огляду на те, що жодна і сторін не заявила про припинення договору, він був автоматично пролонгований на такий же термін. Оскільки кошти за кредитним договором повернуто не було, кредитний договір продовжує діяти, тому перебіг строку позовної давності звернення з вимогами до відповідача з даним позовом не пропущено. Також вказує, що відповідно до положень ст.257 ЦК України, ч.2 ст. 258 ЦК України підлягали задоволенню вимоги банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентів, комісії, що нараховані упродовж останніх трьох років, а також неустойки, що нарахована в межах останнього року, що передувало зверненню банка до суду з цим позовом.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи між ЗАТ КБ „Приватбанк", правонаступником якого є ПАТ КБ „Приватбанк", та ОСОБА_2 10 серпня 2006 року укладено кредитний договір, за яким остання отримала кредит у розмірі 1800,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки /а.с.3, 7-12/.

У виписці з особового рахунку від 30.03.2016року вказано референс договору -SAMDN21000006472287 та зазначено основну карту договору - НОМЕР_1 /а.с.3, 129/.

Договір складається із заяви кредитора, тарифів надання кредиту, Умов і Правил надання банком послуг та Правил користування платіжною карткою /а.с.3,7-12, 115/.

У заяві від 10 серпня 2006 року, підписаній ОСОБА_2, зазначено, що остання дає згоду на те, що заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає договір про надання банківських послуг між нею та банком разом. Своїм підписом вона також підтвердила, що ознайомлена з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку /а.с.3/.

У заяві клієнта ОСОБА_2 від 10.08.2006 року зазначено номер картки НОМЕР_1.

Відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі - останнім днем місяця, указаного на картці.

Матеріали справи не містять самої картки, а тому інформація щодо дії її строку, яка вказувалась безпосередньо на картці, відсутня.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_3 пояснив, що відповідач є його дружиною, кредит вони сплачували разом, кредитна картка видавалась на два чи на три роки, у даний час вона не збереглась через тривалість часу, що минув після її використання.

Позивач ПАТ КБ „Приватбанк" до апеляційного суду надав довідку від 30.03.2016 року, в якій, зокрема, вказав, що 10.08.2006 року ОСОБА_2 видано картку НОМЕР_1 зі строком дії до 31.03.2013 року /а.с.114/.

Розрахунком заборгованості за договором від 10.08.2006 року та випискою по особовому рахунку підтверджується, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості ОСОБА_2 внесла 17 листопада 2009 року. Після цієї дати жодних операцій щодо видачі готівки чи повернення кредиту відповідачем не здійснювалось /а.с.4-6,129-134/.

Умовами укладеного між сторонами кредитного договору від 10.08.2006 року, які чітко виписані у самій заяві, визначено, що погашення заборгованості за кредитом проводиться шляхом внесення щомісячних платежів у розмірі 7% від суми заборгованості /а.с.3/ та встановлено строк внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, що слідує за звітним /а.с.115/.

Згідно зі статтями 526,530,610, ч.1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст. 267 ЦК України).

Про застосування позовної давності ОСОБА_2 заявила клопотання 26 січня 2016 року /а.с.48-50/.

Висновок про правильне застосування норм матеріального права щодо позовної давності міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року в справі №6-116цс13.

Відповідно до цього висновку для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Отже, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватися позичальником частинами до 25 числа кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов'язання.

З огляду на те, що черговий місячний платіж ОСОБА_2 необхідно було внести до 25 грудня 2009 року, а банк звернувся до суду з позовом у жовтні 2015 року, то висновок суду першої інстанції про звернення банку з позовом поза межами позовної давності є обґрунтованим.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг встановлена відповідальність боржника у вигляді штрафу за порушення строків повернення платежів більш ніж на 120 днів.

Оскільки позивачем вказано, що строк дії картки НОМЕР_1 та строк повернення кредиту визначено - 31.03.2013 року, то після збігу 120 днів, тобто після 1 серпня 2013 року банк отримав право на стягнення штрафу. Проте, банк звернувся до суду з позовом у жовтні 2015 року, що свідчить про недотримання позивачем строку позовної давності для стягнення неустойки.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року, справа № 6-154 цс15, яка відповідає обставинам цієї справи та відповідно до положень ст.360-7 має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову в позові за спливом строку позовної давності.

У наданій позивачем до суду апеляційної інстанції довідці від 30.03.2016 року вказано, що ОСОБА_2 за договором від 10.08.2006 року було видано дві кредитних карти - НОМЕР_1 зі строком дії до 31.03.2013 року та НОМЕР_2 зі строком дії до 30.11.2015 року /а.с.114/. Наявність останньої карти не підтверджено матеріалами справи, такий номер карти не зазначено у заяві позичальника від 10.08.2006 року /а.с.3/, а тому вона не може враховуватись при перегляді рішення суду першої інстанції.

Посилання в апеляційній скарзі на необхідність застосування до спірних правовідносин правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 року у справі № 6-249цс15 є безпідставним, оскільки зазначений правовий висновок стосується предмету стягнення коштів у випадку зміни строку виконання основного зобов'язання, що є відмінним від предмету цього позову.

Доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, щодо неодноразової пролонгації кредитного договору, є безпідставними, оскільки пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих же умовах, на яких він був укладений, однак після закінчення строку дії договору банк не видавав ОСОБА_2 грошових коштів і нової платіжної картки, а остання своїх зобов'язань за договором від 10 серпня 2006 року повністю не виконала.

Крім того, останній платіж було проведено 17 листопада 2009 року і, починаючи з цієї дати, дії по нарахуванню заборгованості за картковим рахунком були здійснені саме банком, а не користувачем кредитної картки, а тому посилання в апеляційній скарзі на те, що строк позовної давності не пропущено у зв'язку з пролонгацією дії договору, є помилковим.

Анкета-заява ОСОБА_2 про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг від 28.12.2011 року /а.с.116/ не впливає на суть спору, оскільки не стосується пролонгації договору від 10.08.2006 року та є іншим договором. Представник відповідача у суді апеляційної інстанції пояснив, що зазначена Анкета -заява могла бути запропонована ОСОБА_2 при отриманні нею зарплатної карточки, за цією анкетою кредитна карточка не використовувалась, будь-яких кредитів відповідач не отримувала. Зазначені пояснення не спростовані ні вказаною Анкетою-заявою, ні матеріалами справи.

Інші доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та не свідчать про його незаконність.

Рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Приватбанк" відхилити.

Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 18 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді