Ухвала суду № 56815194, 22.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2016 року м. Київ К/800/522/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий суддя:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Цвіркун Ю.І.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2015 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2015 р.

у справі № 804/18590/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, скасування рішення та податкової вимоги

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_4.) звернувся до суду з позовом до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Верхньодніпровська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, скасування рішення та податкової вимоги.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2015 р. у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2015 р. постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2015 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2015 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2015 р. і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Верхньодніпровською ОДПІ проведено планову перевірку ФОП ОСОБА_4 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2013р. по 31.12.2013р., дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013р. по 31.12.2013р., за результатами якої складено акт № 474/04-16-17-03/2412706613 від 07.05.2014р.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на 49 672,08 грн.; п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті завищення валових витрат завищено суму оподаткованого доходу в сумі 317 091,30 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 26.05.2014р. № 0010881704, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 74 508,12грн, у тому числі 49 672,08 грн. за основним платежем та 24 836,04 грн. - штрафних (фінансових) санкцій; від 26.05.2014 р. № 0010871704, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності у розмірі 78 224,25 грн., з яких 52 149,5 грн. - основного платежу та 26 074,75 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали обґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем укладалися договори купівлі-продажу з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агролегія», Товариством з обмеженою відповідальністю «Тексоіл», Товариством з обмеженою відповідальністю «Алюр ЛТД», ТОВ «Сатурн-Інвест», ТОВ «Размус», відповідно до яких придбавав запчастини, комплектуючі, витратні матеріали до вантажних автомобілів та причепів, дизельне пальне.

Також, як встановлено судами, у позивача відсутні первинні документи, які б підтверджували факти прийому-передачі товарів за укладеними договорами, завантаження, розвантаження та перевезення товарів.

Крім того, підприємства-контрагенти позивача відсутні за місцезнаходженням, основні фонди відсутні, крім того ними надавалися послуги, що не відносяться до основного виду діяльності.

При цьому господарські операції між позивачем та контрагентами фактично не мали реального характеру, отримання ТМЦ не підтверджено належним чином складеними первинними документи, не доведено їх подальше використання в своїй господарській діяльності.

Отже, не вбачається підстав вважати, що між позивачем та контрагентами реально здійснені та фактично виконані господарські операції, які підтверджені належним чином складеними первинними документами.

При цьому колегія суддів зазначає, що господарські операції для визначення витрат та податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Наведена правова позиція узгоджується з висновком, викладеним в постанові Верховного Суду України від 03.11.2015 р.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем не виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування витрат та податкового кредиту.

Таким чином, саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, щодо необґрунтованості заявлених позивачем вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга позивача підлягає відхиленню, а постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2015 р. та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2015 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відхилити.

2.Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2015 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2015 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

Ю.І. Цвіркун